WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Почаївської Лаври - Курсова робота

Історія Почаївської Лаври - Курсова робота

Отець Іов прибув до Почаєва 1602 року. Запис монаха Досифея, про таємне залишення Чеснохресного монастиря в Дубні, митрополит Іларіон оспорює, думаючи, що отець Іов зробив це на прохання Анни Гойської і за згодою князя Костянтина Острозького. Інші історики той таємний відхід бачать і тлумачать як тогочасну необхідність тому, що отець Іов був широковідомим оборонцем православ'я і, що єзуїти за ним стежили та й по дорозі могли б його вбити.

У Почаївському монастирі отець Іов не зміг жити схимним життям – постом і молитвами у яскині. Його там обрали ігуменом і він мусив керувати всіма справами монастиря і захищати його від польських магнатів і єзуїтів.

Князь Костянтин Острозький помер 1608 року. Його син Януш, вихований єзуїтами, став фанатичним католицьким поклонником римського центру. Під його охороною єзуїти збільшили наступи й насильство і невдовзі забрали Чеснохресний монастир у Дубні.

Після смерті у 1617 році Анни Гойської монастир у Почаєві став головним об'єктом напастей польської шляхти, єзуїтів а побіч діяли також українські уніятські місіонери. Однак монастир, під керівництвом отця Іова Заліза, все ще був твердинею українського православ'я, слава якого лунала по всій Україні.

Отже – Анна Гойська, яка була першою фундаторкою Почаївського монастиря зробила багато для того, щоб слава його постійно розросталася. Для цього вона віддала багато земель під будівництво храмів і робила великі пожертви монахам.

    1. Магнат Андрій Ферлей – нищівник культурних надбань Почаєва.

Після смерті першої фундаторки Почаївського монастиря – Анни Гойської, по родинній лінії всі маєтності Гойських дісталися магнатові Андрієві Ферлеєві. Він і його жінка були протестантами. Ферлей почав нападати на монастир : намагався відібрати всі земельні дарування Анни Гойської, включно з монастирськими будинками, у яких жили монахи; грабував майно і тероризував монархів; під час прощ у великі свята посилав своїх фундаторів – жидів продавати горілку в монастирі під церквами, щоб п'яниці робили бешкети; посилав своїх гайдуків грабувати і руйнувати монаші приміщення.

У монастирі не було води. Монахи довозили воду з джерела коло села Старий Почаїв. Ферлей наказував своїм гайдукам зупиняти монахів на дорозі і розбивати бочки з водою. Тоді отець Іов з монахами почав копати криницю на самому верху гори. Дослідник архіву монастиря – Семен А. Жук написав, що "... найбільше копав сам отець Іов ". Прокопали глибше тридцяти метрів і докопались до чистої води. Та криниця й тепер є на подвір'ї Братського корпусу, коло вівтарної стіни Успінського собору. "Почувши про це, Ферлей ще більше розлютився і напав на монастир з ватагою своїх озброєних людей, пограбував його, а щоб найбільше помститись -–забрав з собою до Козина чудотворний образ Божої Матері й переховував його в замкові"[6.ст.28].

"Одного разу у Козинському замкові у Ферлеїв був бал. Щоб потішити своїх гостей, Ферлеєва зараз таки вбралася в церковні ризи, взяла в руку Святу Чашу, і так вийшла до гостей... І голосно зневажала Православну віру та православні звичаї !... І сталося чудо : пані Ферлеєва сильно занедужала, - "напав на неї злий дух, і володів нею довгий час", пише сучасник, автор життя преподобного Іова монах Досифей. Недуга збільшувалася, Ферлеєва втрачала розум" [3.ст.54].

Три роки після Ферлеєвого нападу і грабування, 1626 року, в монастирі сталася велика пожежа. Церкви, будинки і церковні устаткування – все згоріло або було дуже пошкоджене. Отець Іов звернувся до Московського царя Михайла Федоровича за допомогою. Митрополит Іларіон твердить, що : "... в Москві на допомогу видавали великі кошти, і тим прокладали широку дорогу до себе. Всі монастирі йшли цією дорогою бо в себе, під польською окупацією, мали тільки утиски та насильне заганяння в унію". [8.ст.43].

Андрій Ферлей, будучи колителяном Белзьким, а пізніше воєводою Сандомірським, він, як і вся тогочасна шляхта, не визнавав ніяких законів. "Як польський високий урядник обов'язаний був топтати дорогу для унії. Почаївський монастир став фортецею православ'я на Волині, і на А. Ферлея зі всіх сторін пішли натиски передати цю фортецю в руки уніятів, а поки що – не давати їй працювати". [5.ст.64]. Не змігши зруйнувати монастиря нападами і грабуваннями, А. Ферлей, як спадкоємець маєтностей Анни Гойської, хотів судом забрати монастир. Ігумен Іов Залізо брав участь на всіх судових розправах і виступав як уповноважений оборонець прав Почаївського монастиря. Чудотворну Ікону Божої Матері відсудив щойно 1644 року. Всі інші судові позивання отець Іов виграв 1647 року. Історики звертають увагу, що польські судді, які відкладали справи на 25 років все ж таки вирішили їх на користь монастиря лише тому, що відчували козацьке повстання, яке під проводом гетьмана Богдана Хмельницького почалося наступного 1648 року.

Відновлення української православної ієрархії в Києві 1620 року мало великий позитивний вплив на українських аристократів – землевласників православного віровизнання. Після великої пожежі, на прохання отця Іова допомогу монастиреві давали: Жабокрицькі, Долинські, Куликівські, Малинські, Пузини, Сташкевичі, Ушківські, Ясногірські, князі Адам і Михайло Вишнивецькі, Черневецькі, Малинська, Марія Збаразька та інші. Але найбільшими в тому числі були Федір і Єва Домашевські з Бережець. Вони збудували Троїцький Собор на самому верху гори. Той собор був закінчений 1649 року. В архівах Волинської духовної семінарії зберігався заповіт, написаний 20 травня 1649 року, в якому були детально записані всі дарування Домашевських на утримання Почаївського Монастиря.

Семен Жук наводить опис тогочасного монастиря: " Виглядав він більш-менш та: у центрі на горі вирізнялася своїм розміром велика Троїцька церква у візантійському стилі; у підніжжі гори від сходу – нижче теперішніх святих воріт і праворуч – стара невелика мурована церква Успіння. Крім цих двох головних церков, як свідчать про це деякі історики у честь: Св. Спаса, Благовіщення, Воскресіння, Св. Федора, Побіди Божої Матері й Миколаївська, що примостилась в різних напрямах від головної Троїцької церкви. У північно-західній частині монастиря були розташовані братський дім та різні господарські будинки ".[6.ст.31].

Найбільшою святою реліквією Почаївського монастиря є Чудотворний Образ Божої Матері. Такою ж великою святістю – мощі отця Іова, що у монастирі в Печерній церкві у скалі лежить понині.

Отже, магнат Андрій Ферлей будучи протестантом безжально нищив монастирську культуру та надбання храму, але незважаючи на всі негаразди Почаївська Лавра з ігуменом Іовом Залізом зуміли відборонити свою свободу та релігійні переконання.

Розділ 2. Почаївський монастир у XVІІІ столітті.

    1. Потоцький – ініціатор будівництва Успінського собору.

Важливу роль у розбудові Почаївського василіанського монастиря відіграв відомий польський магнат Микола Потоцький, з ім'ям якого пов'язано спорудження головного монастирського храму-соборної церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

Легенда пов'язує появу Потоцького в історії Почаївської обителі за досить незвичайної обставини. Проїзджав він якось повз монастир і раптом через необачність візника карета втратила керування й перекинулася. Скочивши на ноги, розлючений пан вихопив пістоля з очевидним наміром пристрелити винуватця. Бідолашний подумки вже розпрощався з життям, але все-таки встиг повернутися до монастиря і, перехрестившись з останньою надією попросив порятунку у Пресвятої Діви Марії. Через якусь мить Потоцький натисув на гачок і – осічка. Вдруге натиснув – знову осічка. У третій спробі – так само. Вражений таким перебігом, Потоцький змилостивився над наляканим до смерті чоловіком і наказав повернути коней до монастирського подвір'я. Вперше побачивши ікону Божої Матері і відчувши її невидиму Божествену силу, глибоко зворушений Потоцький вирішив решту свого життя присвятити цій чернечій обителі.

Легенда залишається легендою, але в реальному житті на момент першого знайомства Миколи Потоцького з почаївським монастирем та його святощами у нього вже накопичилося достатньо серйозних підстав шукати спасіння для своєї грішної душі в богоугодних справах.

Син белзького воєводи Стеофана Потоцького та Іванни з родини Сенявських, Микола Потоцький народився в 1712 р. Вивчав науки у львівському колегіумі єзуїтів. Коли молодому пану виповнився 21 рік, доля подарувала йому величезний родинний спадок. Він мав можливість піти батьківським шляхом і досягти поважного становища на найбагатших щаблях тогочасної владної ієрархії. Та кар'єра його мало цікавила, зате дуже зваблювали гулянки, пригоди, амурні розваги.

Loading...

 
 

Цікаве