WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Ще на початку 1906 року на екстреному земському зібранні Катеринославського повіту обговорювалася проблема купівлі землі малоземельними селянами. Були внесені пропозиції: зменшення відсотка на позику до 3%, побільшення строку повернення позики на 150 років. Селянин Кузьменко пропонував подати прохання про наділення землею бідніших і безземельних, а потім вже продавати землю і заможним [44, 1906. - 17 березня]. Але всі ці пропозиції не збігалися з офіційною політикою уряду про насадження "міцних" хазяїв та збереження великого поміщицького землеволодіння.

Позики видавалися не тільки на перенос будівель та на меліорацію, але й на обладнання та покращення господарства. Зокрема, селянам, які перейшли на хутори та відруби, видавались позики на придбання сільськогосподарського реманенту та насіння, на вогнетривке будівництво, на розвиток кустарної промисловості і т.інш. Усіх позик належало видавати у розмірі до 150 крб. [49, с.267]. Безкоштовні допомоги видавалися лише у випадку "показового чи суспільно-корисного значення вироблених господарських покращень", фактично сума позик була дуже невелика при тих дійсних витратах, які селянин повинен був зробити при переході до нових форм землекористування. До того ж отримати цю позику було дуже важко. Наприклад, тільки після скарги на ім'я Волинського губернатора і після перевірки чиновником особливих доручень по селянським справам, трьом селянам с.Білич Володимир-Волинського повіту було виділено безкоштовні позики у розмірі по 150 крб. кожному на осушення земельних ділянок. 76-ти селянам були виділені кошти для видачі позик на перенос будівель та господарське покращення у розмірі 6090 крб. (тобто в середньому по 80 крб. на господарство) [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.173. - лл.4, 14].

Взагалі всі офіційні дані свідчать про те, що позики на хутірське господарство складали від 50 до 150 крб. на двір. В основному ці позики видавалися тільки тим домогосподарям, які придбали землю через, чи з допомогою Селянського банку і погоджувалися на переселення на хутори. Часто ця позика складала мінімальну суму – 50 крб. [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.1, 40, 58, 82, 83, 91].

Руйнування общини та землевпорядкування вирішували тільки частину заходів, які були намічені урядом у справі реформування села. Особлива роль в цьому відводилася Селянському Банку. Всебічно охороняючи інтереси поміщиків, він у той же час сприяв організації хутірського та відрубного господарства.

Фінансові міркування банку та поставлені перед ним політичні цілі вимагали нагальних заходів по продажу куплених земель. Для виконання цього завдання Селянський банк не зупинявся перед будь-якими заходами. Так, маєтки часто розкреслювалися на ділянки на плані, а це вело до того, що при розбивці на місцях намічені хутори та відруби виявлялися не придатними для землеробства тому, що план не відповідав дійсністі.

Розпродаж банківських земель проводився без урахування потреб місцевого селянства. Особлива інструкція, яка була видана 19 лютого 1908 року, вимагала, щоб банківські землі продавалися головним чином хуторами та відрубами тим селянам, які здатні були "створити міцні, стійкі господарства". Продаж невеликим товариствам дозволявся лише там, де розбивка земель на окремі ділянки за місцевими умовами була неможлива.

Не дивлячись на всі намагання, уряду не вдалося при допомозі Селянського банку створити скільки-небудь значну кількість заможних селян-власників, особливо володарів хутірських ділянок. Землеустрій на банківських землях в основному звівся до створення відрубних господарств. Так у Києві в першій половині 1907 року відбулося засідання відділу ради Селянського Поземельного Банку спільно з губернаторським по селянських справах присутствієм у справі ліквідації належних банку маєтків в Київській губернії. Зокрема щодо способу передачі землі селянам на цьому засіданні зазначалося, що передача ніяким чином не повинна мати характеру "дарового наділення землею", а отже було ухвалено обов'язково вимагати від покупців хоч би невелику приплату до позички, що видає банк. Якщо ж землю купуватимуть хутірськими та відрубними ділянками, то право придбання найкращих та найбільш зручних ділянок повинні були мати особи, які найбільше доплачуватимуть. На той випадок, якщо покупці неспроможні будуть заплатити навіть незначну частину, визнано бажаним віддавати землю в оренду. Тоді ж комісія зробила декілька постанов про ліквідацію земель, які були придбані банком за власні кошти. По Ставишанському маєтку Радомиського повіту (4198 десятин) – розмежувати на хутірські та відрубні ділянки. Ще один маєток у тому ж повіті (806 десятин) було доручено ліквідувати київському відділенню Селянського банку. Бобрицький маєток Канівського повіту (712 десятин) не визнано обов'язковим розселяти хуторами, оскільки сусіднє село вклинювалося аж у середину маєтку. Було прийнято 5 постанов про ліквідацію землі у різних повітах губернії (загальна кількість землі 17220 десятин), по яких землевпорядкувальною комісією не було складено планів ліквідації. До того ж, більшість членів землевпорядкувальної комісії виявила тенденцію встановити "справедливу" ціну на десятину землі не дешевше 340 крб. [161, 1907. - 22 липня].

Подільське відділення Селянського банку призначило на ліквідацію банківські землі в Ольгопольському, Летичеському та Гайсинському повітах. Земля була розбита на хутори та відруби і продана селянам. Полтавське відділення Селянського Банку призначило величезний маєток на 4500 десятин на продаж відрубними ділянками [161, 1908. - 4 октября, 10 декабря].

Проблема ліквідації земельного фонду, який був придбаний Селянським Поземельним Банком, завжди стояла на порядку денному. На нарадах губернських та повітових відділень банку порушувалися питання про ліквідацію земель, "як і кому спродовувати землю", тобто малася на увазі матеріальна забезпеченість покупців. Ліквідація цих земель йшла дуже повільно та звертала на себе увагу, оскільки в цій проблемі відображалася вся тогочасна політика самого банку [161, 1907. - 5 серпня, 16 ноября; 87, 1908. - 31 мая]. Лист з Полтавщини засвідчує, що землю, куплену Селянським банком, розбили на хутори від 5 до 8 десятин і повітові землевпорядкувальні комісії планували виселити на ці землі близько 600 сімей. Однак, селяни не дуже поспішали їх купувати [186, 1908. - 5 октября].

Офіційна влада ставила на порядок денний питання про ліквідацію земель, які були придбані коштами Селянського банку. Але при ліквідації цих маєтків, окрім загальних технічних ускладнень, існували ще наслідки природного характеру – недорід хлібів, послаблений економічний стан селян та їх спроможність у сплаті. Все це гальмувало розпродаж банківських земель [198, ф.442. - оп.636. - од.зб.422. - лл.13-20].

Рапорти членів відділень Селянського Поземельного банку про хід ліквідаційних робіт по маєтках, які належать банку, свідчать про те, що більшість банківських земель розподілялася на хутори. Площа цих ділянок складала від 5 до 8 десятин. Деяка незначна частина земель передавалася земствам для їхніх потреб, невелика кількість продавалася сільським товариствам. Землі, які Селянський банк не продав селянам, здавали в оренду [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.40, 58, 82, 83, 91]. Однак, треба відзначити, що на більшості землі, яка належала Селянському банку, утворювалися хутори та відруби. Так, за період від 1907 року до 1 липня 1910 року саме в Україні Селянським Поземельним банком було продано 460550 десятин землі, з них хуторами та відрубами – 394248 десятин, або 85,6%. Більшого спрямування це набуло в лівобережних та степових губерніях. В Катериновлаській, Харківській та Полтавській губерніях вона складала 57,1%, а на Правобережжі лише 20,2% [148, с.22]. І хоча ці цифри показують, що невелика частина селян переходила на нові форми господарювання, однак саме в Україні у порівнянні з усією Російською імперією, хуторизація посіла чільне місце. І тільки політика Селянського банку у справі стягування платежів за куплену землю та продаж землі боржників постійно скорочували кількість хутірських та відрубних господарств.

Найбільший відсоток хутірського та відрубного господарства, яке було створено на землях Селянського банку, припадав на Україну. В 1911 році на банківських землях по всій Росії було утворено 7546 хуторів та 12978 відрубів. З них лише на 6 українських губерній (Лівобержжя та Правобережжя) припадало 2571 хутір, що складало 33% до загальної кількості, та 6252 відруби, або 48% [148, с.27].

Підводячи підсумки діяльності Селянського Поземельного банку в Україні, можна зазначити, що політика банку була спрямована на збереження великого поміщицького землеволодіння. Разом з тим П.Столипін намагався створити серед селян заможних власників землі. Звісно, що більша частина селян не потрапила до складу "заможних". Але ця більшість вирішувала спроможність уряду покращити становище селянства.

Loading...

 
 

Цікаве