WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст. - Курсова робота

Культура України другої половини XVIІ-XVIII ст. - Курсова робота

Культура України ІІ пол. XVIІ - XVIII ст.

Проблемна ситуація. Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. — це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з'явилися архітектура, що не поступалася гармонійністю та пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика.

Проблемне питання. Визначте головні суперечності розвитку української культури у ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. Що забезпечило культурний підйом України на межі XVIІ - XVIII ст.? Що визначило національну своєрідність і специфіку українського мистецтва ІІ пол. XVIІ - XVIII ст.?

1. Особливості розвитку української культури у ІІ пол. XVIІ - XVIII ст.

Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури.Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.

Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.

Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці школи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.

У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.

П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.

За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов'янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.

Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва

Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави, авторами п'єс, режисерами та акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важливу роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисципліною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, при Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популярності серед киян.

Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Тут працювали такі видатні діячі, як Йосип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Йоасаф Кроковський, Стефан Яворський, Георгій Кониський, Амвросій Дубневич, Георгій Щербацький. Києво-Могилянська Академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Ф. Прокопович, Є. Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, П. Завадовський, О. Безбородько та багато інших.

Києво-Могилянська Академія істотно вплинула на розвиток культури. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Вона стала взірцем для навчальних закладів інших країн.

У другій половині ХVІІІ ст. українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, постійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів - університетів. Проте ці клопотання ігнорувалися. А в 1800 році уряд царської Росії своєю "милістю" позбавив Києво-Могилянську Академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку на духовну академію, а згодом на семінарію.

На кінець ХVІІІ ст. Україна вже втратила позиції передової освітньої держави. Після підпорядкування Української церкви Московському патріархатові (1686 р.) Росія робила все можливе, аби Україна не мала свого друкованого слова. Дії її були послідовними і жорстокими:

1690 р. — собор російської православної Церкви осудив "кіевскія новыя книги" С. Полоцького, П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інші, наклавши на них "проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо";

1718 р. — царські агенти підпалили приміщення Києво-Печерської Лаври, де знаходилася її бібліотека та архів;

1720 р. — Петро І видав указ про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідно "для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти..., щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було";

1753 р. — видано указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянскій академії;

1769 р. — синод Російської православної церкви друкувати та використовувати український "Буквар";

1784 р. — викладання у Києво-Могилянській академії переведено на російську мову;

1786 р. — київський митрополит С. Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і правили службу Божу "голосом, свойственным россійскому наречію" ( те ж саме було заведено і в школах України).

На Правобережній Україні та в західнослов'янських землях розвитку освіти і науки також заважало іноземне панування. Активно підтримувались ієзуїтські колегії та уніатські школи у Львові, Луцьку, Вінниці, Барі та інших містах, які мали яскраво виражений польсько-католицький характер. У 1789 р. Едукаційна комісія польського сейму видала розпорядження про закриття руських (українських) церковних шкіл та усунення з усіх інших шкіл руської мови.

На Буковині за турецького панування тут не було майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але викладання велося переважно румунською та німецькою мовами. У Закарпатті при активній політиці мадьяризації працювала лише невелика кількість церковно-уніатських шкіл, де викладання велося "руською" мовою. І тільки наприкінці XVIII ст. у Мукачеві було відкрито семінарію.

Наукова думка України у ХVІІІ ст. активізувалася завдяки діяльності відомого філософа і просвітника Феофана Прокоповича. Він одним із перших приніс в українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та світоглядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг Академії філософські погляди Декарта, Локка, Бекона, новітні астрономічні дослідження, зокрема Галілея. Його послідовником став відомий вчений, філософ Г. Сковорода. Він декларував у своїх філософських концепціях просвітницьку діяльність, рівність народів, людей незалежно від їхнього соціального походження, мотивуючи тим, що кожен має право на особисте життя і свободу. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, через працю. Він був пропагандистом матеріалістичних положень, де практика була основою пізнання, а віра в безмежні можливості людського розуму відкривала йому всі шляхи.

Loading...

 
 

Цікаве