WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційного дослідження, нагромаджений у ньому фактичний і теоретичний матеріал можуть бути використані під час написання загальних праць з новітньої історії України і Польщі, для наукових розробок питань пов'язаних з вивченням проблеми польсько-українських стосунків 1939-1945 рр. Матеріали дисертації стануть суттєвим доповненням при підготовці лекційних курсів та навчально-методичних посібників і рекомендацій у системі освіти.

Особистий внесок здобувача визначається тим, що комплексний аналіз українського питання в політиці польського уряду та підпілля на рівні наукового дослідження розглядається вперше. Дисертантом досліджено значну кількість невідомих архівних матеріалів, які вперше вводяться у науковий обіг. Здобувач проаналізував, систематизував нагромаджений матеріал і дав власну оцінку ролі, місцю та значенню а також планам, формам і методам розв'язання українського питання в політиці польського уряду та підпілля в період 1939-1945 рр.

Дисертація апробована на VI Міжнародній науковій історико-краєзнавчій конференції „Національно-визвольний рух на західно-українських землях у 20-50-х роках ХХ століття", присвяченій 60-річчю Української Повстанської Армії (Дрогобич, 2002 р.), чотирьох звітних наукових конференціях, у Національному університеті „Острозька академія" (Острог, 2001 р., 2002 р., 2003 р., 2005 р.), Міжнародній конференції „Україна-Польща: важкі питання" (Острог, 2002 р.), науково-практичній конференції „Український національний рух: історія і сучасність" (Шепетівка, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції „Українсько-польський конфлікт на Волині: генезис, характер, перебіг і наслідки." (Луцьк, 2003 р.), науково-практичній конференції „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни" (Острог, 2003 р.), науковому магістерському семінарі Варшавського університету (Варшава 2004 р.), Міжнародній науковій військово-історичній конференції „Західний регіон України у Другій світовій війні 1939-1945 рр." (Луцьк, 2005 р.).

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України. [, 292-304; Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден, 250-259; , 315-324; , 310-322; , 134-138; , 263-268]

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним методом і складається зі вступу, троьох розділів, висновків, додатків списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ.

Проблемі польсько-українських стосунків і українському питанню1 в політиці польського еміграційного уряду та польського підпілля, як одному з найактуальніших питань, присвячено цілу низку праць як вітчизняної, так і польської історіографії. Слід зазначити, що дана проблематика не досліджувалася радянською та польською історіографією, тому що така постановка питання була під забороною офіційної цензури, а тому праць, які б мали на меті дослідження української проблеми написаних до отримання незалежності Україною немає. У працях радянських та польських істориків (60-80-х рр.), присвячених міжнародним відносинам періоду Другої світової війни, головна увага зосереджена на польському питанні [; ; ; ; ]. Навіть у роботах на тему польсько-українських взаємин (УРСР – ПНР) і ролі та місця України в системі міжнародних відносин періоду війни та перших повоєнних років українське питання залишалося поза увагою дослідників.2

Разом з тим, дана проблематика є надзвичайно актуальною, про що свідчить низка досліджень здійснених, вже в пострадянські часи польськими і українськими істориками. Підкреслимо, що все ж залишається ряд не досліджених взагалі, або ж дискусійних моментів. Це зумовлено тим, що представники польської та української історичної науки часто стоять на кардинально протилежних позиціях у своїх поглядах на окремі аспекти проблеми. Причиною таких різних поглядів на думку Л. Зашкільняка є прагнення обох сторін стояти перш за все на базі власної національно-державної рації, забуваючи при цьому, що головним завданням історика є неупереджене ставлення до висвітлюваних ним подій і дотримання принципу історизму.3

Після отримання Україною незалежності постало питання розвитку та збереження добросусідських стосунків з нашими найближчими сусідами, одним з яких є Республіка Польща. Спроби українських і польських науковців, спільно дослідити причини, обставини та наслідки польсько-українського протистояння в роки Другої світової війни спричинили певне зближення позицій обох сторін, хоч і залишили велику кількість розбіжностей. В рамках дослідження польсько-українських стосунків у період 1939-1945 рр. було започатковано міжнародний семінар провідних істориків України та Польщі. Всього в циклі наукового семінару відбулося одинадцять таких конференцій, які фактично започаткували спільну тривалу і клопітку роботу науковців над широкою проблематикою польсько-українських стосунків. Матеріали семінару опубліковані в дев'яти томах наукових конференцій під назвою „Україна – Польща: важкі питання." [; ; ; ; ;; ; ]

Наслідком проведення наукового семінару стало прийняття узгоджень та розбіжностей між польськими та українськими істориками, які відображено в підсумковому томі, що вийшов під назвою „Україна-Польща: важка відповідь". [] Стосовно українського питання в політиці польського уряду та польського підпілля було узгоджено і прийнято відповідні тези. Зокрема, у них зазначено, що польський уряд стояв на позиціях неподільності польських територій, а українське питання вважав внутрішньою проблемою Польші. Підкреслюється також, що обидві сторони стояли на різних позиціях, які могло зблизити взаємне порозуміння. Спроби такого порозуміння справді мали місце, протягом 1942-1944 рр., проте не привели до позитивного вирішення проблеми. Причинами які на це вплинули називаються: різниця у позиціях обох сторін (польська сторона недооцінювала українських прагнень до незалежності, позиція ж української сторони не співпадала з „польською рацією стану"), відсутність готовності до компромісу, а також політика великих держав (США, Англії та СРСР), яка спричинила до того, що як поляки, так і українці були усунені від впливу на рішення про майбутню державну приналежність цих територій і комплексне вирішення українського питання. [, 30] На нашу думку прийняті тези потребують певного допрацювання і уточнення, що в свою чергу вимагає подальшої роботи над дослідженням українського питання. Зокрема, у них не знайшли свого відображення наступні аспекти: яку роль у процесі налагодження польсько-українських стосунків відіграли окремі політичні сили у складі польського руху опору, як вони вплинули на прийняття тих чи інших рішень польським еміграційним урядом, чи різнилася позиція „лондонців" і представників Делегатури уряду та Армії Крайової стосовно політики в українському питанні, як на прийняття рішень вплинула діяльність окремих інституцій у складі польського руху опору, наприклад Східної комісії, Східного бюро, Бюро інформації та пропаганди, Комітету східних земель тощо.

Слід зазначити, що українська історіографія даної проблеми представлена меншою кількістю праць ніж польська. Вагомий внесок у дослідження даної проблеми зробив київський історик І. Іллюшин. Зокрема він є автором кількох монографій [; ] та низки статей [; ; ] присвячених українсько-польським стосункам в роки Другої світової війни. У ґрунтовній праці „ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни (в світлі польських документів)" [] він аналізує причини українсько-польського конфлікту на західноукраїнських землях в роки війни. Монографія базується на широкій джерельній базі, зокрема в її основу в основному покладено документальні джерела з архівів Польської Республіки. В центрі уваги автора – протистояння бойовиків Організації Українських Націоналістів (ОУН) і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) з військовими формуваннями Армії Крайової (АК). У книзі здійснено порівняльний аналіз інформації у джерелах та наукових дослідженнях українського і польського походження. На нашу думку особливої уваги заслуговують розділи присвячені політиці польського уряду та підпілля в українському питанні [, 13-51, 136-179], у яких автор висвітлює діяльність окремих інституцій у складі польського руху опору (Делегатури уряду, Армії Крайової, Бюро інформації і пропаганди, Східної комісії, Східного бюро), направлену на розв'язання українського питання, показує причини та наслідки цієї політики, різницю в позиціях тих чи інших польських діячів, в залежності від їхньої політичної приналежності, стосовно українського питання і їх вплив на діяльність підрозділів які вони очолювали [, 136-140, 143-145].

Loading...

 
 

Цікаве