WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Невдоволені були селяни не тільки умовами переселення, а й якістю землі, яку надавав уряд у Сибіру. Хоча землі переселенцям надавали в достатній кількості, однак не завжди вона була належної якості. Як зазначав в дописі кореспондент газети "Рада", переселенці с.Демки Золотоношського повіту Полтавської губернії отримали великі ділянки землі, але якість її була поганою - "не в ореш, не впашеш, посієш хліб, а вродить бур'ян" [161, 1907. - 27 октября].

Все це змушувало селян, які переселилися до Сибіру, через деякй час повертатися. Звістки про недостаню кількість та якість землі, незадовільні умови переселення, недостатність урядової допомоги призвели до того, що переселенська хвиля почала потроху спадати. Багато ходаків, які поверталися з Сибіру, зазначали, що хоча кількість землі є в достатній кількості, однак якість її не підходить для нормального землеробства [186, 1907. - 23 июня; 87, 1907. - 7 мая].

Гіркий досвід переселенців змушував селян відмовитися від бажання переселення за Урал. Так, зазначає газета "Рада", в 1910 році переселення в Азіатську Росію зменшилося. Переселенська справа, як до запровадження столипінської реформи, так і під час неї продовжувала займати особливе місце. Хутірська та відрубна система не виправдала надії селян у справі покращення землеволодіння, а отже тільки переселення могло допомогти вирішити цю справу [161, 1911. - 22, 31 марта].

Таким чином, підсумовуючи реакцію українського селянства на процес аграрного реформування на початку ХХ століття, можна зробити наступні висновки. По-перше, реакція на процес реформування аграрного сектору серед селян була неоднозначною. Серед прибічників можна виділити наступні групи:

1) ті селяни, які були по сусідству з німецькими та чеськими колоністами;

2) селяни тих територій, де взагалі чи частково не було общинного землеволодіння;

3) найбільш заможні селяни, які мали умови для створення повноцінного фермерського господарства (переважно це селяни, які мали не менше 5 десятин землі);

4) малоземельні переселенці, що ставили за мету створення окремого дрібного господарства.

Руйнування общини в Україні носило позитивний характер і не викликало у селян негативного ставлення. Однак, методи, якими діяла місцева влада, частіше за все викликали негативну реакцію селянства. Селяни були невдоволені примусовим характером руйнування общини. Незадоволення у селян викликало також примусове виділення на хутори та відруби, оскільки часто примушували виділятися селян, у яких була недостатня кількість землі. Так, для Подільської губернії, за визначенням губернатора, нормальна площа хутірської ділянки визначалася 5 десятинами.

Двояке ставлення викликала у селян діяльність Селянського Поземельного Банку. Надзвичайно високі відсотки за куплену землю, недостатня сума позик при купівлі землі, занадто високі ціни на землю не давали змоги селянам скористатися допомогою банківських установ. Навіть заможні селяни намагалися купувати землю поміщиків безпосередньо, тільки іноді вдаючись до банківських позик.

Непродуманість урядом переселенської політики та недостатність фінансування цих заходів викликали у селян негативну реакцію, оскільки не давали можливості селянам впроваджувати своє господарство на неосвоєних землях Сибіру та Середньої Азії. Більшість цілинних земель вимагала додаткових витрат для землеробства, а для багатьох селян-переселенців це було недоступно. І хоча уряд надавав великого значення процесу освоєння зауральських земель, однак ним нічого не було зроблено для запровадження агрономічної та матеріального допомоги переселенцям.

Отже, в більшості своїй негативну реакцію викликала не сама столипінська реформа в цілому, а насильницькі заходи, якими вона запроваджувалася, а також недостатня матеріальна допомога уряду чи відсутність такої.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи проведення аграрної реформи П.А.Столипіна в Україні на початку ХХ століття, можна зробити наступні висновки.

1. Проведення аграрної реформи на початку ХХ століття було викликано рядом соціально-економічних та політичних факторів. Це:

1) незакінченість соціально-економічних реформ 1861-1866 років (хоча була відмінена кріпацька система, але залишалася відстала форма общинного землеволодіння);

2) слабке проникнення капіталістичного способу життя в сільське господарство;

3) розвиток виробництв лише певної сільськогосподарської продукції (цукрова, сільськогосподарське машинобудування);

4) наростання селянського та революційного руху;

5) світові кризи сільського господарства початку ХХ століття та інше.

Для України цього періоду реформування сільського господарства ставало необхідністю. По-перше, селяни більшості губерній України страждали від малоземелля та безземелля. По-друге, після реформи 1861 року общинне землеволодіння мало неоднакове розповсюдження по території України у зв'язку з особливостями землекористування. По-третє, землеволодіння в Україні було тісно пов'язане з історичними процесами: на Правобережжі після польського повстання 1863 року 90% землі перейшло до російських поміщиків.

Штучне підтримування поміщиками общини не давало змоги капіталізму розвиватися у сільському господарстві. Станові обмеження, які лежали на общинних землях, обстановка товарного виробництва, невдоволення селян забороною мобілізації земельної власності привели в кінці-кінців у 1905 році до революційної ситуації. Однак селяни ставили питання про розподіл землі надто гостро – знищення поміщицького землеволодіння та передача всієї землі селянам. Уряд не мав наміру так глибоко заходити у справі земельного перерозподілу, тому й зупинився на прусському шляху реформування, який характеризувався збереженням великого поміщицького землеволодіння, реформованого до капіталістичних умов. Але цей шлях розвитку був найбільш сприятливим для центральних районів Росії. На відміну від якої, в Україні сільське господарство було найбільш перейняте капіталістичними елементами. Тому такі підходи ставали на заваді більш прогресивному розвитку українського села капіталістичного зразку. Результати фермеризації українського селянства були більш дієвими ніж на території Росії. Це було пов'язано з тим, що розпад общинного землеволодіння почався ще в ХІХ столітті, а столипінська реформа його прискорила. Необхідність реформування українського села за фермерським американським зразком розвитку настільки була актуальною, що ще за часів роботи І та ІІ Державних Дум представники від українського селянства пропонували проекти про перерозподіл приватного землеволодіння. Селяни навіть погоджувалися з компенсаційними виплатами колишнім власникам.

Нове аграрне законодавство мало для України також і практичне значення. Оскільки в більшості районів общинне землеволодіння було формальністю, то указ від 9 листопада 1906 року фактично затвердив юридично легалізацію існуючого землеволодіння.

Столипінська реформа мала на меті впровадження нових форм землекористування при збереженні існуючого поміщицького землеволодіння. Але в Україні процес зменшення поміщицького землеволодіння свідчив про те, що частина землевласників не могла пристосуватися до економічних вимог дня, не зважаючи навіть на урядову підтримку. Процес розпродажу панських земель в Україні продовжувався і після впровадження реформи. Всього тільки за три роки після оголошення столипінської реформи поміщицьке землеволодіння в Україні зменшилося на 8,2%, а питома вага панських посівів перед І Світовою війною складала 18% від загальної площі.

Закон 27 серпня 1906 року "О предназначении казенных земель к продаже для расширения крестьянского землевладения" для України не мав особливого значення, оскільки частка казенних земель в Україні була досить незначною для забезпечення селян землею в достатній кількості.

Вихід селян з общини за указом 9 листопада 1906 року про селянське землеволодіння не завжди проходив однозначно в різних губерніях України. Урядовим працівникам часто доводилося втручатися в процес руйнування общини. Головною причиною заперечення виходу общиною було малоземелля. Це було пов'язано з тим, що общинні землі складалися з різноманітних ділянок – ріллі, сінокосу, болота і т.ін. А землі, придатної для землекористування, було дуже мало, особливо, якщо з общини виходило лише декілька членів.

Loading...

 
 

Цікаве