WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Конституція 1848 року Франції - Реферат

Конституція 1848 року Франції - Реферат


Реферат на тему:
Конституція 1848 року Франції
Передумови виникнення Конституції 1848 року
Передумовами виникнення Другої Республіки та Конституції 1848 року є те, що в 40-х роках XIX століття Франція робить помітні успіхи в промисловому розвитку, на місце мануфактури і кустарної промисловості стає капіталістична фабрика. Настає епоха великого машинного виробництва.
Чим далі заходив цей процес, тим все чіткіше ставали його головні наслідки:
а) посилення ворожості між робітничим класом, з одного боку, і буржуазією - з іншого;
б) їхнє загальне невдоволення режимом Липневої монархії. Промислова буржуазія не бажала терпіти політичну монополію фінансової аристократії. Робітники не могли зносити далі жахливий нестаток.
Два нещастя, що з'єдналися в 1847 році, довели загальне невдоволення до революції: першим нещастям був неврожай, другим - світова торгова і промислова криза.
Використовуючи ситуацію, опозиційні кола буржуазії вимагали зниження виборчого цензу. Таким шляхом вони сподівалися завоювати для себе нижню палату.
Уряд прекрасно розумів ці наміри. Не бажаючи ніяких реформ, він (в особі голови міністерства історика Гізо) відповів опозиції пам'ятною фразою: "Збагачуйтеся, і ви станете виборцями".
Пропозиції про розширення виборчого права Гізо називав "фанатизмом розуму". "У 1789 році, - говорив він, - виборча система проголосила загальну подачу голосів... яку, однак, жодна з партій не бажала приймати в цілісності; ніхто не допустить цього тепер".
Буржуазна опозиція протестувала, але справа не йшла далі випадів у газетах і на банкетах, які спеціально влаштовувалися. Черговий банкет після довгих коливань був призначений на 22 лютого. Уряд побоювався, що ця демонстрація може розпалити народне невдоволення. Депутат Токвіль лякав його картиною революції, яка наближається. "Хіба не бачите ви, - говорив він у палаті, - що політичні пристрасті робітничими класом стали вже соціальними пристрастями... що в голови робітників усе глибше проникає ідея, що спрямована не проти того чи іншого закону, не проти того чи іншого міністерства, ні, - вона має на увазі звалити все сучасне суспільство".
Оскільки мова йшла про буржуазну опозицію, уряд не став прибігати до сили. Після переговорів з улаштовувачами банкета умовилися в такий спосіб: запрошені вільно прибудуть на банкет, після цього поліцейські комісари запропонують їм розійтися: відповідний протокол буде представлений у суд, що і вирішить, хто правий - опозиція чи уряд. Це була змова, при якому обидві фракції одного класу "зберігали своє лице". Вартувало, однак, Луї Філіпові побажати більш твердих дій, і банкет був відмінений.
Усі наступні події були вже повною несподіванкою. 22 лютого - у день ганебно скасованого банкета - у захист виборчої реформи і проти уряду Гізо піднялися робочі передмістя Парижа. Уряд, що вже набив собі руку на придушенні "заколотів", кинув проти демонстрантів війська. Кавалерія і піхота атакували беззбройних і мирних людей, які вимагала хліба і реформи. У відповідь на це Париж покрився барикадами. Боротьба продовжувалася весь наступний день. У надії встояти Луї Філіп дає відставку Гізо, виражає згоду на реформу. Занадто пізно!
У кривавому бої повсталі захоплюють Тюільрі, королівський палац. Але короля в ньому вже не було: відрікшись від престолу, він біг, рятуючи життя. Його трон виволокли на площу і спалили на величезному багатті. Франція в друг раз зробилася республікою.
Завоювавши республіку, робітники сподівалися, що вона буде соціальною, як тоді говорили, тобто забезпечить їх достатнім заробітком, у першу чергу подбає про їхню старість, освіту для дітей і т.д. Ці надії були обмануті.
Установчі збори, що відкрилися 4 травня, порвали з усіма соціальними ілюзіями лютневої революції. Вони прямо проголосили буржуазну республіку, і тільки її.
Тимчасовий уряд, утворений з лідерів буржуазної опозиції, подбало про те, щоб склад Установчих зборів були строго буржуазним.
Міністр внутрішніх справ писав префектам: "Ви мене запитуєте щодо Ваших повноважень, особливо на майбутніх виборах. Відповідаю на це просто: ви - органи революційного уряду, тому повноваження Ваші безмежні (!) і Ви повинні застосувати їх для того, щоб з майбутніх виборів республіка вийшла переможницею. Префекти негайно узялися за діло. Усі кандидати в депутати виходили від уряду, минулого, що називається, "офіційними". Звідси і склад Установчих зборів.
Робітники знову повстали, цього разу не разом з буржуазією (як у лютому), а проти її. У цьому велике історичне значення червневої барикадної боротьби. Вперше в історії антагонізм буржуазії і пролетаріату розкрився у всій його непримиренності. Як ми тепер бачимо, через цей антагонізм потрібно було пройти, пройти до крайності, щоб обидва класи - нехай через сторіччя - переконалися в можливості деякого соціального світу, як він затвердився - при всіх можливих застереженнях - у передових країнах Європи, Америки і навіть Азії.
Приводом до повстання послужила навмисна ліквідація Національних майстерень, що давали заробіток тисячам безробітних. Звільнені повинні були відправитися на роботу в провінцію (де вони були менш небезпечні для уряду). На прохання робітників скасувати розпорядження, уряд пригрозило застосуванням сипы. "Прекрасно, - відповів на це глава робочої делегації Пюжоль. - Ми знаємо тепер те, що хотіли знати".
Вийшовши на площу, де його чекали робітники Парижа, Пюжоль сказав: "Ви віддали республіці три місяці нестатку і за це ви одержали три місяці зради... Вони заплатять за неї".
"Клянемося", - відповіла площа. "Завтра о шостій годині ранку", - крикнув Пюжоль, і юрба повторила цей заклик. "Смолоскипи згасли, - пише історик Еритье, - і навкруги запанувала могильна тиша. Повстання, це страшне червневе повстання почалося".
Бій продовжувався п'ять днів. Барикади, починаючи в передмістях міста, завзято просувалися до центра, до міської ратуші. Уряд доручив розправу над повсталими генералу Кавеньяку. По вираженню одного з міністрів, воно вирішило "улаштувати бойню".
Повстання було стихійним. Ніхто його не готував. Не було ні визначеного плану дій, ні ясної програми, ні керівного центра. Проте 24 червня по барикадах стали передавати списки передбачуваного уряду: у ньому були імена соціаліста Луи Блана, комуніста-утопіста Кабе, стійкого революціонера О. Бланки, робітника Альберта, але також Луи Бонапарта і деяких Інших.
Ранком 25 червня стало ясно, що уряд, володіючи величезною перевагою сил, перемагає. Проте повсталі не помишляли про здачу. "До себе на барикади вони привели своїх дружин і дітей, - розповідає свідок боротьби, - "ми не можемо їх годувати, так нехай вони вмруть разом з нами". Жінки кидалися назустріч багнетам. "Ви убили наших чоловіків і братів - убийте ж і нас".
Останнім бастіоном залишалося славне Сент-Антуанское передмістя. Тут повсталі вивісили плакат, що визначав мети боротьби, як їхній тоді розуміли: "Ми хочемо соціальної і демократичноїреспубліки. Ми хочемо самодержавства народу". Тут гордо відкинули пропозиція про "примирення". Повстанці погоджувалися скласти зброю, якщо будуть розпущені Установчі збори, війська виведені з міста, і при тій неодмінній умові, що "народ сам виробить собі конституцію".
Ранком
Loading...

 
 

Цікаве