WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Як видно з наведених даних, найбільш наближеною до ринкової ціни, була ціна на селянську землю у Волинській, Київській та Подільській губерніях. В тих же губерніях, які найменше потерпали від селянського малоземелля, селянська земля коштувала майже вдвічі дешевше за ринкову ціну – Катеринославська та Полтавська губернії – 60,4% від ринкової ціни, Херсонська – 51%, Чернігівська – 54,1%.

Якою ж була причина заниженої вартості приватновласницької селянської землі? Найголовнішою причиною можна вважати час. Селянам, які переселялися до Сибіру, потрібно було у найкоротший термін продати землю, щоб завчасно переселитися. Цим і скористалися заможні селяни. По-друге, самі ж покупці свідомо занижували землі односельців, пропонуючи низькі ціни і змушуючи продавців віддавати свої землі від 50 до 150 крб. за десятину. Іноді сільські громади знижували ціни на землю небажанням виділяти до одного місця землі тих, хто їх продавав. А оскільки на черезсмужні ділянки банк давав дуже маленькі позики, заможні покупці знижували ціни, мотивуючи це тим, що платять готівкою [154, 1908. - 11 октября].

Наслідками таких земельних операцій стало те, що ціна на селянську землю впала. В багатьох повітах України така земля скуповувалась по 100 крб. за десятину, що було вдвічі, а то і втричі меншим за її ринкову ціну [161, 1908. - 13 сентября; 1909. - 10 февраля]. У той же час ціни на панські землі продовжували зростати як за допомогою Селянського банку, так і завдяки недостатності земельного фонду взагалі.

Про те, хто і в якій кількості скуповував землю, повідомляє газета "Рада" в статті А-ко "Землеустройство" чи "Землеразстройство"?". Так, за 1908 рік в Олександірвському повіті продавців надільної землі було 548 чоловік, а покупців всього тільки 386. Це вказує на концентрацію надільної землі в одних руках. Один селянин скупив по 6 купчим 25,5 десятини, інший по 9 купчим – 41 десятину, ще один селянин по 13 угодам скупив за 1908 рік 53 десятини. Далі газета наводить дані про тих 386 чоловік, які придбали в 1908 році надільні землі у Олександрівському повіті, які представлені в табл. 3.2.5 [161, 1909. - 10 июля].

Таблиця 3.2.5

Кількість покупців і загальна кількість придбаної ними землі в Олександрівському повіті у 1908 році.

Кількість купленої надільної землі на 1 господаря

Кількість покупців

Кількість купленої землі разом (десятин)

Менше 1 десятини

2

1,3

Від 1 до 2 десятин

26

32,8

Від 2 до 3 десятин

67

145

Від 3 до 4 десятин

38

118,7

Від 4 до 5 десятин

64

281,4

Від 5 до 10 десятин

135

844,8

Від 10 до 15 десятин

32

366,8

Від 15 до 20 десятин

11

180

Від 20 до 30 десятин

9

220,1

Більше 30 десятин

2

94,2

Разом

386

2285,1

Середня ціна цих надільних земель становила в середньому 104,4 крб. за десятину. В той же час панські землі там же продавалися по 224,5 крб. за десятину. Тобто на 120,1 крб. дорожче ніж надільні землі. На жаль газета не дає повідомлень про кількість власної землі цих 386 покупців. Однак, за наведеними даними можна зробити висновки, що основна маса покупців придбала від 5 до 10 десятин, що достатньо для створення повноцінного хутірського господарства.

Зовсім інший характер носили операції з поміщицькою землею. Тут теж заможний селянин намагався купувати землю не через Селянський Банк, а власне у поміщиків, оскільки таким чином земля коштувала дешевше. Однак на відміну від надільних земель, ціни на панську землю зростали. Найбільше це стало помітно після прийняття указу від 9 листопада 1906 року. У порівнянні з передреволюційними роками і 1905 роком, коли поміщики, налякані революційними подіями, намагалися дешевше продати свою землю, з виходом указу від 9 листопада 1906 року вони навіть без допомоги Селянського Банку почали підвищувати ціни на землю, усвідомлюючи земельний голод селян. Так, поміщики Єлісаветського повіту Костирько та Хатунцов продали селянам землю в середньому по 250 крб. за десятину, поміщик Херсонського повіту Аркас – по 240 крб. за десятину, в Павлоградському повіті граф Воронцов-Дашков продав по 4 десятини тим селянам, які були в нього кріпаками, і ціну визначив по 200 крб. за десятину, у Черкаському повіті селяни купили у поміщика землю по 213 крб. за десятину, а на Поділлі поміщики визначали ціну від 200 до 260 крб. за десятину [161, 1906. - 23 вересня; 5, 18, 20 жовтня; 17, 19 листопада].

Зміни цін на землю по губерніях України в період до початку аграрної реформи та в 1909 році, наведені в табл. 3.2.6 [148, с.16].

Таблиця 3.2.6

Зростання цін на землю по губерніях України

Губернії

1905 рік

крб./дес.

1909 рік

крб./дес.

Зміна ціни у відсотках

Херсонська

197

200

+1,5

Катеринославська

161

202

+25,4

Волинська

99

125

+26,2

Подільська

219

197

-10

Київська

161

227

+39,1

Чернігівська

114

146

+28

Харківська

168

206

+22,6

Полтавська

182

217

+19,2

Як бачимо, ціни на землю у всіх губерніях України мали тенденцію до зростання. В деяких губерніях ціна на землю підвищувалась аж до 40% (у Київській губернії). Трохи менше зросла ціна в інших губерніях – від 20 до 25-26%. Єдиний виняток становила Подільська губернія, в якій малоземелля було ненадто гострим, а переселення з цієї губернії значно зросло після початку аграрної реформи.

Ще одна з причин, за якою поміщицькі землі купувалися селянами не через банк – свідоме завищення цін на панську землю самим банком. Під час революційних подій 1905 року, коли селяни сподівалися отримати землю безкоштовно, вони відмовлялися її купувати. Селянський банк користувався цим. І в 1906 році, наприклад, банком було куплено у поміщика Конотопського повіту В.К.Тарновського 800 десятин землі за 303 крб. за десятину. Цю ж землю поміщик напередодні погоджувався продати селянам приблизно за 200 крб. за десятину [161, 1908. - 5 марта]. Отже, деяким чином селяни самі були однією з причин, яка давала змогу Селянському банку свідомо підвищувати ціни на землю. Однак, якщо зважити на ціну поміщицької землі, то стає зрозумілим, що дуже мало селян могли собі дозволити купувати землю безпосередньо у поміщиків, не вдаючись до банківського кредиту. Навіть заможні селяни неохоче користувалися послугами Селянського банку [57, с.17].

Таким чином, закон про закріплення землі у приватну власність хоч і надавав селянам право купувати поміщицькі землі, однак не вирішував основної проблеми селянського малоземелля, оскільки не торкався основної причини цього малоземелля – великих поміщицьких латифундій. Дуже часто поміщики, які продавали свою землю за тих чи інших причин без посередництва банку, самі встановлювали ціни на землю. Особливо це спостерігалося у тих губерніях, в яких найбільш гостро стояло питання селянського малоземелля. Так, у Павлоградському повіті поміщиця Шаврова пропонувала селянам свою землю за 225 крб., селяни ж давали тільки по 200 крб. за десятину [161, 1906. - 7 жовтня]. Селяни всіляко намагалися купувати землю не через Селянський банк, оскільки таким чином земля коштувала хоч і не набагато, але все одно дешевше. Це зазначали навіть офіційні органи. Наприклад, у тому ж Павлоградському повіті на земському зібранні ухвалили постанову про те, що ціна на землю, на якій зійдуться селяни з продавцями-поміщиками, була б обов'язковою і для Селянського банку [44, 1906. - 24 февраля]. Якщо взяти до уваги дату цієї постанови (лютий 1906 року), то можна зробити висновок про те, наскільки дорожчою була ціна на землю через банк ще у той час, коли поміщики намагалися скоріше продати свою землю у зв'язку з революційними подіями 1905 року.

Loading...

 
 

Цікаве