WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Губернії

Кількість домогос-подарств за якими укріплені наділи

Площа (деся-тин)

Середня кількість землі на одного домогос-подаря

Кількість виділе-них до одного місця

Площа (деся-тин)

Середня кількість землі на одного домогос-подаря

Катерино-славська

40458

286639

7

330

4494

13,6

Київська

20075

93583

4,7

1261

6438

5,1

Полтавська

5460

39360

7,2

2548

24424

9,6

Таврійська

21012

273593

13

653

7916

12,1

Харківська

25246

149591

5,9

875

4977

5,6

Херсонська

33587

238992

7,1

522

4680

8,9

Чернігівська

2582

17901

6,9

-

-

-

Проаналізувавши ці дані, можна дійти висновку про те, що найбільша кількість селян виділялася з общини в тих районах, де не так гостро стояло питання малоземелля селян. Якщо на Правобережжі рівень аграрного перенаселення був вищий, то селяни скористалися законом від 9 листопада 1906 року для покращення свого землеволодіння. На Лівобережжі і у Південних районах України рівень аграрного перенаселення був нижчим, однак селяни теж поспішали скористатися цим законом, оскільки середня кількість наділу в цих губерніях більша від малоземельних районів – у Таврійській губернії вона становить 13 десятин на домогосподаря. Середня кількість земельного наділу у тих районах, які найбільше потерпали від малоземелля та безземелля, також найменша: Київська губернія – 4,7 десятин, Харківська – 5,9 десятин, Чернігівська – 6,9 десятин.

Але якщо брати до уваги кількість селян, які відводили землю до одного місця, тобто на хутори чи відруби, то тут постає зовсім інша картина. У порівнянні з кількістю закріплених у приватну власність наділів, кількість виділених на хутори і відруби дуже різниться. Якщо у Катеринославській губернії найбільша кількість закріплення землі у приватну власність, то кількість виділених найменша, але середня кількість наділу також найбільша – 13,6 десятин на господарство. В малоземельних губерніях, таких як Київська та Харківська, у порівнянні з виділенням у приватну власність, виділення на хутори складало відповідно 6,2 та 3,5%. Кількість хутірської ділянки в цих губерніях в середньому була трохи більша 5 десятин. Отже, можна зазначити, що селяни які закріплювали свої ділянки у приватну власність не завжди робили це для виділення на хутори. Більша кількість селян поспішала вийти з общини для того, щоб продати свої наділи і переселитися на Схід. Для малоземельних селян це був єдиний вихід. Трохи менше селян після закріплення землі у приватну власність вдавалися до послуг Селянського банку, оскільки не мали достатньо коштів для придбання землі. Однак, придбання землі через банк було доступним не всім селянам, навіть тоді, коли надавалися для цього позички.

Однією із причин виходу на хутори та відруби було сусідство з колоністами – чехами та латишами. Вихід однієї частини села на хутори іноді примушував все село наслідувати цей приклад. Але існували і такі села, в яких общини не існувало, де здавна велося подвірне володіння землею. Там виселення на хутори йшло доволі швидко і без особливих перешкод. Що ж стосується розмірів хутірських наділів, то вони коливалися від 4,5 десятин до 16,5. В середньому на двір припадало від 6 до 12 десятин. Найбільше хутірські господарства заводили середняки.

Дані про кількість землі, виділеної на хутори та відруби по губерніях України, представлені у табл. 3.1.9 [148, с.22].

Таблиця 3.1.9

Кількість господарств, які виділилися на хутори та відруби в губерніях України в період з 1907 по 1911 роки

Губернії

Кількість господарств

Загальна кількість землі,

десятин

Волинська

20028

147403

Катеринославська

49793

553655

Київська

27241

148723

Подільська

8841

27790

Полтавська

29874

148281

Харківська

30687

224842

Херсонська

34176

239535

Чернігівська

4828

38152

Проаналізувавши ці дані, можна побачити, що найбільший середній хутірський наділ був у Катеринославській губернії – 11,1 десятини. У Волинській, Харківській, Херсонській та Чернігівській він коливався від 7 до 8 десятин. В малоземельних Київській та Полтавській губерніях середній хутірський наділ складався з 5-5,5 десятин. Найменшим він був в Подільській губернії – 3,2 десятини.

Особливо розвинутим виділення на хутори та відруби було в Лівобережній та Степовій Україні. По Катеринославській, Харківській та Полтавській губерніях кількість виділених земель складає 57,1% від загальної кількості, тим часом як на Правобережній Україні ця земля складає лише 20,2%.

В трьох правобережних губерніях (Київській, Подільській та Волинській) вилучена на хутори та відруби селянська земля складала лише 4,6% від загальної кількості, а в Катеринославській, Харківській та Полтавській - 9,7% [148, с.23].

Таким чином, величезна кількість селян вилучала свою землю в особисту власність, але лише незначний відсоток цих селян скористався цим для переходу на хутори та відруби. Це можна пояснити тим, що хутірська форма господарювання мала чинність лише за певного мінімуму землі. Але не в усіх губерніях було достатньо такої кількості землі (дані про кількість землі, виділеної на хутори та відруби по українських губерніях наведені вище, в табл. 3.1.9).

Цікаві відомості друкує "Рада" щодо питання хутірських господарств у буряково-цукрових районах південно-західної України. Це уривок з книги Ярошевича "Очерки экономической жизни юго-западного края. К освещению хуторского вопроса" [161, 1908. - 25, 27, 28 марта]. Автор книги доводить, що умови буряково-цукрових районів зовсім не сприяють хутірському господарству. Але найбільше на перешкоді йому в цих районах стає малоземелля. На двір приходиться 2-3 десятини землі. Окрім того, на Правобережній Україні багато безземельних селян: Київська губернія – не менше 14,7%, Поділля – 7,5%, Волинь – 6,5%. Звісно, що на 2-3 десятинах землі хутірське господарство не заведеш.

Вельми недостатньою була й агрономічна допомога селянам. Більша частина засобів, які були асигновані на неї, витрачалася на утримування обслуговуючого персоналу та створення показових господарств, ланів, ділянок. За таких умов тільки незначна кількість заможних хуторян та відрубників, які й до "землеустрою" жили заможно, продовжували розвивати своє господарство. Основна маса бідних селян, які виходили з общини (особливо на хуторах) внаслідок нестатку, ще більше розорювалася, нерідко перетворюючись "у безземельних бродяг". Взагалі сам процес землеустрою вимагав вкладання великих коштів. Приведемо для прикладу розпис видатків по Волинській губернії на 1910 рік. З 1100000 крб. для допомоги селянам, які переселяються на хутори, виділено 420 тис. крб. З них: 123 тис. крб. – витрати на землемірні роботи, 217 тис. крб. – на меліорацію селянських земель, 120 тис. крб. – організація агрономічної допомоги, 60 тис. крб. - на землевпорядкувальні комісії [161, 1909. - 9 июня]. З цієї калькуляції видно, що більше половини витрат призначено не на грошову допомогу селянам у справі влаштування хуторів. Взагалі суми, які виділялися урядом на позики при переході на хутірське господарство, були дуже малими. Так, селянам с.Білич Володимирського повіту було виділено для видачі позики на перенос будівель та господарське покращення земель на 76 чоловік 6060 крб. – тобто в середньому 80 крб. на чоловіка [198, ф.442. - оп.708. - од.зб.173. - л.14].

Треба зазначити, що весь тягар по землеустрою серед селян ліг на плечі землевпорядкувальних комісій. Вони повинні були допомагати селянам купувати землю через Селянський Банк, керувати переселенцями, займатися скасуванням черезсмужжя і устрою хуторів тощо. Останньому належало в діяльності комісій перше місце. Так, у плані робіт землевпорядкувальної комісії на Волині всі роботи були разподілені на 4 черги. Перша – розбивка надільних земель на хутірські та відрубні ділянки. На другому місці були поставлені роботи по ліквідації земель Селянського банку. Третє місце – ліквідація казенного земельного фонду. Четверте – робота по розверстанню черезсмужної землі. [154, 1908. - 1 апреля]. Як бачимо, найбільшу увагу землевпорядкувальні комісії приділяли розверстанню надільної землі на хутори та відруби. Але оскільки в більшості губерній України все таки існувало селянське малоземелля, цим комісіям доводилося дуже часто звертатися до земель, придбаних Селянським Банком. Саме ці землі займали найбільшу частину у плані хуторизаці.ї. Так, Олександрівська землевпорядкувальна комісія в 1909 році утворила на 11000 десятин казеної землі біля 600 хутірських господарств (в середньому на хутір 18 десятин). Харківська землевпорядкувальна комісія розділила куплені у поміщиків маєтки на хутірські делянки від 4 до 9 десятин. Подільська комісія розділила придбаний маєток на 2000 ділянок по 6,5 десятин [161, 1909. - 27 августа; 1907. - 11 серпня; 18 актября].


 
 

Цікаве

Загрузка...