WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Грузія: особливості історичного розвитку від найдавніших часів до сьогодення - Курсова робота

Грузія: особливості історичного розвитку від найдавніших часів до сьогодення - Курсова робота

В Грузії перебіг колгоспний лад. До 1940 року колективізовано 94,1% селянських господарств, площа посівів збільшилася порівняно з 1913 роком на 148 тис га. Площа чайних плантацій зросла з 0,9 тис га в 1913 році до 49,6 тис га в 1940, а цитрусових – з 0,2 тис га до 24,5 тис га. За 20-річчя загальна кількість робітників і службовців збільшилася з 89,5 тис до 494 тис. Різко покращилося матеріальне становище народу, збільшилися ряди робочого класу, систематично зростали заробітна плата та прибутки громадських фондів.

В період соціалістичного будівництва успішно здійснювалася культурна революція – ліквідована неписьменність, виросли кваліфіковані національні кадри робочого класу та народної інтелігенції, створені вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути та культурно-просвітницькі установи. Успішно розвивалася радянська грузинська література та мистецтво. Соціалістична індустріалізація, колективізація сільського господарства та культурна революція докорінно змінили обличчя республіки. В Грузії в основному було побудовано соціалізм. З перемогою соціалізму в СРСР грузинський народ консолідувався в соціалістичну націю.

Грузія в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та в післявоєнний період

В часи Великої Вітчизняної війни народи Грузії разом з усіма народами Радянського Союзу встали на захист соціалістичної Вітчизни. Всього у війні брало участь близько 700 тис. осіб з Грузії (1/5 населення республіки). Грузія поставила значну кількість озброєння, боєприпасів та продовольства. В ході війни було сформовано кілька грузинських дивізій, які в складі Радянської Армії брали участь у битві за Кавказ та боях за звільнення Таманського півострова, Криму та на інших фронтах. Влітку 1942 року німецько-фашистські війська вийшли до передгір'я Головного Кавказького хребта і в 2 половині серпня 1942 року спробували ввірватися в Абхазію. На оборонних границях героїчно працювали робітники прифронтових районів Грузії; в погані умови осені та зими 1942 року вони доставляли на фронт боєприпаси, снаряди, продовольство. В результаті успішних дій радянських військ, в тому числі 46-ої армії (командир генерал К.Н. Леселідзе), німецько-фашистські війська восени 1942 року було відкинуто за Головний кавказький хребет. Воїни-грузини брали участь у партизанські війні та в Русі Опору народів Європи. За бойові подвиги 137 осіб з Грузії удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Понад 240 тис. воїнів, командирів та учасників партизанського руху нагороджені орденами та медалями СРСР. В числі героїв, що пали в боях за Батьківщину, близько 350 тис. синів та дочок Радянської Грузії. За героїчну працю в роки війни понад 46 тис. робітників, колгоспників та представників інтелігенції республіки нагороджені медаллю „ За оборону Кавказу" та понад 333 тис. осіб – медаллю „За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років".

Після закінчення Великої вітчизняної війни грузинський народ приступив до мирної праці щодо завершення будівництва соціалізму та комуністичного будівництва.

Після смерті Сталіна і розстрілу Берії у 1953 р. у Грузії припинився державний терор. Багато грузинів з повагою ставилися до свого співвітчизника Й.В.Сталіна, і у березні 1956 р. довелося вдатися до військової сили для придушення масових виступів, що спалахнули на знак протесту проти викриття культу особи Сталіна. Проте Хрущов послабив деспотичне централізоване управління, і Грузія отримала більшу самостійність в управлінні економікою і культурним життям.

У 1953-1972 рр., в часи першого секретаря ЦК КП Грузії В.П. Мжаванадзе, в республіці панують націоналізм і корупція. Мжаванадзе було знято з посади. На зміну йому прийшов Е.А. Шеварднадзе, який до цього був головою КДБ Грузії. У 1970-х роках у Грузії виник рух дисидентів на чолі з Звіадом Гамсахурдіа і Мерабом Костава.

Курс на перебудову, проголошений наприкінці 1980-х років М.С. Горбачовим, призвів до швидкої зміни лідерів комуністичної партії Грузії. 9 квітня 1989 р. у Тбілісі радянські війська жорстоко придушили демонстрацію на підтримку незалежності Грузії. Під час цієї акції загинуло 20 молодих грузинів. На багатопартійних виборах у жовтні 1990 р. перемогла коаліція Звіада Гамсахурдіа, блок "Круглий стіл - Вільна Грузія".

Маючи більшість місць у новій Верховній раді, що зібралася в листопаді 1990 р., прибічники Гамсахурдіа обрали його на посаду Голови Верховної ради.

На першому засіданні Верховна рада прийняла рішення про ліквідацію автономної області Південна Осетія, оголосила незаконним призов грузинів у радянські збройні сили і заснувала незалежну Національну гвардію. У березні 1991 р. грузинський уряд відмовився провести на території країни референдум про майбутнє СРСР; замість цього було проведено референдум про незалежність Грузії. У референдумі взяли участь 95% електорату, причому 93% з тих, хто взяв участь у референдумі, проголосували за незалежність. 9 квітня 1991 р. Верховна рада ухвалила Акт про відновлення державної незалежності Грузії.

Незалежна Грузія

Наприкінці квітня 1991 р. Верховна рада Грузії ухвалила нову Конституцію і обрала Звіада Гамсахурдіа на посаду президента республіки. Прямі президентські вибори відбулися 26 травня, і Гамсахурдіа отримав на них майже 87% голосів. Однак за дуже короткий час безпорадна економічна політика президента і його боротьба з внутрішньою опозицією викликали невдоволення населення, і в грудні 1991 р. розгорнулися бої між прибічниками президента та опозицією, до складу якої увійшла Національна гвардія.

Після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі в січні 1992 р. Гамсахурдіа було усунуто з посади і він утік з країни. Військова рада, яку очолив Тенгіз Кітовані, командир Національної гвардії, взяла владу в свої руки, розпустила парламент і припинила чинність Конституції. У березні 1992 р. Військова рада оголосила про саморозпуск і утворення Державної ради, що складалася приблизно з 70 представників із 36 опозиційних партій. Головою Державної ради став Е.А. Шеварднадзе. У жовтні 1992 р. відбулися вибори до нового парламенту. Його головою було обрано Шеварднадзе, який отримав 96% голосів виборців.

У липні 1992 р. Шеварднадзе припинив 18-місячну війну з осетинською меншиною, яка почалася після ліквідації Південно-Осетинської автономної області, але не зміг припинити раптову війну, що спалахнула в серпні 1992 р. з абхазами (вони, як і осетини, проводили політику, спрямовану на відокремлення від Грузії). У 1994 р. абхази перемогли урядові війська Грузії і витіснили їх за межі Абхазії.

Прибічники Гамсахурдіа відразу після його усунення розгорнули партизанську боротьбу. Протягом 1992-1993 рр. вони здійснили терористичні напади на керівників держави і на стратегічні економічні об'єкти. Особливо сильною підтримкою вони користувалися в Західній Грузії. Восени 1993 р. Гамсахурдіа спробував повернутися до влади, розпочавши недовготривалу, але запеклу громадянську війну. Шеварднадзе був змушений закликати на допомогу російські війська. Гамсахурдіа був убитий за невідомих обставин у січні 1994 р. В обмін на російську військову допомогу Грузія дала згоду на приєднання до СНД.

Після 1995 р. в Грузії розпочався етап стабілізації. Значного прогресу вдалося досягнути на переговорах з врегулювання осетино-грузинського конфлікту. Грузинський парламент проводить економічну реформу у співпраці з МВФ і Світовим банком і робить ставку на відновлення Древнього шовкового шляху - Євразійського коридору, використовуючи географічне положення Грузії як мосту для транзиту товарів між Європою та Азією.

Революція троянд 2003 року – зміна влади в Грузії шляхом вуличних протестів. Основним мотивом революції стало переконання широких мас населення в фальсифікації парламентських виборів 2 листопад 2003 року. В ході революції Едуард Шеварднадзе був витіснений урядом Михайла Саакашвілі.

Список використаної літератури

  1. История Грузии. Учебное пособие, Т.1,3 Тб, 1962-19681.

  2. Страницы из истории Грузии, Тб., 1965.

  3. Гвритишвили Д.В., Из истории социальных отношений в позднефеодальной древней Грузии Тб., 1961.

  4. Гугушвили П.В. Развитие промышлености в Грузии и Закавказье в ХХ веке. т.1,Тб. 1987.

  5. Анчабадзе З.В., Очерки экономической истории Грузии первой половины ХХ века, т.1,Тб. 1977.

  6. Мегрелишвили Г.И., Грузинская общественно-экономическая мысль второй половины ХІХв. и начала ХХвека.,т.1,ч.1-2, т.2Тб., 1951-61.

  7. Махарадзе М.Б., Победа социалистической революции в Грузии, Тб., 1965.

  8. Аракишвили Д.И. Краткий очерк развития грузинской, карталино-кахетинской народной песни, 1965.

  9. Ингороква Павле, Музыка, ожившая через тысячолетья, "Курьер Юнеско" , 1962.

  10. Торадзе Г.Г. Композиторы Грузии, Тб., 1968.

  11. Амиранашвимли Ш.Я., История грузинского искусства, М., 1963.

  12. Сказания и легенды, Тб., 1963.

  13. Кекелидзе К., Курс древнегрузинской литературы,Тб., 1956.

  14. Чилая с., Очерки истории грузинской советской литературы,Тб., 1960.

  15. Дзоценидзе Г.С., В.И.Ленин и развитие науки и культуры в Советской Грузии, Тб., 1970.

Loading...

 
 

Цікаве