WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становище Правобережної України - Курсова робота

Становище Правобережної України - Курсова робота

Повстання на Правобережній Україні, яке сучасники порівнювали з "другою Хмельниччиною", швидко охопило не тільки Київщину та Брацлавщину, а й східні частини Поділля і Волині. З вересня 1702 року козаки під керівництвом полковника С. Палія штурмували головну польську фортецю Правобережжя — Білу Церкву. Тільки 10 листопада її було відбито у польської залоги, а Палій переніс сюди свою резиденцію з Фастова. Інші козацькі полки під керівництвом Самуся та А. Абазина оволоділи Немировом, Бердичевом, Баром, Бушею, Рашковим, Старокостянтиновом та іншими містами. Навесні 1704 року влада козацької старшини поширилась майже на все Правобережжя.

Однак цей виступ був жорстоко придушений спільними польсько-російськими зусиллями, і чи не вперше у практиці міжнародних відносин один із пунктів Нарвського договору між Річчю Посполитою та Росією (19 серпня 1704 року) "присвячувався" одному з керівників визвольного руху — "провінційному" козацькому полковнику. З огляду на домовленості між обома державами, С. Палій "або добрим, або злим способом мав повернути фортеці й міста, які в нещодавнім українськім замішанні взяв", до володінь Корони Польської.

З огляду на те, що Палій не припиняв військових дій проти Польщі, а також у зв'язку з іншими причинами його невдовзі заарештував лівобережний гетьман І. Мазепа. Останній мав виконувати угоду, що була укладена перед тим з Варшавою його протектором — російським царем. Цей вчинок гетьмана був продиктований також можливістю зайняття Правобережної України лівобережним військом. Таким чином обидві частини України опинялись під єдиним гетьманським управлінням.

Майже рік перебував славетний козацький полковник у батуринській в'язниці. У 1705 році за наказом Петра І його відправили на заслання до сибірського містечка Тобольськ. Але коли І. Мазепа у 1708 році виступив проти Москви, то С. Палія, знову ж таки за особистим наказом царя, повернули з далекого Сибіру. Він бере участь на боці російських військ у сумнозвісній Полтавській битві 1709 року, однак підірване у засланні здоров'я дається взнаки. Проте, повернувшись до Фастова, він знову займає уряд полковника і продовжує боротьбу з Варшавою за право володіти Правобережною Україною...

Основним виявом боротьби проти польсько-шляхетського панування в першій половині XVIII ст. був гайдамацький та опришківський рух.Гайдамаками (від тюркського "гайде" — чинити свавілля, турбувати) польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні, що пожвавилися в перші десятиріччя XVIII ст. на Волині та Поділлі, а в середині століття охопили Київщину. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, що втікали від панщини, робітники з ґуралень, млинів і панських фільварків, запорізькі козаки, міщани, православні священики. Спочатку гайдамацькі загони були невеликі і вели боротьбу розрізнено, грабуючи панські маєтки і фізично знищуючи своїх гнобителів. Виступи були стихійними і не мали виважених політичних цілей, що зумовлювало формування в свідомості певних кіл стереотипу українця — "різуна".

Незабаром гайдамацькі виступи переросли в масовий національно-визвольний та антикріпосницький рух українського народу, завданнями якого було відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, захист прав православної церкви.

Перший значний вияв народного гніву на Правобережжі спалахнув 1734 р. Приводом до нього була боротьба шляхетських угруповань за польську корону та вступ на Правобережжя наприкінці 1733 р. царського війська для підтримки Августа III в боротьбі проти Станіслава Лещинського. Це спричинило чутки, що царське військо прийшло допомогти у визволенні від польсько-шляхетського панування і возз'єднанні з Лівобережжям у складі Росії.

Повстання дуже швидко охопило територію Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля, окремих районів Галичини. Провідники повстанських загонів Верлан, Скорич, Грива, Моторний, вміло керуючи своїми підрозділами, захопили Паво-лоч, Погребище, Таращу і навіть Броди, що знаходилися в руському воєводстві. Лише наприкінці 1738 р. польсько-шляхетським каральним загонам за допомогою російського корпусу вдалося значно послабити гайдамацький рух. Гайдамаки зазнали великих втрат, більшість ватажків загинула.

У 40-х роках на Правобережжі спостерігався деякий спад гайдамацького руху. Проте і в цей час загони, які очолювали Г. Голий, 1. Вечірка, І. Борода, Р. Чорний, Ф. Таран та інші ватажки, активно діяли в багатьох місцевостях.

Широка хвиля гайдамацького руху знову прокотилася по Правобережній Україні в 1750 р. У травні загін О. Ляха розгромив шляхетський табір у Корсуні, а потім здійснив рейд через Таращу, Ржищів, ХодорІв та Інші міста й села. У районі містечка Мошни діяв загін М. Мамая, який згодом разом із загоном Г. Лисого здійснив похід на Чигиринщину. Гайдамацькі загони оволоділи Корсунем, Уманню, Фастовом, Вінницею та іншими містами. Однак це повстання, як і попереднє, було жорстоко придушене польськими військами.

Гайдамацький рух на Правобережжі, хоч і зазнав поразок, втягував у боротьбу значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, загрожував польському пануванню в Україні.

1750 р. ознаменувався новим піднесенням гайдамацького руху, який виник на початку XVIII ст. у вигляді невеликих повстанських загонів. Згодом він поширився на великі території України і залучив до боротьби значну частину українського народу.

У 1768 р. спалахнуло повстання, відоме під назвою "коліївщина". Приводом була поява російських військ на Правобережній Україні. У народі вирішили, що солдати прийшли захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Центром підготовки повстання став Мотронинський монастир, де захисником православних був ігумен М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, син бідного селянина з села Медведівка на Чигиринщині.

Хоч повстання закінчилося поразкою, образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам'яті, їх приклад надихав український народ на визвольну боротьбу проти поневолювачів.

Після придушення повстання виступи селян не припинялися. Так, протягом 1776—1784 рр. на території України діяли загони народного месника С. Гаркуші, учасника Коліївщини. Це були невеликі, але рухливі загони, які здійснювали раптові напади на панські маєтки, а забране майно розподіляли серед селянської бідноти,

Визвольні повстання другої половини XVIII ст. закІнчились поразками. Їх причини в дуже нерівному співвідношенні сил, розрізнених стихійних діях повстанців, які не мали чіткої програми дій.

Висновок

Незважаючи на те, що Україну позбавляли прав, незалеж ності, навіть замінили назву, національно-визвольна боротьб свідчила: український народ зберігає ідею незалежності, прагнення до суверенності. Ця ідея не згасала в найтяжчі часи, успадкували наступні покоління борців.

Історія — це сукупність ланок життя та діяльності багатьох поколінь у ланцюгу розвитку суспільства. Поколінь далекого та недавнього минулого, сьогодення та прийдешнього майбутнього. Ось чому значне місце приділяється життєдіяльності народних мас, великого кола постатей, які творили.

Україна на своєму шляху витримала багато крутих поворотівукраїнський народ можна назвати багатостраждальним. Але завжди українці мріяли про свою самостійну Україну, про з єднання Правобережної і Лівобережної України, що і сталося в наш час.

Література

  1. В. В. Найтов „Історія України" Харків, 2006

  2. М. Аркас „Історія України" Київ, 1996

Loading...

 
 

Цікаве