WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Як бачимо з офіційної статистики, кількість селян, які переселялися, на батьківщині вважалися малоземельними чи безземельними. Незначний відсоток складали ті селяни, які мали середній земельний наділ від 3 до 10 десятин. Найбільше заможні селяни (більше 10 десятин) переселялися з таких губерній, як Харківська, Херсонська та Чернігівська (4,3%), але навіть у цих губерніях відсоток заможних переселенців був набагато меншим ніж не забезпечених землею.

Крім земельного одним з важливих факторів економічного стану переселенців був ступінь їх забезпеченості в наступні роки після переселення. Якщо брати до уваги непідготовленість урядом місцевостей для переселення селян, то насправді кількість грошового забезпечення повинна бути набагато більшою, ніж зазначалося офіційно. Це розумів і сам уряд. Для організації господарства на новому місці переселенцям потрібно було, в залежності від умов та місцевості, від 300 крб. Більшість новоселів таких коштів не мали. Якщо переселенцям щастило знайти землю, придатну для хліборобства, то не завжди вона була забезпечена допоміжними заходами – вода, дороги і т.ін. Так, для проведення води на ділянки переселенців у Семиріччі потрібно було 20000 крб. Самим переселенцям такі витрати були не під силу [161, 1907. - 16 вересня].

Важке становище найбідніших переселенців змусило царський уряд дещо підвищити господарську допомогу новоселам. На основі правил 1908 року про переселення, позики на домогосподарство були підвищені на Далекому Сході до 200 крб., в інших районах - до 165 крб. [179, с.261]. Але в таких розмірах грошова допомога майже не видавалася. Як зазначав історик С.М.Сидельников, в 1908 році така допомога складала в середньому 73 крб. на сім'ю. За період з 1906 по 1910 роки новоселам було видано на домогосподарство в середньому 125 крб. на сім'ю. Ці гроші не покривали дійсних витрат, які були пов'язані з улаштуванням господарства.

Більшість переселенців потребувала коштів не тільки на улаштування господарства, але і на придбання на пільгових умовах сільськогосподарських знарядь, насіння, транспорту та інших товарів, необхідних для господарства. Виїжджаючи на переселення, селяни змушені були продавати не тільки закріплену землю, але й майже все своє майно, бо умови перевезення переселенців не дозволяли брати з собою будь-які великі речі, навіть якщо це були знаряддя праці. А продаючи вдома своє майно за безцінь, селяни вже не мали достатньо коштів для придбання нових знарядь праці. На підтвердження цієї думки приведемо лист одного з переселенців Харківської губернії. "...од продажі хати, грунтця тощо я виручив 350 крб. По чугунці їхати було дешево; та як прибув у Омське, то треба було пароходом їхати по річці, то тут вже біда. Мене з великим майном не взяли, хоч чекав я черги тижнів три, і довелося мені 700 верст їхати кіньми. А прибувши на місце я придбав сяку-таку хатину та пару коней і зосталося в мене грошей тільки 80 крб. Заробітків тут нема..." [161, 1907. - 29 липня]. Але постачання сільськогосподарського реманенту з урядових переселенських складів проводилося далеко не на пільгових умовах. До ціни машин додавалися вартість провозу, видатки на утримання адміністративного та торговельного апарату. Справу було поставлено цілком на комерційні рейки.

Оскільки переселення не розглядалося урядом тільки з точки зору колонізаційної політики, а поміщики навіть вбачали в ньому тільки контрреволюційну мету, тому необхідних заходів для організованого, планомірного проведення переселення вжито не було, тим більше, що в уряді не притримувалися однієї точки зору на цю справу. Це і відзначилося на його організації, і на позиках, які відпускалися, і які не відповідали дійсним потребам переселенців.

Однією з причин падіння ціни на селянську землю було масове переселення селян. Саме земля переселенців за часів реформи дуже подешевшала. Переселенці, продаючи свої ділянки, викликали зниження цін на землю. В Уманському повіті ціни на селянську надільну землю у 1908 році були від 120 до 200 крб. за десятину, а подекуди і 100 крб. У Мелітопольському повіті скуповували селянську землю по 140 крб. за десятину, в Павлоградському – по 60-130 крб. [161, 1908. 21 сентября; 1909. - 12 мая]. Однією з причин такого здешевіння селянської землі можна вважати терміни, які були встановлені урядом для переселення. Переселенці повинні були у встановлений термін виїхати спеціальним поїздом на нове місце мешкання. Тому отримавши дозвіл на переселення, селянин повинен був у короткий термін продати своє майно, щоб встигнути до початку весняно-польових робіт на новому місці.

Про те, як дешево коштувала земля переселенців свідчить такий факт. Багатьом селянам, які бажали переселитися, у землевпорядкувальній комісії Канівського повіту на прохання про допомогу у заставі своїх земель, пояснювали, що вони не можуть розраховувати отримати більше 60 крб. за десятину і то не грошима, а свідоцтвами Селянського Банку, курс яких складав 73 крб. за 100 крб. Отже, при заставі своєї надільної землі переселець міг розраховувати отримати не більше 43 крб. 80 коп. за десятину, продажна ціна якої часто була не нижче 300 крб. [87, 1907. - 12 февраля; 161, 1907. - 13 липня].

Продавши свою землю і отримавши дозвіл на переселення, селянин пускався в дорогу. Уряд передбачав організацію на 29 великих залізничних станціях від Києва до Владивостока безкоштовного лікування. Обіцялося також видавати тим переселенцям, які їхали з дозволу уряду, безкоштовне харчування. "Законні" переселенці повинні були їхати по пільговому тарифу. Разом з ними передбачалося перевозити їхнє майно [209, с.5]. Однак не було виконано жодної постанови, які обіцяли добрі умови переїзду.

Уряд виявився неспроможним вирішити транспортну проблему. Користуючись труднощами посадки на поїзд, залізнична адміністрація зловживала своїм службовим становищем. Відношення до переселенців на залізниці було вкрай негативним. Про байдуже ставлення залізничної адміністрації свідчить випадок, описаний в газеті "Рада". З Полтави 26 травня до Тургай-Уральського краю відправлено було поїзд з ходаками. До Харкова (132 версти) поїзд йшов 29 годин, а далі на Балашов поїзд вирушив тільки 28 травня. Особливо ворожий настрій переселенці помітили поміж агентами станції "Люботин" та південно-східної залізниці [161, 1908. - 6 апреля].

Не на користь переселенцям працювали і лікарсько-санітарні пункти на станціях, які були заведені для допомоги переселенцям. Як зазначає автор статті, адміністрація залізниць "просто доходить до віртуозності в вигадуванні всяких причіпок і страждань для дорученого їм "живого грузу" [161, 1909. - 3, 4 апреля].

Вплив агітації земських начальників та непогодженість строків переселення часто призводили до того, що проміжні залізничні станції були переповнені переселенцями і відправити їх далі не можна було із-за погодніх умов. Так, Головне переселенське управління повідомило полтавського губернатора, що незвичайно ранній та численний наплив переселенців у Сибір спричинив переповнення станцій. "Переселенці ночують під голим небом, а це страшенно впливає на розвиток хвороб, особливо серед дітей". Пояснювалося це тим, що у Сибіру ще не скінчилася зима: ріки були вкриті льодом [161, 1909. - 3 травня].

Окрім незадовільного ставлення до переселенців, залізницям було дуже важко перевозити таку кількість людей, яка мала наміри переселитися. Так, наприклад, П.Столипін 13 грудня 1907 року надіслав Київському губернатору телеграму з приводу переселення з Київської губернії. В телеграмі зазначалося, що за підрахунками переселенського управління за ходаками Київської губернії закріплено в Сибіру 12070 паїв землі, приблизно на 24140 чоловік. Переправити таку кількість людей на нові місця залізницею було дуже важко. Щоб запобігти цьому, П.Столипін просив губернатора наказати мировим посередникам всієї губернії підрахувати охочих переселитися селян, зважаючи тільки на свідоцтва про закріплення душових земельних паїв в Сибіру [161, 1907. 19 декабря].

Однак навіть значна частина "законних" переселенців з різних причин так і не отримала землі. Основною причиною було те, що земельні ділянки виявлялися зайнятими, чи переселенські чиновники не встигали їх нарізати. До того ж в більшості випадків переселенські ділянки були непридатні для заселення: не було доріг, в посушливих місцях не було зрошування, відсутні були колодязі і т.ін.

Офіційні дані свідчать про те, що землі для переселенців було не так вже й багато. Так, Головне управління землеробства офіційно сповістило про кількість земель в Алтайському краї. З 40 млн десятин усієї землі на 1907 рік 19 млн. десятин користувались місцеві жителі, "в лісний наділ" призначено було 1760000 десятин, з решти землі – 17,5 млн. десятин – 8 млн. залишалися у володінні кабінета, 2000000 десятин було призначено на потреби гірничих заводів. Для переселення залишалося вільних тільки 7,5 млн. десятин [161, 1907. - 7 лютого].

Такі ж дані маємо по Сибіру. Спеціальний тижневик "О числе свободных душевых земельных долей на переселенческих участках" за вересень 1907 року повідомляє, що на цей час на весь Сибір налічувалося вільних душових пайок: тайгових та лісових 8220 та лісово-степових і степових 23640. Планувалося нарізати ще відповідно 1000 та 47415 пайок. За губерніями вони розподілялися так: Тобольська губернія, Туринський повіт – 999 душових пайок (тайга, важкі ділянки), від останньої станції 165 верст; Томська губенія: Каїнський повіт – 950 пайок (далекі, заболочені, тайгові ділянки), Томський повіт – 2433 пайки (тайга, сильно важкі ділянки), Барнаульський повіт – 4277 пайок (степові ділянки), від останньої станції 180 верст. В Єнисейській губернії Канського повіту – 17719 пайок (лісо-степові ділянки). Іркутська губернія: Нижньоуденський повіт 850524 пайки (лісові ділянки), 17575 з них в тайзі на ділянках, майже недоступних для заселення, Балаганський повіт – 889 пайок (лісові ділянки) та в Іркутському повіті 99 пайок (лісо-степові ділянки). Тургайська область Актюбинський повіт – 660 пайок (степові ділянки). Уральська область – 219 пайок (степові ділянки). Акмолинська область – 1377 пайок. Семипалатинска область Павлоградський повіт – 500100 пайок (степові). Амурска область – 11782 пайки (степові з лісом, степові). Приморська область – 1507 пайок (ділянки більш придатні для городництва та пасовищ, ніж для хліборобства, місцевість горяна, більшість ділянок степ з лісом, часто заболочені) [161, 1907. - 13 октября].

Loading...

 
 

Цікаве