WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

До насадження одноосібних форм селянського господарства була направлена політика банку у видачі позик. До 1907 року товариства та сільські общини отримували на покупку банківських земель позик більше, ніж окремі домогосподарі. Останнім було видано 41,8% позик. 25 жовтня 1907 року цар затвердив рішення Ради Міністрів, за яким Селянський банк отримав право видавати позики окремим покупцям банківських чи приватних земель у розмірі 95% оцінки придбаної землі і вище, якщо покупець переселявся на придбану ним землю. В результаті у 1907 році позики одноосібникам складали у середньому 91,8%; у 1909-1915 роках розмір їх коливався від 97,5% до 99,1%. Таким же було положення при посередницьких угодах банку та при видачі позик під заставу надільних земель. На підставі правил 27 червня 1908 року позика, яка видавалася банком селянам при покупці поміщицьких земель за допомогою банку, могла складати 95%, якщо купувався відруб, та 100% при згоді покупців перейти до хутірського господарства [179, с.207-208].

Сільським товариствам та общинам, які складалися не більше ніж з 10 дворів, позики могли видаватися у розмірі 85% оцінки землі, яка купувалася, якщо придбаються недостатні господарські угіддя, чи поміщицькі землі, які вклинюються у надільні землі та ті, які знаходяться черезсмужно з селянськими. Площа землі, яка купується, не повинна була перевищувати частини землеволодіння покупця. У всіх інших випадках сільські общини та великі товариства, які купували землю у поміщиків, отримували позику у розмірі 80% банківської оцінки та 90% у випадку згоди покупця переселитися на придбану землю. У такому розмірі позика видавалася, якщо землевпорядкувальні комісії вважали за необхідне купівлю селянами того чи іншого маєтку з метою землевпорядкування. У випадку згоди селян оселитися на купленій землі, з дозволу міністра фінансів та головноуправляючого землевпорядкуванням та землеробством, позика могла бути збільшена до 95% оцінки землі, яка купується.

Більшість поміщицької землі у багатьох місцевостях здавалася в оренду. Так, у Полтавській губернії цей фонд складав 66% приватновласницької землі. На прикладі Харківської губернії можна побачити зростання цін на орендну землю, які наведені в табл. 3.2.15 [148, с.14].

Таблиця 3.2.15

Зростання орендних цін в Харківській губернії в роки столипінської аграрної реформи

Роки

Ціна за довгострокової оренди (за десятину)

Ціна за однорічну оренду

(за десятину)

1907

11 крб.23 коп.

12 крб.49 коп.

1909

12 крб.48 коп.

18 крб.46 коп.

1911

13 крб.10 коп.

19 крб.77 коп.

Як видно з наведених даних, орендна ціна зростала кожного року. Особливо це позначилося на однорічній оренді – за 2 роки з 1907 по 1909 роки орендна ціна зросла майже на 6 крб. за десятину. За довгострокової оренди різниця між цінами за 1 десятину була не такою значною – майже 1 крб.

Навіть при тій допомозі банку селянам, яка існувала у вигляді позик на купівлю земель, недостатність фінансування нової аграрної реформи розуміли і в уряді. Для нормального проведення реформи було недостатньо тих коштів, які виділялися Селянському банку. Як зазначалося у пресі, найбільша позика, яку могли отримати селяни – 90 крб. на кожні 100 крб. оцінки вартості землі. Різницю селянин повинен був доплачувати з власних коштів. Якщо брати до уваги середню ціну землі, то вона складала за офіційними даними Селянського банку в 1906 році в середньому більше 100 крб. по всій Російській імперії. Насправді ця ціна становила в середньому від 150 до 200 крб. (і це теж не в повній мірі відповідало дійсності). Отже, зрозумілим стає те, що для проведення реформи необхідно було хоча б на перший час збільшити кошти Селянського банку хоча б на 150-200 млн. крб. [154, 1908. - 14 августа; 175, 1906. - 11 февраля]. Ще у березні 1906 року Рада Міністрів розглянула проект Головного управління землевпорядкування та землеробства про створення кредиту для комісій земельного впорядкування і для допомоги селянам при землевпорядкуванні. За цим проектом 240 з 300 повітових комісій повинні були робити тільки допомогу Селянському Банку. На ці комісії планувалося виділити 1300000 крб., а на допомогу селянам при землевпорядкуванні – 1500000 крб. [174, 1906. - 23 березня]. Природньо, що така допомога селянам не могла полегшити їхнє становище у справі придбання приватновласницьких земель. Маючи потребу в землі, окремі середняки, а іноді й бідняки, купували землю у банка, сподіваючись, що довга (на 55 років) розстрочка дасть їм можливість виплатити борг. Однак, лихварські умови банку були непосильні навіть для селянина-середняка. Дуже часто бідняки на протязі декількох років ціною великих витрат та жертв справно виплачували банку свій борг, але при першій же господарській невдачі (неврожай, пожежа, падіж худоби і т.ін.) потрапляли в число "несправних" позичальників, і за несплату, а у великій більшості випадків, навіть за затримку з виплатою внесків у банк, у них відбиралися та продавалися з торгів земля та інше майно.

Не всі позичальники Селянського банку змогли утримати в своїх руках куплені землі. Намагаючись підтримати, укріпити поміщицьке землеволодіння, банк розорював селян, підривав економічний стан їх господарства. Особливо у важкому стані знаходилися бідняки та середняки. Не маючи засобів для сплати в термін платежів за позиками, більшість їх розорювалася. У 1906 році недоїмки за платежами банку складали 18,3 млн. крб. (75% річного складу), в 1910 році вони скоротилися до 9,1 млн. крб. (21% річного складу). Зменшення заборгованості за платежами банку пояснюється не покращенням економічного стану покупців, а посиленням репресивних заходів у відношенні несправних позичальників [179, с.212-213]. Циркуляром 11 червня 1907 року П.Столипін зажадав від губернаторів дати вказівки селянським установам та поліційній владі, щоб вони надавали всіляку допомогу відділенням Селянського банку по стягненню недоїмок з його позичальників. У той же час П.Столипін вимагав, щоб самі губернатори приймали відповідні заходи для забезпечення справжнього виконання селянами своїх обов'язків перед банком. Вимагаючи від місцевої адміністрації і надалі застосовувати найсуворіші заходи у цьому відношенні, він у циркулярі губернаторам 4 липня 1909 року зазначав, що, за повідомленням міністра фінансів, допомога місцевої адміністрації сприяла правильній організації надходження платежів Селянського Банку, в чому були досягнуті задовільні результати, не дивлячись на відсутність у 1908 році у більшості губерній "особо благоприятных условий урожая". Були внесені усі платежі за позиками та по оренді, значно зменшилися і недоїмки за попередні роки [179, с.212-213].

Постійні публікації у пресі про продаж за невнесення платежів за куплену селянами землю підтверджує цю картину. Так, у 1907 році Катеринославським відділенням Селянського банку було призначено на продаж 66 селянських володінь в розмірі 32162 десятини. Борг склав 2487755 крб. Київське відділення в тому ж році призначило на продаж 10 земельних ділянок в 1600 десятин. Полтавським відділення Селянського Банку у 1908 році за невчасну сплату боргу було призначено на продаж землю 50 селянських товариств. У 1910 році призначено було на продаж 400 ділянок селянської землі в 2000 десятин, а Харківське відділення в цей же рік призначило до продажу 12000 десятин землі. Сума боргів за цю землю склала 900000 крб. У 1913 році Катеринославське відділення Селянського банку за невиплату позик продало 3000 десятин селянської землі [161, 1907. - 12 січня, 11 серпня; 1908. - 25 декабря; 1910. - 19 декабря, 20 января; 125, 1913. - 2 мая].

Проблема продажу землі Селянським банком за несвоєчасну сплату позик викликала у пресі багато коментарів. Так, у газеті "Слово" власний кореспондент Я.Сенецький дав аналіз становища покупців банківських земель Полтавської губернії. На 1908 рік відділення Селянського Банку по цій губернії призначило на продаж 8603 десятини селянської землі. Склад боржників – 5 сільських громад, 70 селянських товариств, 94 окремі господарі. Під заставу цієї землі банк дав 1093263 крб. (тобто по 127 крб. за десятину). За цю землю селяни не виплатили ще попереднім власникам 35791 крб. (тобто ще по 4 крб за десятину) [186, 1908. - 13 января]. За аналізом кореспондента видно, що в тих повітах губернії, де земельний голод відчувався найгостріше, де кількість безземельних селян була найбільшою, там більше всього було призначено на продаж землі. На основі цих даних можна зробити висновок, що за таких умов роботи банку селяни не здобудуть землі, а якщо і змогли б купити, то рано чи пізно її все одно відберуть за борги. До якого ступеню банківські керівники не церемонилися з несправними платниками-селянами, видно з таких даних – за період з 1906 по 1910 роки банк відібрав у несправних платників-селян біля півмільйона десятин купленої ними землі [146, с.94].

Loading...

 
 

Цікаве