WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни - Курсова робота

Відомо, що керівництво обшару могло здійснювати контакти з українським підпіллям лише з метою отримання інформації. Проведення фундаментальних переговорів було прерогативою Головного командування АК, яке, в свою чергу, також не мало права на прийняття рішення без згоди керівництва Делегатури і уряду.

У рекомендаціях головного командування АК від 12-го грудня 1941 р., які було розроблено внаслідок численних звітів підпілля про намагання українців з різних політичних угруповань (УНДО, ОУН, українських соціал-демократів) налагодити контакти з поляками, підкреслювалося, що переговори має право проводити лише інформаційний відділ Бюро інформації і пропаганди. Заборонялися будь-які контакти організаційного характеру. Підкреслювалося також, що переговори повинні носити виключно інформаційний характер, щоб зорієнтуватися в планах і настроях українців. Польському підпіллю рекомендувалося в ході переговорів, якщо такі матимуть місце, підкреслювати необхідність співжиття обох народів на теренах „східних кресів", можливість існування української держави, але за Збручем, давати гарантії про забезпечення в майбутньому культурного розвитку українців, а також звертати їхню увагу на загрозу зі сторони Німеччини і Радянського Союзу [, 29].

Слід зазначити, що перші плани загального повстання передбачали його здійснення на етнічних польських територіях, проте планувалося також захопити Львів, налагодивши тісну співпрацю з місцевою польською спільнотою. Такі контакти мали відбуватись через територію Любельщини. На усіх інших теренах „східних кресів" мали здійснюватися партизанські рейди, диверсії і саботаж з метою захисту майбутнього повстання [, 148]. Формування військових підрозділів мало відбуватись на теренах Генерального Губернаторства, а потім вони повинні були перекидатися на інші території „східних кресів" [, 153-154; , 247].

Залучення СРСР до табору союзників та його успіхи у війні з Німеччиною, намагання західних держав не дратувати офіційну Москву і примусити поляків піти на поступки у питання своїх східних кордонів, а також критична ситуація на „східних землях" (загострення взаємовідносин з українцями, терор з боку німецької окупаційної влади, активізація дій радянських партизан, безпосередньо пов'язаних з успіхами Червоної армії) вплинули на зміни у планах повстання. З 1942 р. характерною рисою польських планів стосовно вирішення української проблеми був її розгляд з точки зору перспективи майбутніх стосунків з СРСР. Хоча на офіційному рівні польський уряд заявляв про непорушність східних кордонів Польщі, а українське питання вважалося виключно внутрішньою проблемою Речіпосполитої, „лондонці" все ж вимушені були рахуватися з позицією Москви.

Згідно з оперативними рапортами Головного командування АК № 132 і № 154, які було розроблено на початку 1942 р. планувалося розпочати збройний виступ, а також здійснювати диверсійно-саботажну роботу не лише на своїх етнічних територіях, але й в Східній Галичині. В одному з пунктів рапорту № 132 підкреслювалася необхідність „опанування „східних земель" із передбаченням військової операції на Львів, Східну Малопольщу (Східну Галичину) і Вільненщину" [, 22].

У рапорті № 154 українське питання представлене дещо ширше, але також під кутом його разв'язання шляхом військової операції. Зокрема, йшлося про те, що крім військової боротьби з німцями, можливим є збройне протистояння з українцями, головним чином за Львів [, 22; , 331].

На основі цих рапортів наприкінці 1942 р. було розроблено оперативний план польського підпілля під назвою „Прикриття" („Oslona"). Сформульовані в ньому і директивах завдання, у відповідності до оперативних рапортів № 132 і № 154 Головного командування АК, передбачали забезпечення наявними у Львівському регіоні силами Армії Крайової „прикриття антинімецького повстання" в центральній Польщі зі сходу. Воно мало розпочатися в той момент, коли поразка Німеччини у війні буде безсумнівною. Забезпечення успішного результату мало здійснюватися за допомогою саботажно-диверсійних акцій для того, щоб запобігти перекиданню німецьких регулярних частин в райони, охоплені повстанням. У випадку, якби не вдалося повністю паралізувати рух німецького транспорту на залізницях, шосе і дорогах і якась частина їхніх регулярних підрозділів все ж потрапила б на терени Східної Галичини, на загони Армії Крайової покладалося завдання відтягнути на себе якусь кількість ворожих сил. Крім того, одним з першочергових завдань було захоплення Львова і випередження у цьому українців [, 61]. Цілі які ставило перед собою підпілля були наступні: боротьба з окупантами (знищення адміністрації, партійних органів, німецького населення36 в терені), здобуття зброї та амуніції шляхом захоплення її у гітлерівців, нападів на військові склади, або ж добровільної видачі внаслідок домовленості з окремими німецькими чи румунськими37 підрозділами, протиставлення прагненню українців встановити контроль над „східними землями", налагодити порядок і спокій в краї, як тільки з'явиться можливість перейти до експансії на ще непідконтрольні території як ті, що входили до складу Другої Речіпосполитої до 1939 р., так і ті, „захоплення яких є необхідним для майбутньої міцної Польщі" [, 328-329].

Оперативний план польського підпілля від 1942 р. („Прикриття") також передбачав два можливих варіанти у взаємовідносинах з Радянським Союзом та його військами. Перший мав би місце, якби Москва була знесилена війною проти Німеччини. Тоді Польща змогла б вступити з нею у відкриту боротьбу за володіння „східними кресами". Згідно з другим, на випадок перемоги СРСР і вступу Червоної армії на довоєнні польські території залишалося сподіватися на врегулювання усіх, пов'язаних з цим, проблем у міжнародній площині. До того, поки не будуть врегульовані територіальні суперечки з Москвою, Армія Крайова мала знаходитися у підпіллі. Все ж за будь яких обставин поляки розраховували на всебічну підтримку з боку західних держав [, 61; , 332-333; , 11].

6 січня 1942 р. СРСР розповсюдив ноту протесту проти присутності Німеччини на Західній Україні, зокрема, мова йшла і про Львів включно. У відповідь посол Польщі у Москві заявив про непорозуміння, стверджуючи, що Львів є польським містом. Кремль офіційно відхилив його ноту.

Заяви про неподільність території робились поляками неодноразово, проте ні СРСР ні Великобританія із зрозумілих причин не підтримували цих заяв. 31 січня 1942 р відбулась зустріч прем'єра В. Сікорського з У. Черчіллем. Голова британського уряду намагався переконати польську сторону в необхідності поступок щодо територіальних домагань Радянського Союзу. Він підкреслив, що „поки ми не одержали перемоги, проблема європейських кордонів не повинна обговорюватися жодним чином". Під час наступної зустрічі 11 березня 1942 р у відповідь на заяву В. Сікорського про експансіоністські плани Москви У. Черчілль заявив, що його погляди на СРСР не відрізняються від думки польського прем'єра, проте зазначив: у випадку перемоги останнього у війні, Кремль вирішуватиме проблему кордонів, у разі ж програшу „підписаний нами договір не матиме жодного значення". Проте ці аргументи не переконали В. Сікорського, і він залишився на своїх позиціях [, 295] .

Розуміючи, що англійці не підтримують їх позиції щодо східних кордонів, „лондонці" намагалися заручитися підтримкою США. 24-30 березня 1942 р. відбувся другий38 візит В. Сікорського до Вашингтону. Під час зустрічі з Ф. Рузвельтом обговорювалася проблема кордонів. Президент заявив, що він проти вирішення цього питання в період війни, проте пообіцяв, що за посередництва радянського посла у Вашингтоні представить свою позицію Й. Сталіну. Водночас він підкреслив, що при встановленні післявоєнних кордонів слід враховувати інтереси безпеки СРСР, а прийняття рішення в даний момент було б справою передчасною [, 61]. Відбулась також зустріч польської делегації з держсекретарем С. Уельсом, на якій американська сторона докладно ознайомила поляків зі своєю позицією. Зокрема, йшлося про те, що США не підпише жодного таємного договору, поки триває війна з огляду на позицію президента Ф. Рузвельта, який вважав вирішення будь-яких територіальних проблем можливим лише після закінчення війни. Держсекретар підкреслив також, що Сполучені Штати „стоять на позиціях Атлантичної Хартії"39 і з задоволенням ознайомляться з планами кожної союзної держави, щодо її національних інтересів [, 62].

Loading...

 
 

Цікаве