WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Найбільша кількість праць у галузі дослідження аграрного устрою Російської імперії на початку ХХ століття в цілому та столипінській реформі зокрема, належить видатному радянському досліднику С.М.Дубровському. В багатьох своїх роботах він оцінює розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві та причини їх гальмування, боротьбу селянських мас проти поміщицького землеволодіння, малоземелля та безземелля [47-50].

Капіталістичний розвиток сільського господарства наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття з кожним роком все глибше проникав у сільське господарство, руйнував його натуральний устрій та перетворював на товарне виробництво. Цьому питанню приділялося багато уваги в дослідженнях радянських істориків та економістів. В першу чергу оцінювалися політичні аспекти станового землеволодіння. С.М.Дубровський, оцінюючи становище селян після реформи 1861 року, зазначав, що поміщицьке землеволодіння та різноманітні форми напівкріпацької кабальної експлуатації селянства були характерними для прусського шляху розвитку капіталізму, в якому зберігалась залежність селян від поміщиків та царського самодержавства [47, с.8].

Найбільш ґрунтовною у висвітленні столипінської реформи являється його праця "Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в начале ХХ века". В ній автор послідовно і всебічно висвітлює всі основні етапи земельної реформи початку століття. Основні розділи дослідження присвячені значенню та сутності аграрного реформування, історії законодавчих актів царського уряду, руйнуванню общини та насадженню хуторів і відрубів, діяльності Селянського Поземельного Банку та переселенню за Урал.

Оцінюючи доцільність проведення нового аграрного устрою, С.М.Дубровський зазначає, що столипінська реформа була одним з епізодів у розпочатому вже давно процесі зміни феодально-кріпосницьких відносин капіталістичними [49, с.13]. Ця праця С.М.Дубровського дає докладні відомості про столипінську реформу в Російській імперії, її значення для країни в цілому. Але особливостям українського сільського господарства, які були відмінні від Європейської Росії, автор не приділяє уваги.

Окремо розглядали столипінську аграрну реформу багато дослідників радянських часів. П.Н.Єфремов, А.В.Шапкарін, П.Н.Першин детально висвітлювали в своїх працях проблеми поміщицьких господарств початку ХХ століття, руйнування общини капіталістичними формами землекористування, оренду землі, діяльність Селянського Поземельного Банку, переселення до Сибіру та інші аспекти реформи. Однак, і у цих працях Україна не розглядається як особливий економічний регіон зі своїм специфічним історичним та економічним розвитком [57, 140, 141].

Дослідження С.М.Сидельникова присвячені не тільки аграрній політиці самодержавства взагалі, але й столипінській реформі зокрема. В цих роботах розглядається та всебічно висвітлюється питання земельної общини, операції з орендою землі, керівництво реформою, роль в ній земських установ. Докладно поданий матеріал про матеріальну та агрономічну допомогу селянам, недоліки уряду у цій справі. Окремо виділена діяльність Селянського Поземельного Банку, його операції з землею, позики та посередницькі операції, іпотеки як складова частина діяльності банку. Розділ про переселенську політику царизму висвітлює мету, умови, заходи переселення, недоліки в організації цього процесу.

С.М.Сидельников підтримує думку про залишки кріпацтва в землеволодінні та їх негативний вплив на капіталістичний розвиток сільського господарства. В своїй праці "Аграрная политика самодержавия в период империализма" він зазначає, що в результаті першої поміщицької чистки кріпацтва в землеробстві сільське господарство в Росії на початку ХХ століття знаходилося на досить низькому рівні, причому поміщицьке господарство за ступенем свого розвитку підходило до селянського [179, с.37].

На думку С.М.Сидельникова, низький рівень сільського господарства був головним гальмом для розвитку виробничих сил Росії. І хоча промисловість на початку ХХ століття досягла значного розвитку, однак Росія набагато відставала від передових капіталістичних країн.

Багато дослідників приділяли особливу увагу окремим питанням сільського господарства кінця ХІХ - початку ХХ століття. Специфічній галузі землекористування – оренді землі присвячена робота А.М.Анфімова "Земельная аренда в Росии в начале ХХ века". Автор висвітлює всі аспекти операцій з землею та діяльність банків, яка була пов'язана з ними [9-12].

Багато уваги в літературі приділяється дослідженню фінансового устрою Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Сільськогосподарський кредит мав в аграрному устрої Росії феодальні пережитки, основою яких були привілейоване дворянське землеволодіння та засилля в ньому дворянських латифундій [124, с.3].

Система економічного та фінансового законодавства була у тісному зв'язку з соціально-економічним розвитком капіталістичної Росії, зазначає А.П.Погребинський [145-147]. Велика роль в цих дослідженнях приділяється діяльності банків – Державному Дворянському Земельному Банку (ДДЗБ), який був заснований в 1885 році та Селянському Поземельному Банку (СПБ), заснованому 1882 року. Метою останнього було сприяння селянам у придбанні у власність земель, які пропонувалися банком. ДДЗБ був створений для підтримки землеволодіння "потомственных дворян". Таким чином, діяльність двох банків була спрямована на протилежні цілі, хоча насправді СПБ був посередником при продажі дворянських земель [146, с.3].

Значну увагу радянські дослідники приділяли також і соціально-правовому становищу селян в період після скасування кріпацтва. В.Г.Тюкавкін зазначає, що наприкінці ХІХ століття правове становище селян відрізнялося від інших соціальних станів. Цю думку підтримує і П.Д.Індиченко, який зазначає, що аграрне питання того часу складало економічно-правову та національну особливість Російської імперії [187, с.250-259; 65, с.57].

Нагальним проблемам селянського землеволодіння та заходам щодо їх вирішення присвячені статті у збірнику "Проблемы крестьянского землевладения и внутренней политики России. Дооктябрьский период". Зокрема, стаття В.С.Дякіна "Столыпин и дворянство (Провал местной реформы)" присвячена аргументації необхідності реформ в аграрному секторі, діяльність в цій галузі П.А.Столипіна, його зацікавленість у здійсненні основних напрямків селянської реформи [158, с.231-274; 51].

У збірнику досліджень, які присвячені діяльності самодержавства, окремий розділ відводиться столипінській земельній реформі, як найважливішій частині усього політичного курсу царизму, зокрема аграрному законодавству, закріпленню землі у приватну власність селянами, вихід з общини і т.ін. [107].

Питанню розміщення сільського господарства Росії присвячене дослідження Є.С.Карнаухової. В своїй праці автор, зокрема, розглядає особливості сільськогосподарського капіталізму Росії, а також висвітлює два шляхи розвитку сільського господарства – прусський та американський [79].

Дослідження, в якому детально розглядається соціально-політична суть столипінської реформи, належить Є.Г.Василевському. В цій роботі автор простежує процес розвитку сільського господарства в Росії ще з часу скасування кріпацтва. Впровадження в поміщицьких господарствах капіталістичної системи господарювання, середньовічний характер надільного землеволодіння, община як гальмо на шляху розвитку сільського господарства і в зв'язку з цим необхідність реформ на початку ХХ століття - все це докладно висвітлено автором. Тут велика увага приділяється також соціально-політичним аспектам впровадження реформи, боротьбі різних політичних течій в зв'язку з новим аграрним законодавством, а також основним тенденціям реформи та її підсумкам [24].

Велику увагу приділяли дослідники окремій галузі столипінської реформи – переселенню селян до Сибіру. Одне з таких досліджень належить Л.Ф.Склярову. В роботі докладно висвітлюється політика царського уряду з переселенського питання наприкінці ХІХ століття, та зміни у його підході до переселення на початку ХХ століття і особливо в період після революції 1905 року. Окрім колонізаторського курсу, уряд мав на меті переселенням розрядити революційну напругу в європейській частині Росії. Багато уваги приділяється автором не тільки самому процесу переселення, але й причинам, розміру, урядовій пропаганді переселення, організації переселенців на місцях і т.ін.[184].

Loading...

 
 

Цікаве