WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Ще одна книга І. Іллюшина „Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни" [] хоча і не присвячена безпосередньо українській проблемі в політиці польського уряду та підпілля, проте є важливою для розуміння діяльності перш за все польського військового підпілля в особі АК, а також його цивільної гілки, зокрема, Волинської Делегатури уряду. Автор торкається проблеми загострення українсько-польських стосунків на Волині. Простежуючи ті події, що відбувалися в регіоні І. Іллюшин робить висновок про те, що діяльність польського підпілля на теренах Західної України, в залежності від існуючих реалій, могла носити антинімецький або ж антирадянський характер, але завжди залишалась антиукраїнською [, 257]. На основі кропіткого аналізу джерел він доводить, що вихід з підпілля АК та створення 27 Волинської Дивізії, передбачало не лише боротьбу проти німців і демонстрацію „стану польської присутності", але й переслідувало іншу мету – випередження українців у справі організації влади під час залишення території Волині німецькими військами [, 257].

Проблемі діяльності польського підпілля на територіях Західної України також присвячена стаття І. Ільюшина „Польське підпілля на території Західної України в роки Другої світової війни"4 [, 152-170]. Слушною є його думка про те, що між двома гілками польського підпілля (військовою і цивільною) впродовж війни існували певні, іноді принципові розбіжності у вирішенні багатьох проблем, зокрема і українського питання. [, 165] Автор також звертає свою увагу на історію виникнення, становлення та розвитку польського руху опору, його організаційну структуру, діяльність польських боївок, партизанських загонів та баз самооборони. Особливо важливим є висвітлення цієї діяльності у період загострення польсько-українських стосунків [, 159-163; , 160-166].

Слід також відзначити статтю І. Ільюшина „Польсько-українські стосунки в період ІІ світової війни та перші повоєнні роки в українській історіографії після 1989 року". У ній він проаналізував доробок вітчизняних вчених у вивчення проблеми польсько-українських взаємин в період 1939-1946 рр. Слушною є думка автора про те, що польські історики не публікують архівних документів, які можуть бути використані українськими науковцями як аргументи у науковій дискусії. Зокрема, у статті звертається увага на те, що польськими дослідниками опубліковано більшість звітів, які зберігаються у фондах бібліотеки Варшавського університету (БУВ) і містять інформацію про діяльність 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової, окрім документів в яких є інформація про екстермінацію українського населення, в тому числі жінок та дітей, польськими відділами [, 183]. Додамо, що це стосується не лише документів, які зберігаються в БУВ. Під час пошукової роботи у Архіві Актів Нових (ААН), в ході опрацювання фондів Делегатури уряду та Армії Крайової добре відомих польським дослідникам нами було знайдено низку планів та пропозицій розроблених польським підпіллям і спрямованих на радикальне розв'язання українського питання. Жоден з цих документів опубліковано не було.5

Українській проблемі у політиці польського уряду та підпілля присвячені дослідження львівського історика Л. Зашкільняка. Він є автором низки статей у яких висвітлює окремі аспекти в діяльності польського руху опору стосовно українського питання [; ; ; Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден]. Позитивним моментом є те, що автор характеризує історіографію даної проблеми, а також публікації джерел [, 406-407; , 161-163]. Аналізуючи українську проблему в політиці польського уряду Л. Зашкільняк висвітлює також ставлення до неї окремих політичних партій і їхній вплив на позицію „лондонців" щодо її вирішення. Розглядаючи позиції польських і українських істориків, автор підкреслює, що причиною досить серйозних розбіжностей у поглядах на причини, перебіг та наслідки польсько-українського протистояння є тиск на науковців з боку громадської думки обох країн [, 406]. На його думку цей тиск „змушує польських істориків розглядати вказані події винятково з позицій „польської рації стану" [, 406]. Українські історики, за переконанням автора, теж здебільшого керуються власною „рацією стану" і нехтують загальнополітичною ситуацією в регіоні під час війни. Л.Зашкільняк виокремив також основні прорахунки польського уряду у політиці щодо українців. Остання будувалася на базі тих принципів, які було закладено ще у міжвоєнний період. Слушною, на наш погляд, є також його заувага про те, що польська сторона розглядала українську проблему як проблему територіальну, а не національну [, 420]. Заслуговує також на увагу ще одне дослідження Л. Зашкільняка, що безпосередньо не стосується українського питання в політиці польського уряду та підпілля, проте все ж піднімає окремі його аспекти. Мається на увазі стаття розміщена на сторінках журналу „Східний Огляд" під назвою „Український національний рух і справа Польщі в роки Другої світової війни" [, 63-94]

Слід також відзначити праці київського історика А. Русначенка, які хоч і не стосуються безпосередньо предмету нашого дослідження, проте розглядають окремі його аспекти. Зокрема це монографія А. Русначенка „Розумом і серцем", в якій він досліджує український національно-визвольний рух в період 40-80-х років ХХ століття, висвітлюється вплив радянського та німецького чинника на загострення польсько-українських стосунків. Тут характеризується „Звернення до українського народу" польської Крайової політичної репрезентації та наслідки до яких призвела поява даного документу [, 59].

В одному з розділів книги А. Русначенка „Народ збурений" [] висвітлюється польсько-українське протистояння на Волині і в Галичині в 1943-1944 роках [, 139-166]. Автор характеризує також спроби польсько-українського порозуміння, проте досліджує переговори між польським та українським підпіллям лише з 1945 року, хоча спроби порозуміння мали місце протягом усього періоду війни [, 192-196].

Проблемі польсько-українського протистояння на Західній Україні присвячена стаття „Польсько-українське протистояння в роки Другої світової війни" [, 89-112; , 94-104]. У ній А. Русначенко хоча і не торкається безпосередньо українського питання в політиці польського уряду, проте розглядає його окремі аспекти, що вплинули на загострення стосунків. Автор зазначає, що в період конфлікту АК підтримувала радянських партизанів, не дивлячись на те, що керівництво польського підпілля заборонило співпрацю з ними.

Важливою для розуміння досліджуваної теми є також праця О. Корчака-Городиського „Україніка в польсько-радянських дипломатичних переговорах" [, 58-71]. У ній аналізуються документи переговорів між представниками СРСР та польського уряду в роки війни, проте їхній аналіз обмежується періодом 1939-1942 років, хоча такі розмови мали місце аж до 1944 року.

Доповнює доробок української історіографії праця тернопільських дослідників О. Гайдая, Б. Хаварівського та В. Ханаса „Хто пожав Бурю", [] де автори аналізують діяльність польського підпілля на Тернопільщині. Цікава інформація міститься у розділі, присвяченому планам повстання розробленим польським підпіллям, та операції „Буря", які показують позицію АК стосовно теренів Західної України [, 49-67]. Тут опубліковано плани, звіти, додатки до операційних наказів та рапорти польського підпілля [, 109-154], що суттєво піднімає її науковий рівень.

У книзі „Предтеча", що була логічним продовженням вищезгадуваної праці, хоча хронологічно обмежується 1939-1941 роками, дані автори на основі залучення матеріалів із колишніх спецсховищ (фонди СБУ та Державного обласного архіву Тернопільської області) намагаються відтворити цілісну картину діяльності польського підпілля в краї. Тут основна увага приділяється репресіям радянської влади проти польського підпілля, а також організації та розбудові підпільної структури АК на Тернопільщині і планам поляків щодо боротьби за ці території [].

Заслуговує на увагу доробок українського історика з діаспори В. Вериги, який у монографії „Дорогами Другої світової війни" аналізує розвиток та діяльність українського національно-визвольного руху []. Інтерес становлять вміщені тут як додаток документи польського підпілля серед яких звернення Крайової Політичної Репрезентації „До українського народу", листівки, видані польським підпіллям в період загострення польсько-українських стосунків, що дають змогу частково зрозуміти реакцію польської сторони на міжнаціональний конфлікт [, 273-303].

У монографії І. Козловського „Встановлення українсько-польського кордону 1941-1945 рр." [] подано комплексний аналіз головних етапів та особливостей процесу встановлення радянсько-польського кордону. Показано місце українського питання в політиці СРСР та досліджуються основні етапи переговорів про кордони між польським еміграційним урядом та Радянським Союзом. Дана праця безпосередньо не стосується досліджуваної нами проблеми, проте дає можливість зрозуміти позицію польського еміграційного уряду щодо східних кордонів Польщі.

Loading...

 
 

Цікаве