WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

На початку ХХ століття в Російській імперії існувало два типи оренди, які суттєво відрізнялися за характером виробничих відносин, і виникали при користуванні орендною землею:

1) голодна (продовольча) оренда найбідніших мас селянства та

2) підприємницька оренда землі заможними селянами.

При другому типі оренди заможні селяни знімали землю на декілька років з грошовою сплатою, при цьому плата за землю коштувала їм дешевше при довгостроковій оренді та оренді великими ділянками.

Перший тип оренди носив кріпосницький характер, бо малоземельне чи безземельне селянство, не маючи достатньо коштів для оренди землі великими ділянками та на тривалий строк, змушене було орендувати поміщицькі землі, щоб не вмерти з голоду на своїх клаптях землі, щоб уникнути штрафів за потраву власницьких земель, якщо такі були в безпосередній близькості від селянських вигонів, щоб мати можливість користуватися ближніми поміщицькими землями. Ось один з дописів власного кореспондента у газету "Рада": "Переяславський повіт. Поміщики в нашому повіті, які мають чимало землі і які раніш обробляли її самі, тепер стараються роздати її "мужикам". Але як роздати? Читач може й справді подумати, що наші пани роздають свою землю на корисних для хлібороба умовах. Зовсім ні, землю вони роздають, аби скоріше здати в оренду на те, щоб мати наперед гроші..." [161, 1906. - 26 вересня].

З газетних повідомлень можна дізнатися як зростала орендна плата на українських землях по різних губерніях: агрономічний відділ Київського губернського земського управління повідомляв, що орендні ціни на землю у 1906 р. скрізь були вищі, ніж за два попередніх роки. Особливо піднялися ціни в Черкаському, Чигиринському, Канівському повітах (мало не на 4 крб.), а в решті повітів - більше, як на 2 крб. Орендні ціни на землю в Харківській губернії, за повідомленням статистичного відділу Харківської губернської управи, за час від 1903 до 1907 рр. збільшилися майже на 75%. Так, наприклад, у 1903 р. пересічна орендна ціна на орну землю була 9 крб. 24 коп. за десятину; у 1904 р. під озимину земля вже коштувала по 13 крб.; у 1905 р. - по 14 крб.; а у 1906 р. - доходила до 16 крб. 40 коп. У 1909 р., повідомляє газета "Рада", орендні ціни на землю встановилися на 3-4 крб. вище, ніж у попередні роки [39, 1906. - 5 серпня; 161, 1907. - 20 жовтня; 1909. - 11 травня].

По окремих випадках оренди землі також можна зробити висновки, як здирницьки підходили до цього питання поміщики. Селяни с.Красногорівки відправили до Катеринославського губернатора клопотання, щоб поміщик Нестеренко найняв їм свою землю за "людську" ціну. В с.Новоалександрівці Павлоградського повіту селяни вимагали від баронеси Корф, в якої вони орендували землю, брати з них не по 10 крб. за десятину, а по 5. Така ж сама історія в Павлоградському повіті. Селяни вимагали від купця Руссова брати з них не по 18 крб. за дес., а дешевше. У с.Ситківці Липовецького повіту на Київщині оренда землі коштувала селянам 18-20 крб. за десятину [39, 1906. - 9, 15 серпня; 6 жовтня; 161, 1908. - 19 березня].

В деяких губерніях умови оренди землі були ще важчими. У Валківському повіті Харківської губернії, наприклад, поміщики віддавали землю селянам лише на відробітки. За 1 десятину оренди селянин мусив: виорати 2 десятини економічного хліба, скосити 1 десятину сінокосу та скласти 3 копиці сіна. В переводі на гроші, ця робота коштувала 20 крб. [161, 1907. - 10 березня].

Але зустрічаються у газетах повідомлення й іншого змісту. З Полтави повідомляли, що князь Кочубей здав селянам 3000 десятин землі в оренду по 6 крб. на рік. В повіті середня ціна орендної плати дорівнювала 12 крб. Селяни сс.Петрівки та Смолянівки найняли у панів Сульпина та Клещеєва землю по 5 крб. Раніше за цю землю вони платили по 14 крб. [154, 1908. - 28 апреля; 161, 1906. - 26 вересня]. Такі одиничні повідомлення свідчать про те, що великі землевласники, побоюючись революційно настроєних селян, вважали за доцільне знизити орендну ціну на землі, ніж лишитися її зовсім. І все-таки, це були лише поодинокі випадки. Більша частина поміщиків, навіть налякана революційними виступами селян, вважала за доцільне застосовувати військову силу, або продавати землю за підвищеними цінами через банки.

Зустрічаються в газетах повідомлення і про зовсім інші види оренди. Їх не дуже багато, але вони теж мали велике значення, оскільки свідчили про використання селянського малоземелля Селянським Банком. Так, у с.Козерогах Чернігівського повіту сіножать наймали арендатори, і вже від себе наймали її селянам. Ціна на землю - по 18 крб. за десятину. Поміщик Купянського повіту Харківської губернії продав свій маєток Селянському Банку, а Банк пропонував селянам орендувати землю по 9 крб. за десятину [39, - 1906. - 9, 28 липня]. Це було свідченням того, що користувалися малоземеллям та безземеллям селянства не тільки поміщики, а й державні структури - Селянський Банк, і заможні селяни, які мали гроші для довгострокової оренди поміщицької землі.

Джерела показують, що селяни орендували не тільки поміщицькі землі. Газета "Киевлянин" наводить дані відносно оренди удільних земель у Південно-Західному краї. У Київській губернії удільні землі здавалися в оренду в середньому по 8 крб. 21 коп. за десятину. В Подільській губернії - в середньому по 5 крб. 34 коп. за десятину. У Волинській губернії - по 3 крб. 45 коп. за десятину [87, 1906. - 14 июля]. Таким чином, у Південно-Західному краї майже половина земель, яка належала удільному відомству, здавалася селянам за цінами набагато нижчими, ніж приватновласницькі землі. Окрім того, за повідомленням газети "Киевлянин", у Київській та Волинській губерніях земля, яка здавалася повітовим селянам, сплачувалася по більш низьким цінам, ніж земля, яка здавалася приватними орендарями.

Пояснюється це тим, що після революційних подій 1905 р. уряд був дуже стурбований подальшею долею поміщиків-землевласників. Щоб якось пригасити хвилі селянських повстань, доводилося вишукувати будь-які шляхи для того, аби хоч частково подолати ту земельну тісноту, яка існувала у таких аграрно перенаселених губерніях як Київська, Волинська та багато інших.

Про злиденність та важкі умови праці селянства можна дізнатися також і з наступних газетних повідомлень. В одному з номерів "Полтавской земской газеты" був надрукований витяг з договору між наймачем та працівником однієї з економій графа Потоцького. "Я крестьянка села N с собственного согласия нанялась в N-скую экономию графа Потоцкого на сельскохозяйственную работу, какую бы мне не поручили, всего на 144 рабочих дня, на своих кормах, с платою за все время 34 руб. (т.е. по 23,5 коп. в день!), из каковой суммы в виде задатка я получила 10 руб., а остальные деньги должна получать по частям, сколько заслужу..." [153, 1906. - 6 августа]. Далі газета наводить обов'язки, які повинні виконуватися робітниками. Характерним є те, що автори замітки лише коротко розповіли про відносини керуючого маєтками з селянами, охарактеризувавши їх двома словами "крепостное право". Сам же договір, на думку авторів, коментарів не потребував.

Отже, з наведених даних можна зробити декілька висновків. По-перше, реформа 1861 року не тільки не покращила становище селян, а, навпаки, загострила його. На початку ХХ століття потреба селян в землі стала нагальною, оскільки за роки після реформи 1861 року сільське населення зросло більше ніж у 2 рази, а загальна кількість селянських надільних земель залишалася майже незмінною. Існуюча система землеволодіння (наявність великих поміщицьких латифундій) не давала можливості селянам скільки-небудь покращити свої земельні справи.

По-друге, малоземелля, що було результатом особливого розподілу землі при кріпосницькому господарстві, в умовах розвитку капіталістичних відносин ставало суттєвим гальмом для селянських господарств. Скарги на малоземелля були головними при багатьох селянських виступах проти поміщиків під час революційних подій 1905 року.

Оренда земель, яка набрала широкого розповсюдження на початку ХХ століття, також не могла розв'язати проблеми малоземелля. Великі орендні ціни на землю не задовольняли селян. До того ж, не всі поміщики вважали за доцільне здавати свої землі в оренду селянам. На півдні України була, наприклад, розповсюджена здача великої кількості землі на довгостроковий термін буряково-цукровим концернам.

Напівкріпацьке поміщицьке землеволодіння гальмувало розвиток сільського господарства, створювало земельний голод. Перешкоджало розвитку сільського господарства також його низьке технічне забезпечення.

З розвитком революції 1905 р. перед царським урядом постало питання про земельні реформи. Невирішеність цього питання призводила до того, що селяни в ході революції могли відібрати поміщицькі землі.

На сторінках періодичної преси відбувалися дискусії про причини кризового стану та можливі шляхи його вирішення. Деякі з їх учасників вважали, що малоземелля не є перешкодою до вирішення аграрного питання. Так, газета "Киевлянин" у статті "Крестьянское полеводство" знайомить своїх читачів з цифровими даними, які характеризують стан селянського господарства в черноземній смузі взагалі і по окремих губерніях. Ці дані були взяті з книги П.Н.Соковніна "Культурный уровень крестьянского полеводства на надельной земле и его значение в аграрном вопросе" [87, 1906. - 3 мая]. Автор цієї книги методом порівняння даних про збір зерна, валового доходу, цін на врожай та ін. в губерніях черноземної та нечерноземної смуг намагався довести, що пропозиція "демократизації" землеробства мала руйнівне значення.

Loading...

 
 

Цікаве