WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Запорозька Січ, її політичний устрій та право - Курсова робота

Запорозька Січ, її політичний устрій та право - Курсова робота

Земельні угіддя запорожців розрізнялися за багатством тваринного світу: одні були багатші на рибу та звірів, інші — бідніші. Кращими вважалися також ті угіддя, які розташовувалися якомога далі від південних кордонів Запорозьких Вольностей, оскільки вони зазнавали менших утрат від набігів татар. Щоб уникнути непорозумінь, пов'язаних з експлуатацією різних за якістю земельних ділянок, земля в Запорозькій Січі щороку перерозподілялася шляхом жеребкування.

Процедура перерозподілу проводилася в такому порядку: спочатку жереб кидався між куренями, потім — між старшиною, духівництвом і, нарешті, між одружених козаків та інших верств населення. У запорозьких козаків існували дві категорії земель, які мали різний правовий статус. До першої належали мисливські та рибальські угіддя, сіножаті, пасовища. Саме вони підлягали щорічному перерозподілу між різними суб'єктами землекористування. Курінь, військовий старшина або рядовий козак мали право користуватися землею впродовж одного року.

До другої категорії належали вільні землі, якими, за дозволом Коша, міг довічно володіти і користуватися кожен бажаючий із козаків чи посполитих. В окремих випадках власник цих земель мав право розпоряджатися ними і навіть передавати у спадщину. Особа, що користувалася землею, сплачувала податок і виконувала інші повинності на користь козацького товариства.

У XVI—XVII ст. земля, особливо орна, не мала для запорожців вирішального значення. Адже основну частину козацьких доходів становила воєнна здобич, а у вільний від воєнних походів час запорожці були зайняті рибальством, мисливством та іншими промислами. Саме тому практичне значення мали тільки землі з угіддями.

Ставлення до землі змінилося після 1734 р., коли Запорозька Січ повернулася з-під турецького протекторату. Воєнна здобич утратила своє значення, а основою життя запорожців стала господарська діяльність. Земля набула значної цінності.

У той період запорожців можна вважати лише номінальними власниками своєї території. Від кінця XVII ст. московська влада вела наступ на землі Запорозьких Вольностей, передусім спорудженням фортець і створенням поселень на цих територіях. Права верховного власника землі поступово перебирав царський уряд.

Види злочинів і система покарань

Палітра злочинів і покарань на Запорозькій Січі була надзвичайно широкою та різноманітною. Звичаєве кримінальне право найбільше виділяло такі:

  • злочини проти життя. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення якого, "тільки в цьому докажеться", обвинуваченого закопували в землю разом із його жертвою. За стародавнім козацьким повір'ям вважалося, що під землею жертва вічно душитиме свого кривдника, адже вбивцю зв'язували і клали під труну;

  • злочини проти здоров'я. Заподіяння тілесних ушкоджень у п'яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла:

  • військові злочини. Найтяжчі з них — дезертирство, програш бою, ухилення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство, пияцтво під час походу. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара. П'яного під час морського походу викидали за борт, а під час суходільного маршу - прив'язували до коня і ганяли степом, доки винуватий не помирав. Для профілактики пияцтва на Запорожжі існував Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще;

  • майнові злочини. До них відносили крадіжку, розбій, неповернення боргу. Залежно від об'єкта посягання розрізнялася крадіжка особистого майна і майна всього запорозького товариства. В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього.

  • статеві злочини. Позаяк жінки не могли перебувати на Січі, досить поширеними видами злочину були мужолозтво і скотолозтво, за вчинення яких також передбачалася смертна кара.

Кара на смерть у Запорозькій Січі була достатньо різноманітною. Серед простих розрізняли відрубування голови, рідше розстріл, повішення. Останній вид покарання застосовувався до рецидивістів. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик перебував доти, доки кістки не опадали на землю.

Рідше на Запорожжі застосовувалася така люта страта, як посадження на палю. Паля — це високий дерев'яний стовп із металевим наконечником. Для того, щоб стратити злочинця, його піднімали кілька осіб і насаджували на штир. Під вагою свого тіла засуджений повільно конав. Зняти небіжчика ніхто не мав права під загрозою смерті.

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише в тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокими і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що вчинили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Винного прив'язували до стовпа і тримали, доки він не помирав. Кожен, хто проходив мимо, міг бити прикутого киями. Процедура найчастіше закінчувалася смертю від фізичних страждань або забиванням людини. Майно загиблого передавалось усьому товариству. Втім, траплялося й таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, а й отримували від товаришів гроші за мужність.

Застосовувалися також покарання, що спрямовувалися на обмеження козацьких вільностей. Так, за вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.

За всього розмаїття каральних санкцій звичай не передбачав судових виконавців, а в разі страт — катів. Оскільки лицарству не личило бруднити руки кров'ю беззбройної жертви, було знайдено оригінальний спосіб виконання вироку. Страта доручалася іншому засудженому на смерть, який чекав своєї смерті від наступного засудженого. Якщо ж такого на момент страти не було, то суд відкладав виконання вироку доти, доки до в'язниці не потрапляв новий звинувачений. Привертає увагу така особливість запорозького судочинства: тілесно карали переважно за майнові, економічні провини, а на смерть — за злочини проти особистості.

Покарання на Запорозькій Січі мало на меті підтримання військової дисципліни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав стати лицарем і оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, "у кого вже металася біля шиї мотузка".

Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення вироку, зокрема й вибір покарання, у Запорозькій Січі базувалася винятково на звичаєвому праві. Причини тривкості козацьких правових традицій і відсутності писаних норм права були такими:

  • історія запорозьких козаків мала незначний історичний період, впродовж якого вони не встигли звичаєве право систематизувати і оформити у письмовій формі;

  • життя козаків минало у походах і війнах, що не сприяло розробленню нормативно-правових актів;

запорожці не бажали ймовірного обмеження наявних прав і привілеїв писаними законами.

Висновок:

Виникнення Запорозької Січі в другій половині XVI ст. зумовлювалось як внутрішніми потребами козаків, що перебували на південному порубіжжі, так і необхідністю захисту українських земель від зовнішньої загрози. Ці обставини справили безпосередній вплив на формування демократичних засад суспільно-політичного устрою січовиків Запорозька Січ постала як специфічне соціальне утворення, що поєднувало в собі риси військової спільноти, політичного та соціального інститутів, і стала потужним імпульсом формування самосвідомості українського козацтва, утвердження його організаційної структури, а в підсумку - створення життєздатного політичного організму, який мав державотворчий потенціал. Уся система органів військово-адміністративної влади мала можливість виконувати як внутрішні, так і зовнішні функції, що властиві державній владі. Запорозька Січ була державою, козацько-християнською республікою, важливим етапом розвитку української національної державності.

Список використаної літератури:

  1. Захарченко П.П. Історія держави і права України: Підручник. – К.: Атіка, 2004р. – 368с.

  2. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави та права України. – К., 2002;

  3. Терлюк І.А. Історія держави і права України. (Доновітній час) : Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – 400с.;

  4. Музиченко П.П. Історія держави і права України. – К.,1999.

  5. За ред. Тація В.Я. Історія держави і права України: У 2т. – К., 2000. – Т.1.

4

Loading...

 
 

Цікаве