WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна на початку XX ст. - Курсова робота

Україна на початку XX ст. - Курсова робота

Створення легіону Українських січових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося в структурах австрійської армії — то був тоді єдино можливий

шлях до організації українського війська — це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси. Об'єднуючи кращі сили молоді, які представляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно свідомої частини галицько-українського суспільства на виборення Української держави. Першим доказом того, що з початку свого існування Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися приймати присягу на вірність габсбурзькій династії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрілецькі пріоритети. .

Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але погано зорганізованих та переважно далеких від військової служби осіб, УСС, докладаючи неймовірних зусиль для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли до 1917 р. перетворити легіон у добре вишколену, фактично, українську військову формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією.

Протягом 1914 — першої пол. 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку (29.IV. — 2.У.1915), де Українські січові стрільці вкрили себе невмирущою славою, але зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 пораненими, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: "Мої баварці б'ються як леви, а українці — як чорти".

У 1915 —1917 рр. легіон УСС вів кровопролитні битви на подільській землі. Важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил, на яких, поряд з прізвищами полеглих борців, були викарбувані призабуті вже написи, сумні й водночас горді: "Впав за волю України". Сотні молодих патріотів загинули на схилах гори Лисоні, поблизу сіл Конюхи та Куропатники на Бережанщині, в інших місцях. Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватись із собою навіть ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це "відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України".

Поставивши своєю основною метою виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реалізація цього потребує ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрілецьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності. Насамперед слід відзначити бібліотеку, "етапну гімназію", а також Пресову Кватиру, у складі якої плідно працювали А. Баб'юк (М. Ірчан), А. Лотоцький, О. Назарук, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, М. Гайворонський, Р. Купчинський, О. Курилас та інші талановиті письменники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху "Червона Калина", сатиричних журналів "Самохотник", "Самопал", видано кілька книг тощо.

Національно-політична та культурно-освітня активність Українських січових стрільців не обмежувалася лише працею в стрілецькому легіоні. Добре розуміючи, що запорукою успішної реалізації національно-державницької ідеї можуть бути тільки сили власного народу, вони поряд із самоосвітою та самовдосконаленням приділяли величезну увагу й національно-освідомлюючій та просвітницькій праці серед широких кіл української громадськості — як у Галичині, так і в Закарпатті, на Волині і навіть у Наддніпрянщині — щоб допомогти населенню швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б добитися людського існування та гідного місця в історії.

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, залучала їх до спільних маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних національних інституцій, зокрема, читалень, товариств "Просвіти", господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працювали і на перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 — поч. 1917 рр. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського та четарів М. Саєвича і М. Гаврилка організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім. Доступність цих жанрів давала змогу охопити якнайширші кола українства, починаючи від Закарпаття і аж до Наддніпрянщини, а тематика та форми подачі сприяли проникненню стрілецьких ідей у глибини української душі. Вічно співатиме український народ "Ой, у лузі червона калина", "Ой, видно село",- "Човен хитається", "Зажурились галичанки", "Бо війна війною", "Не сміє бути в нас страху" і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень, які постали в легіоні Українських січових стрільців протягом Першої світової, війни.

Наслідки війни .Війна справила руйнівний вплив на економіку воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці мільйони українських селян і робітників. На початку війни було мобілізовано 30 — 40 % робітників кам'яновугільної промисловості Донбасу. Заводи і фабрики виконували все більше воєнних замовлень і скорочували виробництво предметів широкого вжитку.

Жорстока війна та її наслідки спричинили гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визволщюго руху. Спад страйкової боротьби, викликаний початком війни, змінився навесні 1915 р. піднесенням. У цілому з початку війни до березня 1917 р. в Україні відбулося понад 370 страйків, у яких взяло участь бл. 300 тис. робітників. Вони висували економічні вимоги, все активніше виступали проти самодержавства і війни. З серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні відбулося понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно 20 % виступів супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою сторожею, близько третини — закінчувалися арештами й ув'язненнями селян.

Овдом за робітниками та селянами на революційну боротьбу піднялися солдати. Вони відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон тощо. З часом, зі зростанням політичної та національної свідомості, вони відкрито повставали, браталися із солдатами противника. Революційний рух робітників, селян та солдатських мас активізував демократичну інтелігенцію, зокрема студентську молодь.

Усе це свідчило, що наприкін. 1916 — на поч. 1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна та політична криза. Український народ, витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.

Використана література

  1. Бакулев Г. Развитие угольной промышлености Донецкого басейна. – М., 1955.

  2. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ - початок

ХХ ст.). – Львів, 1996.

  1. Дорошенко В. Революційна Українська партія (РУП). - Львів, 1913.

  2. Сергієнко Г. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів, 1826 – 1850. – К., 1971.

  3. Слобченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХст. – Одеса, 1925-1929.

3

Loading...

 
 

Цікаве