WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українська держава в період руїни (1657-1676 рр.) - Курсова робота

Українська держава в період руїни (1657-1676 рр.) - Курсова робота

Гетьман Іван Брюховецький (1663—1668) був яскравим представником доби Руїни, одним із тих авантюристів, про яких козацький літописець С.Величко писав, що "для срібла й злата не тільки кожний із них дав би виколоти собі око, але брата й отця свого не пощадив би; то як би мав жаловати матки погибающої України?" З 1648 р. вія знаходився при дворі Б.Хмельницького в якості "старшого слуги", виховуючи гетьманського сина Юрка га виконуючи окремі доручення. У 1659 р. І.Брюховецький був відправлений на Січ, щоб заручитися підтримкою запорожців Ю.Хмельницького як претендента на гетьманську булаву. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом.

Отримавши гетьманську булаву, Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Став першим з українських гетьмані, який відвідав Москву, у 1665 р. підписав т. зв. Московські статті, що значно обмежували політичні права України, посилювали її залежність від московського уряду:

1) безпосереднє управління військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України, за винятком лише козацького стану, передавалося царським воєводам;

2) військові залоги на чолі з воєводами мали перебувати у всіх великих містах, зокрема у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть у фортеці Кодак на Запоріжжі. їх утримання покладалося на українських платників податків;

3) обмежувалося право вільного обрання гетьмана, вибори якого могли відбуватися лише з дозволу царя у присутності московських представників;

4) українському гетьманові заборонялося вступати у дипломатичні відносини з іноземними державами;

5) податки з українського населення, крім козацького стану, збиралися царськими чиновниками до московської скарбниці;

6) Київська митрополія підпорядковувалася московському патріархові.

Московські статті стали важким ударом по українській державності. Всі права, за які так завзято боролися попередні гетьмани, І.Брюховецький легковажно втратив. За зраду національних інтересів він отримав боярство, численні помістя та за дружину — доньку князя Долгорукого.

В Україні почало ширитися загальне невдоволення політикою І.Брюховецького і московськими порядками. Чашу терпіння українського суспільства переповнили події, пов'язані з Андрусівським перемир'ям, укладеним на 13,5 років між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. без участі українських представників, яке передбачало:

1) Україна поділялася по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишалося у складі Московії, Правобережжя, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі;

2) Київ з околицями на 2 роки передавався Московії;

3) Запорізька Січ мала перебувати у спільному володінні обох держав;

4) Московії поверталися Смоленськ і Сіверщина.

Отже, Андрусівське перемир'я фактично узаконювало поділ України між двома хижаками, які прагнули поживитися за чужий рахунок, та створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української держави й возз'єднання в її межах усіх земель, де проживали українці.

У відповідь на сваволю московського уряду та промосковську політику гетьмана Брюховецького Лівобережжям прокотилася хвиля повстань проти царських залог та їхніх українських прихильників. Відчувши загрозу своїм інтересам, Брюховецький несподівано різко змінив політичну орієнтацію і вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. У січні 1668 р. на таємній старшинській раді в Гадячі він висловився за ліквідацію московської влади на Лівобережжі та перехід України під турецький протекторат. Заручившись підтримкою старшини, Брюховецький направив посольства до турецького султана і кримського хана, а також активізував зв'язки із правобережним гетьманом Дорошенком. На поч. лютого вибухнуло антимосковське повстання, в результаті якого до сер. березня більшість території Лівобережжя була звільнена з-під влади московського уряду. Однак це не допомогло гетьманові Брюховецькому. 18 червня 1668 р. в с. Будищах на Полтавщині його замордували власні козаки, незадоволені попередньою промосковською політикою та відмовою зректися гетьманства на користь П.Дорошенка.

4. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави

У середині 1660-х років Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою. її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. Характеризуючи тодішню ситуацію, історик М.Костомаров з болем відзначав: "Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищила надії, й люди позбулися віри в свою справу, в свою мету. Виникла думка, що тої мети взагалі не можна досягти. Через те зникла воля й терпеливість, слабшала любов до рідного краю, до громадського добра. Патріотичні вчинки й жертви показувалися даремними. Особисті приватні інтереси переважали всі чесні й патріотичні пориви. Своє власне хатнє лихо для кожного ставало непомірно тяжким. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався під вагою тяжкого шукання шляху до порятунку. Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося щораз дешевше. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, потопивши в ньому другого, забезпечити себе самого, погубивши інших..." І все ж серед цього безладу й зневіри знайшовся лідер, мета життя якого полягала в об'єднанні всіх українських земель у складі незалежної держави. Ним виявився Петро Дорошенко, син козацького полковника на ім'я Дорофій, онук славного гетьмана Михайла Дорошенка, який загинув у війні з кримськими татарами у 1628 р.

Зміцнення позицій

П.Дорошенко народився 1627 р. в Чигирині. Здобув ґрунтовну освіту, ймовірно, у Києво-Могилянській колегії, добре знав польську й латинську мови, історію, риторику. Був одним з небагатьох козаків, які восени 1647 р. разом із Б.Хмельницьким вирушили на Запоріжжя. В ході Національної революції виконував важливі доручення, в т. ч. дипломатичного характеру, посідав значне місце в козацькій військовій ієрархії, зокрема, в останній час займав посаду черкаського полковника. Після втечі П.Тетері до Польщі, у серпні 1665 р. П.Дорошенка було обрано гетьманом (1665—1676). У боротьбі за гетьманську булаву він переміг двох небезпечних суперників — брацлавського полковника Василя Дрозденка та енергійного медведівського сотника Степана Опару.

Вважаючи своєю головною метою визволення й об'єднання всіх українських земель в єдиній незалежній державі, новообраний гетьман змушений був виходити з тогочасних несприятливих для себе реалій. Україна була розколота на дві частини, кожну з яких контролювали відповідно Московія і Польща, та надзвичайно спустошена, зокрема, Правобережжя втратило щонайменше 65 — 70 % свого населення. Тому насамперед необхідно було зміцнити гетьманську владу на Правобережній Україні, заручитися підтримкою народу, а тоді приступати до реалізації основного завдання.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище на Правобережжі, П.Дорошенко за підтримки київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ:

1) відновив скликання козацьких рад, надіючись таким чином зміцнити єдність суспільства;

2) щоб не бути заручником частої зміни настроїв козацької старшини, створив регулярне 20-тисячне наймане військо т. зв. сердюків (з турецької — відчайдухи), що стало його особистою гвардією й відзначалося хоробрістю та відданістю;

3) для зміцнення фінансової системи встановив на кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету;

4) вживав заходи щодо утвердження в державі козацького типу господарства й недопущення до маєтків польських панів й урядовців;

5) проводив енергійну колонізацію спустошених окраїн Правобережжя, утворив з цією метою новий Торговицький полк на степовому прикордонні. Гетьман активно підтримував заходи митрополита Тукальського, спрямовані на створення окремого Українського патріархату, котрий міг би стати важливим політичним чинником утвердження незалежної держави.

Активною була зовнішньополітична діяльність правобережного гетьмана. Демонструючи на перших порах свою лояльність до Польщі, він надіявся на її допомогу у справі возз'єднання козацької України, намагався добитися поступок щодо виведення з української території польських залог, скасування унії, повернення православній церкві захоплених храмів і майна, відновлення всіх прав і вольностей Війська Запорізького тощо. Хоча було зрозуміло, що замирення з Польщею є тимчасовим тактичним кроком, адже наприкін. лютого 1666 р. на старшинській раді було ухвалено запропоновану П.Дорошенком програму, яка передбачала "вигнати всіх ляхів із України до Польщі", а далі йти на лівий берег Дніпра, щоб об'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою. Та воювати самотужки проти таких потужних держав, як Польща і Московія, було неможливо, потрібні були союзники. Тому гетьман розпочинає діалог з Кримським ханством про військовий союз і Туреччиною — про політичний протекторат. Перша проба сил, щоправда невдала, відбулася в липні —серпні 1666 р., коли, користуючись великим повстанням, що спалахнуло на Лівобережжі на терені Переяславського полку проти московської політики та влади І.Брюхо-вецького, П.Дорошенко намагався поширити свій вплив на лівобережні землі. Однак Брюховецький кинув проти повстанців вірні йому полки, і все потонуло в крові.

Loading...

 
 

Цікаве