WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Реакцією уряду на депешу стало скликання наради 25-го жовтня 1943 р., на якій були присутні президент, прем'єр, головнокомандуючий і міністри закордонних справ та національної оборони. Під час проведення наради обговорювалися різні можливі варіанти діяльності АК. Висловлювалися навіть думки про партизанські акції в тилу Червоної армії, коли вона вступить на терени Польщі, проте остаточно було прийнято рішення про необхідність вичікувальної тактики, до того часу поки ситуація як міжнародна, так і на східному фронті не стане сприятливою для повстання [, 180-182].

В контексті цього рішення було направлено інструкцію51 для краю, в якій зазначалося, що повстання підняти необхідно, проте „у відповідний момент", тобто тоді, коли польський уряд вирішить його доцільність. У ній стверджувалося, що уряд не має дипломатичних зв'язків з СРСР і тому не знає достеменно, якою буде більшовицька політика та які плани виношує офіційна Москва щодо польського підпілля.

„Інструкція для повстанчих дій" передбачала також два можливих варіанти розгортання подій: Радянський Союз проводитиме військові операції на території Польщі або в порозумінні з екзильним урядом, або без нього. У першому випадку польський уряд вимагав від АК вийти з конспірації і співпрацювати з Червоною армією, у другому – перейти до самооборони. У разі, якщо СРСР досягне домовленості з німцями АК мала перейти у глибоке підпілля [, 182-185].

Інструкція викликала гостру критику і невдоволення з боку керівництва польського підпілля в краї, оскільки не давала відповіді на ряд питань і проблем, що стояли перед командуванням АК і Делегатурою. Представники руху опору в краї були переконані, що потрібно негайно розпочати повстання, з огляду на те, що внаслідок страху перед нападами українців і можливими майбутніми репресіями з боку радянської влади відбувалася масова втеча польського населення з „східних кресів", а це, в свою чергу, позбавляло повстання соціальної бази і ставило його під загрозу зриву.

Після дискусії між прихильниками спільних з Червоною армією дій і їх противниками з погодженням позицій сторін ген. Т. Коморовський звернувся до Лондона з депешею від 26 листопада 1943 р. про те, що на підставі інструкції уряду № 598952 він підписав наказ про вихід з підпілля підрозділів АК перед наступаючими радянськими військами. Слід зазначити, що цей наказ (№ 1300/ІІІ) було затверджено Т. Коморовським ще 20-го листопада 1943 р. Новий оперативний план „посиленої диверсійної акції" отримав назву „Буря" („Burza").

У телеграмі від 26-го листопада 1943 р. Головний комендант АК підкреслив, що розуміє: наказ іде всупереч інструкціям уряду, проте, згідно з його переконанням, цього вимагала ситуація на „східних кресах". Він також відзначив, що його погляди повністю „поділяє Делегат уряду і Крайова політична репрезентація" [, 209].

План акції „Буря" передбачав активну участь АК у спільних з радянськими військами бойових діях проти німців, направлених на визволення всіх без винятку довоєнних польських земель. Планувалося, що під час відступу німецької армії, підрозділи Армії Крайової разом з радянськими партизанськими формуваннями візьмуть активну участь у боях з відступаючими німецькими військами не лише на території Галичини, але й усіх „південно-східних земель".

Тим самим командування АК намагалося продемонструвати „стан польської присутності" на довоєнних територіях Другої Речіпосполитої, а також, що поляки навіть за відсутності дипломатичних відносин з Радянським Союзом все ж є його союзниками і беруть активну участь у визволенні своїх довоєнних територій, а тому саме існуюче тут політичне представництво польського уряду („Делегатура уряду в краї") та його військові підрозділи (Армія Крайова) є повноважними господарями на цих землях. Головною політичною метою плану акції „Буря" було визнання Москвою польського еміграційного уряду у Лондоні за офіційного представника Польщі на міжнародній арені, при чому без будь-яких поступок з її боку щодо своїх східних кордонів. Крім того, наміри військового і політичного керівництва польського національно-визвольного руху, як і раніше, в значній мірі пов'язувалися з планами союзників і, насамперед, Великобританії [, 210-213; , 63-64].

В контексті запланованих акцій здійснювалась і діяльність польського підпілля на Волині, зокрема 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової. Наказ про мобілізацію усіх існуючих сил з метою створення великого військового з'єднання (початково передбачалося створити навіть цілий корпус у складі трьох бригад) було віддано командуючим Волинським округом полковником К. Бомбінським („Любонь") 15-го січня 1944 р. Проте мобілізація до лав майбутньої дивізії відбувалась не настільки успішно, як того очікувало керівництво АК. Причиною тому були напади українців на поляків (польські загони з неохотою залишали бази самооборони), а також каральні акції німців і швидкий наступ радянських військ, що утруднювало прибуття загонів. Тому 28 січня 1944 р. на нараді офіцерів штабу округу було вирішено відмовитися від попередніх планів щодо сформування корпусу і утворити дивізію піхоти [, 205; , 152; , 47; , 90]. Саме ця дата вважається офіційним днем виникнення 27-ї Волинської піхотної дивізії, проте формування її складу та розбудовування структури тривало протягом лютого-березня 1944 р.

Початково керівником дивізії було призначено полковника К. Бомбінського, але вже 10-го лютого 1944 р. обов'язки керівника Волинського округу і командира дивізії перебрав на себе поручик В. Ківерський („Оліва").

Серед додаткових завдань, які ставилися перед 27-ю Волинською дивізією було опанування операційного простору і розширення акції „Буря" на якомога більшу за площею територію. Зрозуміло, що її діяльність в рамках цих завдань викликала спротив УПА, яка теж намагалась оволодіти регіоном. Наслідком стали важкі бої загонів Української Повстанської Армії з польськими підрозділами. Частину з них поляки виграли, окремі сутички були для них невдалими і супроводжувалися серйозними втратами особового складу дивізії, проте внаслідок діяльності направленої на витіснення загонів УПА в цілому вдалось убезпечити польське населення в західній частині Волині, проводити мобілізаційні акції з метою поповнення особового складу на підконтрольних територіях і розширити так звану „операційну базу", тобто території на яких можна було здійснювати акції заплановані оперативним планом „Буря".

Вже на початковому етапі діяльності представники від 27-ї Волинської дивізії налагодили контакти з керівництвом регулярних військ Червоної армії. Наслідком переговорів стала домовленість про спільні дії проти німців, яка, підкреслимо ще раз, не заважала полякам воювати і проти українців.

Слід зазначити, що СРСР не збирався давати АК якихось широких повноважень. Її підрозділи намагалися використати у боротьбі проти німців, що, зрештою, вдалося, проте вже 14-го липня 1944 р. керівники Першого, Другого і Третього Білоруського фронтів, а також Першого і Другого Українського отримали директиву, підписану Й. Сталіним про роззброєння військових відділів, підпорядкованих польському еміграційному уряду. У ній зазначалося:

„1. В жодні стосунки і порозуміння тими польськими військовими відділами, якими керує еміграційний уряд, не вступати. Після їх виявлення особовий склад роззброїти і направити на спеціально організовані пункти перевірки.

2. У випадку спротиву зі сторони польських відділів застосувати до них силу.

3. Про перебіг роззброєння польських підрозділів та кількість солдат і офіцерів на пунктах збору звітувати до Головного Штабу" [, 90]. Згідно з цією директивою відбувалося роззброєння усіх польських військових підрозділів, які вдавалося захопити. В ході запланованих акцій 25-го липня 1944 р. було роззброєно і 27-у Волинську піхотну дивізію.

Після визволення радянськими військами у липні-серпні 1944 р. Західної України основні сили польського військового підпілля тут були знищені, проте окремі підпільні структури АК діяли до кінця 1945 р.

Слід зазначити, що після початку антипольських акцій на Волині польське підпілля не відмовилось від попередніх планів, проте вимушене було поряд з підготовкою до повстання організовувати самооборону польського населення.

Згідно з наказом про організацію самооборони коменданта округу Волинь „Любоня" (полковника Казиміра Бомбінського), польське підпілля повинно було „силами власних бойових відділів приступити до залучення населення до акції самооборони. Вона мала здійснюватися шляхом утворення відділів самооборони з усього місцевого польського населення, встановлення денного та нічного чергування, озброєння в міру можливості вогнепальною зброєю, „а в разі її недостатньої кількості – сокирами, вилами, палками", евакуації польського населення в ліси, в разі нападу переважаючих сил противника, виділення фінансової допомоги, коштами з пожертв поляків. [, 126]

Loading...

 
 

Цікаве