WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.) - Курсова робота

На захист малоземельних селян виступали в Думі багато депутатів від різних партій. Від імені трудової громади депутат Сайко розповів про поділ землі в Полтавській губернії: від 500 десятин до 1000 - в руках 345 власників, загалом 235285 десятин. Від 1000 і більше десятин - у 226 власників (у всіх 562622 десятини). Поруч з цим в губернії 107096 сімей, що не мали ніякої землі. Тих, що мали менше 1 десятини - 32082; тих, що мали від 1 до 2 десятин - 60682 сім'ї [161, 1907. - 3 квітня].

Українська фракція трудової громади у своїй програмі цілком підтримувала погляди про скасування великого приватного землеволодіння. В своїй програмі громадівці підкреслювали, що земельне законодавство повинно йти до того, щоб завести такі порядки, при яких вся земля, з усим, що є в ній і водами, належала б всьому народові, причому земля, потрібна для сільських господарств, могла б оддаватися на користування тільки тим, хто буде сам її порати [161, 1907. - 3 квітня].

Більшість фракції Української Парламентської Громади в І Думі підтримувала земельний законопроект кадетів. Група депутатів - І.Шраг, В.Шемет, П.Чижевський, підтримуючи цей проект, вносила поправку, щоб землі, які підлягали відчуженю у своїх попередніх власників, переходили не в загальнодержавний, а в крайовий фонд. Інша група депутатів - Г.Зубченко, Д.Назаренко, Й.Оранський виступали за підтримку проекту трудовиків.

В ІІ Думі Українська Парламентська Громада підтримувала аграрний проект трудовиків і пропонувала передавати землі в крайовий земельний фонд і вирішити питання - платити чи не платити викуп за землю, яка підлягала відчуженню. Такий підхід громадівців до вирішення земельного питання налякав трудовиків, що призвело до розриву Громади з ними [45, с.19-20].

Взагалі в ІІ Державній думі Громада гостріше ставила земельне питання, аніж у І Думі. Про це свідчить і Програма Української Трудової Громади в Другій Державній Думі. В ній зазначалося, що в першу чергу Громада ставить питання здобуття народові землі, якою користувалися б тільки ті, що прикладають до неї свою працю. Для цього Громада вважала за потрібне провести законодавчим способом через Державну Думу примусове відчуження в краєвий фонд казенних, удільних, кабінетських, монастирських, церковних і всіх тих панських земель, які перевищують трудову норму, щоб віддати їх на зрівняльне вживання трудового народу [196, с.160-162].

Аграрний устрій в країні змушував уряд придивитися до ситуації в сільському господарстві. Після початку революції 1905 року стало на порядок денний тільки одне питання: треба дати хліборобам змогу працювати, дати їм землю. Але для цього землею повинні були поступитися і великі землевласники. Окрім казенних та удільних земель до державного фонду повинні були перейти і землі великих приватних землевласників. Автор статті "Голос земельного власника" О.Юркевич вважав, що справа нового аграрного устрою – це справа не тільки уряду. Державна Дума повинна була в першу чергу займатися саме цим питанням: величезні маєтки, латифундії повинні зникнути, депутати в Думі повинні встановити для кожної області, для кожної країни максимум та мінімум дозволеної земельної власності. Все, що перевищує максимум та мінімум, повинно перейти до державного фонду [161, 1907. - 21 січня]. Такий досить дивний погляд поміщика на стан справ у хліборобстві досконало висвітлював проблему сільського господарства. Автор пропонував саме тепер вирішити це питання, щоб через декілька десятків років країна знов не опинилася в такому ж важкому аграрному становищі.

Однак, царський уряд, йдучи на поступки селянам, не мав наміру зовсім скасовувати велике поміщицьке землеволодіння. Навпаки, всі реформи, проведені урядом, були направлені на підтримку великих землевласників. Не зачіпаючи землеволодіння кріпосників, уряд вдався до руйнування общини, підтримки заможного селянства, влаштування хуторів та відрубів, переселення до Сибіру. За цими основними напрямками нової аграрної політики царизму були створені укази (а згодом і закони) - 9 листопада 1906 р., 14 червня 1910 р., 29 травня 1911 р. та інші. Для введення аграрної реформи П.А.Столипін скористався ст.87 Основних законів Російської імперії. Питання про введення нового аграрного законодавства було вирішено без використання демократичної процедури – укази були прийняті в період між розпуском Першої Думи та скликанням Другої.

Здійснення аграрної реформи супроводжувалося цілим комплексом допоміжних заходів, які включали інформаційну та фінансову підтримку.

Про роль цих указів та законів у житті українських селян розглянуто детальніше в розділі 3, який присвячений сутності аграрної реформи П.А.Столипіна.

Отже, враховуючи нагальну необхідність реформування сільського господарства, уряд розпочав ряд заходів щодо зруйнування общинного землеволодіння, переселяння на хутори та відруби, а також переселення селян до Сибіру та на схід імперії. Оскільки при здійсненні цих заходів не враховувалися ні особливості окремих сільськогосподарських районів, ні можливості та бажання селянства, а тільки інтереси великих землевласників, то й остаточний результат її був зовсім іншим, ніж планувалося урядом спочатку.

На початку ХХ століття розвиток капіталізму в Російській імперії сягнув так далеко вперед, що знищення середньовічного землеволодіння і всіх залишків кріпацтва на селі стало історичною необхідністю. Існувало лише два шляхи вирішення цієї проблеми – революційним, або реформаторським. Останній зводився до руйнування селянської общини, збереження головного джерела кріпосницької кабали – поміщицьких латифундій. П.А.Столипін, проводячи аграрну реформу, мав на меті боротьбу з революційним рухом, який загрожував поміщицькому землеволодінню. В своїй промові на засіданні Державної Думи 10 травня 1907 року він зазначав, що визнання націоналізації землі приведе до такого соціального перевороту, до такої зміни всіх соціальних, правових та громадянських відносин, яких ще не бачила історія [139, с.100].

Сам П.А.Столипін, який був великим землевласником, не допускав думки про повну ліквідацію поміщицького землеволодіння. Допускалося тільки часткове його обмеження: після революційних подій 1905 року великі землевласники почали продавати землю Селянському банку. 10 жовтня 1906 року, коли новий аграрний проект розглядався у Раді Міністрів, всі члени уряду погодилися, що община не заслуговує на подальшу підтримку її законом. А 9 листопада 1906 року проект "Особого журнала" Ради Міністрів був підписаний царем. Так почалася столипінська аграрна реформа, яка зіграла велику роль в економічному перетворенні сільського господарства України.

Отже, огляд основних зрушень у економічному розвитку Російської імперії (зокрема України) за пореформений період показує, що реформа 1861 року не вирішила основного завдання "чистки" середньовіччя та буржуазних перетворень країни. Кріпацьке поміщицьке землеволодіння не було повністю ліквідовано. Барщина була тільки підірвана. Скликання і робота Державної Думи ставили за мету вирішити аграрне питання, проте з різних причин та протиріч між членами самої Думи воно так і не було вирішено. Збереглася маса пережитків кріпосницької епохи: ведення відробіткового господарства, дворянські привілеї на виборах в Державну Раду, місцеве управління, диференціація у сплаті податків і т.ін. Це неминуче повинно було привести до нової кризи в економічному устрої країни.

Розділ 3. СУТНІСТЬ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ П.А.СТОЛИПІНА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Руйнування общинного землеволодіння і перехід до хутірського та надільного земле господарювання

Під впливом нового суспільного устрою, на селі на початку ХХ століття відбувається новий процес – концентрація землі в руках заможного селянства, з одного боку, і з іншого – цілковите розорення бідноти (продаж, залишення або здача наділів в оренду). Надільне землеволодіння і община стали гальмом на шляху нових економічних процесів у господарстві., які вимагали організації землеробства на землі, котра була б вільною від усіляких середньовічних перегородок, які збереглися від часів кріпацтва (землі колишні власницькі, казенні, удільні, землі колоністів, козаків, чиншовиків тощо). Життя владно диктувало необхідність ліквідації колишнього землеволодіння, як поміщицького, так і надільного селянського.

У своїй промові на засіданні другої Державної думи 6 травня 1907 року П.А.Столипін наводив наступні докази на захист нового аграрного законодавства: "Настоятельность принятия в этом направлении самых энергичных мер настолько очевидна, что не могла подвергаться сомнению, невозможность отсрочки в выполнении неоднократно выраженной воли Царя и настойчиво повторяемых просьб крестьян, изнемогающих от земельной неурядицы, ставили перед правительством обязательство не медлить с мерами, могущими предупредить совершенное расстройство самой многочисленной части населения России" [139, с.83].

Земельна громада – община була організацією селянства при натуральному господарстві в умавах екстенсивного, переважно трипільного господарства. Вона повинна була забезпечувати селянам розподілення надільної землі у відповідній кількості та відповідній якості на кожний двір.

Loading...

 
 

Цікаве