WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Придністровська проблема: витоки, сутність та шляхи її вирішення - Курсова робота

Придністровська проблема: витоки, сутність та шляхи її вирішення - Курсова робота

18 червня 1998 року в Кишиневі відбулася зустріч делегацій Республіки Молдова і Придністров'я, на якій Сторони згодилися з необхідністю відновлення діяльності робочих комісій як це визначено Протоколом від 17 лютого 1998 року і Одеськими домовленостями від 20 березня 1998 р. Молдавська Сторона підтвердила наміри до 1 липня 1998 року виробити оплату за спожиту електроенергію в сумі 10 млн. лей в рахунок поточних платежів. Питання погашення заборгованості за 1997 рік розв'язуватиметься додатково.

21 липня 1998 року в Кишиневі президентами Республіки Молдова і Придністров'я були підписані Угода про гарантії безпеки у області використовування відновлених мостів через річку Дністер, Протокольне рішення з питання експлуатації залізниці на території Придністров'я. Також були розглянуті питання у сфері зовнішніх економічних зв'язків, відновлення і експлуатації моста через річку Дністер в Дубоссари, по врегулюванню боргових зобов'язань перед зовнішніми кредиторами, про порядок стягування акцизів і податку на додану вартість, про взаємостосунки в паливно-енергетичному комплексі.

23 липня 1998 року керівництвом Придністров'я і Одеською обласною державною адміністрацією були підписані Угода про торговельно-економічну, науково-технічну і культурну співпрацю, протокол до Угоди.

Переговорний процес між Придністровською Молдавською Республікою і Республікою Молдова помітно активізувався з початку 1999 року, коли в Тирасполі була проведена зустріч президентів. На січневому самміті Придністров'я представило проект "Принципів побудови Загальної держави". 26 січня 1999 року на зустрічі керівників ПМР і РМ був підписаний пакет документів, в основному економічного характеру. Також підписано угоду "Про основи взаємодії Міністерства Внутрішніх справ Республіки Молдова і Керівництвом органів внутрішніх справ Придністров'я".

13 липня 1999 року в Кишиневі відбулася зустріч делегацій РМ і ПМР на вищому рівні, на якій підписаний пакет документів по співпраці в соціально-економічній області. Після цього послідувала зустріч І. Стурзи і В. Синева (15 липня), на якій були розглянуті проблеми співпраці і погашення заборгованостей в паливно-енергетичному комплексі.

16 липня 1999 року в Києві пройшла зустріч на рівні Президентів ПМР і РМ з участю посередників і гарантів в переговорному процесі. В результаті зустрічі була підписана Сумісна заява, в якій, зокрема наголошувалося, що сторони згодилися будувати свої відносини на наступних принципах: загальних меж, економічного, правового, оборонного і соціального простору.

Паралельно йшла робота експертів, відновлена з 7 вересня 1998 року. На чолі групи експертів від Молдови встав І. Лешану.

Після Київського самміту восени 1999 р. відбулася конференція в м. Албена (Болгарія) з участю учених у галузі міжнародного права і конфліктології, де йшла робота над наповненням принципу загальних просторів конкретним змістом.

Дана робота була продовжена на конференції в Тирасполі "Моделі рішення придністровської проблеми", організована ОБСЄ 19 вересня 1999 року.

Потім, через урядову кризу в Молдові, робота експертів була припинена, проте, парламентарії РМ і ПМР провели зустріч в Тирасполі, в результаті якої підписали Угоду про співпрацю між Парламентом Республіки Молдова і Верховною Радою Придністров'я. Даною угодою передбачене встановлення каналів комунікації між законодавчими органами, а також вирішено встановити парламентський контроль над переговорним процесом.

20—24 березня 2000 р. відбувся робочий стіл в Києві, організований МЗС України, з участю ОБСЄ і представників РФ. В рамках Робочого столу йшла робота над створенням принципів побудови загальної держави. В результаті даної конференції експерти відновили роботу, зустрівшись 6 квітня 2000 року на робочому засіданні Комісій по координації і забезпеченню переговорного процесу.

Отже, переговори 1992-2001 року не дали розв'язання Придністровського конфлікту, а лише показали, що період невизначеності, при фактичному існуванні та юридичному невизнанні ПМР, може існувати непередбачувано довго. Тож у середині 2002 року з'явилася нова ініціатива, що могла призвести до компромісу. 1-3 липня 2002 року у Києві зібралися експерти із Придністров'я, Молдови, України, Росії та ОБСЄ і запропонували план врегулювання конфлікту на основі федералізації Молдовської республіки. Документ було вироблено із подачі ОБСЄ. Це була платформа для знаходження точок дотику, у першу чергу, з Москвою.

Згідно запропонованої ініціативи, Молдова перетворювалася у двоскладову федерацію (Придністров'я і власне Молдова). На чолі мав стояти Президент. Законодавча влада – належати двопалатному парламенту. Державною мовою мала бути молдовська з використанням латиського алфавіту, але члени федерації могли запроваджувати свої офіційні мови (тобто, гарантувалося збереження російської мови у Придністров'ї).

Головним пунктом, що викликав незадоволення Москви (а відповідно, і Тирасполя) стала пропозиція введення до Молдовської Федерації, що мала утворитися, миротворчих сил під егідою ОБСЄ, а не Росії. Кремль прагнув зберегти контроль у регіоні і потребував часу, щоб виступити з контрініціативою мирного врегулювання. Тож, Тирасполь офіційно заявив, що даний план може бути лише платформою для подальших переговорів.

На основі липневих домовленостей Президент Молдови В.Воронін подав наступну ініціативу і виголосив її 10 лютого 2003 року – створення нової конституції федералізованої Молдови, у розробці якої мали взяти участь і представники Придністров'я. Вихідними точками Воронін запропонував запровадження молдовської мови, як державної, і російської, як офіційної, на всій території країни, зберігаючи можливість у Придністров'ї користуватися російською мовою зі збереженням всіх прав російськомовного населення. Також підтверджувалося право Придністров'я на відокремлення у випадку зміни державного статусу Молдови. Малася на увазі можливість приєднання Молдови до Румунії. 14 лютого на даний план погодився Ігор Смірнов – Президент ПМР.

Ще через півроку з'явився новий план підготовлений, за дорученням Президента Російської Федерації Володимира Путіна, заступником голови адміністрації Президента Дмитром Козаком. Документ вийшов під назвою „Меморандум про основні принципи устрою об'єднаної держави" і 17 листопада був переданий до Кишинева, Тирасполю та посередникам – Україні та ОБСЄ. У меморандумі йшлося про збереження федералізаційних засад існування майбутньої Молдови при підписанні окремого договору з Росією про розміщення на території Молдови на перехідний період до повної демілітаризації держави, але не пізніше 2020 року, стабілізаційних миротворчих сил РФ чисельністю не більше 2000 осіб (ст.18 Меморандуму). І лише після набуття сили даним меморандумом до нього могли приєднатися ЄС, ОБСЄ і Україна на умовах узгоджених зі сторонами договору (ст.19). Ігор Смірнов тут же виступив із власною пропозицією про підписання договору із РФ щодо перебування російських військ на території Молдови на наступні 30 років. Таким чином, розмістивши і узаконивши перебування своїх військ на території Молдови, Росія могла заблокувати будь-які євроінтеграційні чи євроатлантичні прагнення Молдови на найближчі три десятиліття.

Росії навіть вдалося досягти парафікації даного Меморандуму парламентом Молдови. Але, сталося так, що в переддень підписання Плану (25 листопада 2003 року) Президент Республіки Молдова Володимир Воронін відмовився від підписання вже парифікованого документу, зіславшись на передчасність, оскільки з Планом погоджуються не всі країни-члени ОБСЄ. На той час це підтвердив і головуючий в ОБСЄ Яаап де Хооп Схеффер. Російські ЗМІ та Тирасполь звинувачували у зриві підписання меморандуму всіх, хто хоча б теоретично міг бути причетним до цього: ОБСЄ, США, Румунію, ЄС, навіть Україну.

Україна (поряд з Росією) є одним з гарантів дотримання миру в зоні конфлікту та посередником в переговорах. Стабілізація ситуації в Придністров'ї є надзвичайно бажаною для Києва. Це поліпшить криміногенну ситуації в регіоні, зменшить контрабанду через ПМР на територію України, припинить потік нелегальних емігрантів у напряму Румунії. (Офіційний Кишинів вважає, що саме за рахунок контрабанди втримається Придністровська адміністрація. Таку ж думку підтверджують і інші, в тому числі, закордонні джерела.)

Окрім України, із держав Центрально-Східної Європи, бажання сприяти стабілізації ситуації на берегах Дністра та включити об'єднану Молдову до процесів Європейської інтеграції, висловлювала Польща. Але в Тирасполі слова польського Президента Александра Кваснєвского про підтримку проєвропейської орієнтації Кишинева та "розширення Європи" тлумачаться як "заклик до ліквідації молдовської державності та висунення територіальних претензій до інших держав".

  1. Феномен Приднестровья – Тирасполь, 2000. – 288 с.,

  2. Матвеев Р. ОБСЕ и приднестровское урегулирование // Материк. Информационно-аналитический портал постсоветского пространства. http://www.materik.ru/ 08.01.2006.;

  3. Начнется ли новый этап приднестровского урегулирования? Молдова за неделю. // ИА REGNUM http://www.rambler.ru/ 26.01.2004.;

  4. Феномен Приднестровья – Тирасполь, 2000. – 288 с. – С.171-177.;

  5. Молдова98. Политические реалии и парламентские выборы. – Кишинэу, 1998. – 170 с.

Loading...

 
 

Цікаве