WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Польська історіографія представлена більшою кількістю праць присвячених дисертаційній темі. Однією з перших була стаття Р. Тожецького „Польсько-українські контакти на тлі української проблеми в політиці польського еміграційного уряду та підпілля 1939-1944" в якій висвітлюються переговори між обома сторонами, аналізуються їхні позиції щодо статусу „східних кресів" показано вплив представників різних політичних партій на позицію польського уряду та їхнє ставлення до українського питання [].

У монографії „Поляки та українці", [] Р. Тожецький аналізує ситуацію, що склалась на західноукраїнських теренах напередодні і на початку Другої світової війни висвітлює основні напрямки щодо ставлення до проблеми української державності польської політичної думки як в еміграції, так і на теренах Західної України. Автор звертає увагу також і на спроби польсько-українського порозуміння. Водночас, тут відсутній аналіз планів польського підпілля щодо українського мирного населення, недостатня увага приділена проектам Східного бюро, Східної комісії, не висвітлено плани польського підпілля стосовно підготовки до військового повстання на теренах Західної України з метою приєднання цих територій до Польщі.

Серед досліджень присвячених українській проблемі, помітне місце займають праці польського історика Ч. Партача. Зокрема, у статті „Українська проблема в політиці польського уряду в еміграції і польського підпілля в 1939-1945 рр." він характеризує основні напрямки в діяльності польського уряду на еміграції, які стосувалися української проблеми. Зауважимо, що дослідження написане на широкій джерельній базі, з використанням фондів як польських, так і лондонських архівів, проте не позбавлене певних недоліків. Автор не торкається планів польського підпілля щодо українського питання, хоча в темі статті такий аспект зазначений. У роботі відсутній аналіз проектів, розроблених представниками Східного бюро (СБ), Східної комісії (СК) та Бюро інформації і пропаганди (БІП) при Делегатурі уряду, присвячених даній проблемі. Дана праця фактично завершується 1943 роком, а саме виходом у світ „Відозви до українського народу Крайової політичної репрезентації" від 30-го липня 1943 р.

Контакти між українською і польською стороною продовжувалися і надалі, мали місце і спроби порозуміння на рівні краю, проте даний аспект в дослідженні не висвітлений. Ч. Партач залишив поза увагою діяльність таких польських інституцій як Рада з питань національностей, Рада національної єдності, Комітет східних земель, що відіграли важливу роль у розвитку польсько-українських стосунків на кінцевому етапі Другої світової війни. В колах представників даних інституцій у складі польського підпілля було розроблено низку проектів, що стосувалися можливих шляхів вирішення української проблеми. Не розкрито також і питання про вплив польсько-українського військового протистояння 1943-1944 рр. на погляди представників польського руху опору стосовно українського питання та можливих шляхів його вирішення.

Монографія Ч. Партача „Українське питання в політиці польського уряду в еміграції та його експозитур в краї" [] базується на широкій джерельній базі. Тут використні не тільки польські архіви, але й документи архівів у Великобританії. В праці розглядаються деякі аспекти у політиці польського уряду та підпілля щодо української проблеми, аналізується участь українців у польських збройних силах, створених в Англії та СРСР. Крім того автор приділяє увагу польсько-українському протистоянню на Волині і ролі двох сторін у загостренні стосунків. Водночас він безпідставно вважає, що українська історіографія „фальшиво представляє український націоналістичний рух, як рух національний" [, 6]. На думку Ч. Партача у міжвоєнний період українці, які лояльно ставилися до польського уряду були забезпечені усіма громадянськими правами, а в'язниці були створені спеціально для „незалежників" (niepodległościowcw) і „німецьких диверсантів – терористів з ОУН" [, 6].

Автор стверджує також, що розвиток української освіти та культури на Холмщині в період 1942-1943 років – це не що інше, як прагнення українських націоналістів українізувати польське населення в регіоні [, 95]. Він звинувачує українців у співпраці з німцями, метою якої, на його думку, була етнічна чистка по відношенню до поляків у регіоні [, 96].

Слід також згадати спільну працю Ч. Партача і К. Лади [] у якій досліджується політика польського уряду та підпілля стосовно українського питання в період війни. Дослідники також здійснили спробу проаналізувати розвиток українського націоналістичного руху. Автори праці поклали усю провину в загостренні польсько-українського конфлікту на ідеологію українського інтегрального націоналізму та діяльність ОУН, зовсім не акцентуючи уваги на прорахунках польського підпілля та уряду, а також впливі на ворожнечу між українцями та поляками політики останнього ще у міжвоєнний період. Вони стверджують нібито протягом віків незаперечні факти свідчили про приналежність теренів Волині та „Східної Малопольщі" (Галичини – І.Ш.) до польської держави [, 335-336], тим самим фактично повторюючи антиукраїнські висловлювання окремих польських політиків воєнного періоду. Ч. Партач і К. Лада нехтуючи аргументами силкуються переконати читача в тому, що український націоналізм – це одна з найвищих форм фашизму [, 335].

Польська історіографія проблеми представлена також працями В. Філяра. У його монографії „Буря на Волині" [Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден] охарактеризовано ситуацію, що склалась на Волині в 1939-1944 роках, проаналізовано діяльність 27 Волинської Дивізії, яка була пов'язана з планами польського підпілля щодо західноукраїнських земель. У книзі „Волинь (1939-1944). Екстермінація чи польсько-українська боротьба" цей же автор дослідив події на Волині в період загострення польсько-українських стосунків, а також формування, розвиток та діяльність конспіративної мережі польського підпілля. Цікавим є розділ про спроби польсько-українського порозуміння у якому він висвітлив основні моменти двосторонніх переговорів, що мали місце в роки війни. [, 331-346].

Серед праць загального характеру, які безпосередньо не стосуються даної теми, але суттєво доповнюють її розуміння, варто виділити матеріали, вміщені у збірнику під редакцією Б. Грота. Вони, присвячені польсько-українському протистоянню на Волині, а також діяльності ОУН, дивізії СС „Галичина", аналізу документів, що стосуються польсько-українських взаємовідносин в „Архіві Адама Бєня" тощо [; ].

Серед низки загальних робіт певне місце посідає монографія К. Пжибиша „Польська політична думка (1939-1945)" []. У ній автор дослідив розвиток та діяльність польських політичних партій в період Другої світової війни, ставлення різних політичних угруповань до проблеми меншин, а також їхні погляди на територію та кордони повоєнної польської держави [].

Польські історики здійснили низку досліджень структури, формування, розвитку та діяльності Делегатури уряду та окремих її підрозділів. Серед авторів праці яких стосуються даної проблеми варто згадати праці В. Грабовського [, ], Г. Гурського [], Г. Мазура []. Діяльність польського уряду розглядалася у працях В. Бонусяка [], М. Пестковської [], Е. Дурачиньського [; ], В. Побуг-Маліновського [; ].

Окремі аспекти польсько-українських стосунків висвітлено у працях західних дослідників Т. Снайдера, Д. Тоттла, Ф. Тера [, , ].

Т. Снайдер у своїй монографії досить грунтовно показав становище українців у міжвоєнній Польщі. На його думку, головним джерелом поширення антагонізму між поляками і українцями стала не тогочасна політична ситуація, а український інтегральний націоналізм, який, мовляв, відокремив українців від поляків і спровокував останніх до радикальних дій. Водночас, автор чомусь не врахував, що не ідеологія спровокувала протистояння, а навпаки, тодішня ситуація не могла не провокувати націоналістичних настроїв, що поширювалися серед українського населення. Водночас Т. Снайдер докладно і виважено відтворює перебіг трагічних подій на Волині 1943-1944 рр, називаючи їх „українсько-польською громадянською війною". Д. Тоттл, описуючи „етнічні чистки ОУН-УПА" періоду війни, усю провину покладає на українців, які нібито здійснювали геноцид стосовно поляків та євреїв. Ф. Тер зосередив свою увагу на розгляді польсько-українського конфлікту в 1939-1947 рр. Він вважає, що головною причиною загострення двосторонніх стосунків була політика СРСР та Німеччини на теренах Західної України , спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

У мотивації і підходах різних політичних сил у складі польського уряду до розв'язання українського питання частково допомогли розібратися спогади державних, політичних і військових діячів. Цей вид джерел проливає світло на атмосферу в „лондонському таборі", дає змогу відтворити картину подій, що відбувалися в ньому, зрозуміти позиції лідерів польського руху опору. При написанні роботи було використано спогади В. Андерса, [] С. Кота, [; ] Е. Рачинського, [] Є. Клімковського, [] С. Кіркора []. Віддаючи належне важливості і значимості цього виду історичних джерел, при їх використанні автор врахував характерний для них вплив суб'єктивного і особистісного чинників.

Loading...

 
 

Цікаве