WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

27-го січня 1944 року Рада з питань національностей прийняла ухвалу, що стосувалась безпосередньо українського питання. Зокрема, у першому пункті документу зазначалося, що польський народ, який бореться за свою незалежність мусить розуміти і розуміє прагнення українців до самовизначення, а виникнення незалежної української держави в басейні Дніпра узгоджувалося б з польською рацією стану [, 3].

В свою чергу вказувалося, що український народ у своїх прагненнях до незалежності повинен розуміти:

  1. Для того щоб створити свою власну незалежну державу належить розвивати у власному суспільстві не злочинні елементи і анархію, а державотворчі цінності.

  2. Українські прагнення до незалежності не повинні бути скеровані проти Польщі, бо не існує можливості виникнення сильної української держави без існування сильної Польщі.

  3. Сильної польської держави не може бути без її південно-східних воєводств (Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське).

  4. Незалежну державу слід будувати не на теренах, мішаних з точки зору національностей, а на терені етнічному [, 2].

Далі в документі Рада з питань національностей декларувала, що південно-східні воєводства – це терени національно мішані, на яких протягом віків поряд з поляками живуть і українці, а тому утримання їх у складі польської держави є кардинальним постулатом польської політики [, 3].

У зв'язку з вищенаведеними аргументами у документі перераховувалися гарантії прав і свобод українців у складі майбутньої Польщі. Зокрема, гарантувалася участь у самоуправлінні на рівні гмін, повітів і воєводств, існування національної початкової та середньої школи, а також українського університету для розвитку української науки в межах польської держави, рівноправ'я української мови в публічній адміністрації та судочинстві, допущення українського населення без обмеження до служби в публічній адміністрації та у війську і економічний розвиток на рівних з поляками і справедлива участь українців у сільськогосподарській реформі [, 3].

Фактично даний документ не відходив від пунктів, що декларували попередні заяви польського уряду та підпілля, і не вносив нового тону до справи порозуміння між українцями та поляками. Разом з тим, не слід забувати, що він демонстрував готовність до переговорів з українською стороною.

Паралельно з розробкою політики щодо української проблеми Рада з питань національностей продовжувала контакти представників Делегатури уряду та АК з ОУН. Так, 1-го грудня 1943 р. відбулися нові переговори. Початково українці пояснили, чому не відбулася зустріч, запланована на листопад 1943 р. Серед головних причин було названо репресії німців, а також протидію зі сторони УЦК, мельниківців і „бульбівців". В ході переговорів головну провину за розпалювання конфлікту було покладено на німців. Учасники зустрічі також узгодили наступну дату переговорів. Їх було заплановано на 9-те грудня 1943 р. [, 196-198].

На жаль, ми не маємо інформації про те, чи запланована зустріч відбулася. З огляду на лист від 21-го січня 1944 р., у якому провід ОУН(Б) пропонував знову розпочати переговорний процес з метою замирення та співпраці обох народів, слід припустити, що зустріч не відбулася, бо ОУН(Б) пропонувала завершити переговори до 10-го березня 1944 р. [, 226].

Львівський історик Ю. Киричук стверджував, що переговори розпочалися 8-го березня 1944 р., що не відповідає істині, адже з наявних документів виходить, що розмови між поляками і українцями були фактично продовженням переговорного процесу, розпочатого ще у вересні 1943 р. Нагадаємо, що таких зустрічей відбулося три – 9-го і 18-го вересня, а також 1-го грудня 1943 р. В зв'язку зі вступом на терени Західної України військ Червоної Армії на певний період часу польсько-українські переговори були перервані, проте, як вже зазначалося після звернення проводу ОУН(Б) їх було відновлено.

8-го лютого 1944 р. відбулася нова зустріч між представниками української і польської сторони. На початку розмови поляки підтвердили, що „лист відправлено до Варшави", проте відповідь ще не надійшла [, 198].58 Розмови знову велися навколо проголошення українцями офіційної декларації, яка б демонструвала їхню відмову від „співпраці з більшовиками" і „визвольною Українською республікою Корнійчука". Українці відповіли, що і так неодноразово займали таку позицію, а тому не бачать необхідності ще раз це підкреслювати, адже „всі і так знають, що нашим ворогом № 1 є більшовики" [, 198].

В зв'язку з цим поляки запропонували обговорення трьох основних пунктів:

  1. чи така декларація взагалі потрібна;

  2. чи така декларація повинна бути;

  3. чи з точки зору тактичної така декларація є можливою [, 199].

Навколо вищезазначених питань виникла дискусія, бо українська сторона у відповідь на запитання про те, кого представляє їхня делегація, відповіла, що ОУН(Б). На що поляки відповіли, що потрібною є Верховна Рада, яка б представляла весь український народ, а не лише ОУН, яка є уособлює лише найбільш свідомі його елементи [, 199].

Українська делегація погодилась з даним зауваженням, проте підкреслила, що ще не надійшов момент, щоб деконспірувати членів Ради, оскільки це може викликати хвилю арештів. Основним аргументом проти такого твердження було те, що поляки теж ризикують так само, але свою Раду національної єдності створили [, 199]. Крім того, польська делегація підкріпила своє переконання аргументами про те, що союзники слідкують за усіма подіями, які відбуваються в краї, зважуючи усі можливі варіанти подальшого розгортання подій, а тому, брак офіційної української заяви є негативним чинником і така заява, як юридичний вираз прагнень українського народу, є просто необхідною [, 199].

У ході переговорів було навіть окреслено, який характер має носити такий документ:

„ 1. Вираження протесту проти більшовицької пропаганди, яка представляє УРСР, як автономну державу, і вираз українських прагнень.

2. Український народ належить до західної культури, прагне зближення з Заходом і відкидає все, що йде від більшовицького Сходу.

3. Український народ хоче мати незалежну державу, зв'язану тривалими відносинами з Польщею. Такий блок усуне будь-яку напругу у майбутньому і забезпечить спокій на сході Європи". [, 200].

Українці погодилися з таким формулюванням майбутньої відозви. На питання поляків про терміни її появи відповіли, що за п'ять днів такий документ буде розроблено.

Наступна зустріч представників обох сторін відбулася 28-го лютого 1944 р. Її головними завданнями стало два пункти, навколо яких відбувалося обговорення. Перший – аналіз причин українсько-польського протистояння і другий – організація та засади діяльності „Комісії заспокоєння терену", яка мала взяти на себе роботу над примиренням обох сторін [, 201].

Українці звернули увагу польської сторони на труднощі, які стоять перед ОУН на шляху до заспокоєння населення на західноукраїнських землях. Серед них відзначалася відсутність спільної позиції в суспільстві: частина українських чинників виступала за подальшу співпрацю з німцями. Серед причин, які загострювали ситуацію, називалися також: співпраця окремих поляків з німцями – участь польських поліційних відділів у каральних експедиціях проти українців, співпраця польського населення з радянськими партизанами, страх українців перед чутками про активне озброєння польських підпільних загонів, які нібито роблять це з метою масового вбивства українського мирного населення тощо [, 202-203].

Польська сторона висловила розуміння труднощів українців, проте підкреслила, що вихід з цієї ситуації є лише один – „швидка та енергійна діяльність", спрямована на примирення. В зв'язку з цим поляки запропонували наступні пункти спільних дій:

„1. Розпочати обмін інформацією про здійснення вбивств і в разі потреби здійснювати спільне розслідування таких випадків.

2. Надати спільній „Комісії заспокоєння терену" повноваження здійснювати пропаганду з метою заспокоєння населення, а також право на накази про репресії щодо елементів, які продовжуватимуть здійснювати злочинні акції.

3. Здійснювати широку пропаганду, направлену на заспокоєння обох сторін на усьому терені.

4. Військове управління та репресії здійснювати, перш за все, на теренах вибраних повітів. Українська сторона обирає повіти, де має найбільший вплив (Бережани, Підгайці і т.д.), поляки – сильні польські місцевості (території Тернопільського повіту), а з цих територій акцію, направлену на припинення вбивств, розширити на усі інші терени." Українська сторона погодилася з вищенаведеними пропозиціями, пообіцявши розглянути їх найближчим часом і отримати згоду від свого керівництва.

У ході переговорів, ось уже вкотре, поляки підняли питання про оголошення офіційної української декларації, на що отримали відповідь, що такий документ обов'язково буде, проте точна дата ще невідома [, 203].

Loading...

 
 

Цікаве