WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Походження українського народу - Курсова робота

Походження українського народу - Курсова робота

Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірваний навалою скіфів – іраномовних кочівників. Побутує думка, що скіфи були автохтонним населенням України. Найдавніші археологічні знахідки, як свідчать про те, що на території України проживали скіфи (сколоти), відносяться до середини VII століття до н.е. Повернувшись з Азії на свою прабатьківщину – у причорноморські степи, скіфи остаточно підкорили більшість місцевих племен і наприкінці VII ст до н.е. завершили політичне формування Скіфії. Скіфські впливи поширилися далеко за межі їхнього місця перебування. Вплив скіфів на долю багатьох навколишніх плесен був величезним. В Україні залишилося чимало курганів, які досліджувалися археологами. Серед них – Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Гайманова Могила, Товста Могила, Огуз. Вони відкрили усьому світу чудові зразки озброєння.

Для скіфів характерна кераміка, яка прикрашена заглибленим геометричним ударом, образотворче мистецтво, яке мало зооморфний характер (так званий звіриний стиль). В основному скіфи зображали оленя, барана, коня, гірського козла та ін.

Починаючи з VI століття, частина праслов'ян потрапила під скіфські впливи. Як гадають, у самій Скіфії праслов'янськими були терени Дніпровського лісостепового Правобережжя, частина Лівобережжя. Середньодніпровські праслов'яни, яких Геродот називав "скіфами-орачами", та скіфами-землеробами, вирізнялися серед інших племен Скіфії. Невідомо, чому Геродот розрізняв орачів і землеробів, в чому полягала їх різниця. Геродот писав: "Усі вони разом називаються сколотами за ім'ям їхнього царя. Скіфами ж їх назвали елліни". Отже, греки об'єднали скіфів і праслов'ян в одну єдність.

Під тиском скіфів починаючи з VII століття до н.е. праслов'янські лісостепові племена кількома хвилями просуваються західніше – на Поділля, Наддністрянщину, Буковину, Галичину, заходячи аж на Закарпаття. Вони швидко злилися з місцевими праслов'янськими племенами, наприклад, висоцької культури. Усі поселення цього періоду влаштовувалися на підвищеннях біля води. Без сумніву, це населення значною мірою вплинуло на формування українського етносу.

Традиції скіфів продовжили сармати – плем'я кочівників зі Сходу. Вони завоювали і асимілювали більшу частину скіфів, і панували у Причорноморських степах понад 400 років. Вчені вважають сарматів етнічним субстратом українців.

В середині І тис до н.е. почалася так звана грецька колонізація Північного Причорномор'я. на узбережжі Чорного і Азовського морів греки заснували багато міст: серед них – Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія. Грецькі міста-держави стали прямим джерелом античних традицій в українській культурі. Разом з грецькою колонізацією на територію Причорномор'я і Подністров'я прийшло письмо. Звідси бере свій початок писемний період історії України.

На рубежі нової ери як самостійна етнічна спільнота сформувалися слов'яни. Вперше про них – венедів згадують римські історики І-ІІ століття Пліній Старший, Тацит. З VI століття про них говорять візантійські історики – Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський. Вчений з Олександрії Птоломей у творі "Географія" розповідає про венедів, розрізняючи їх від германців і сарматів. Також він згадує племена ставан, яких також можна ідентифікувати із слов'янами. Ще одну згадку про слов'ян можна зустріти на карті шляхів Римської імперії, у так званих Певтінгерових таблицях, де до переліку народів і земель включено також і венедів. Очевидно, що етнонім "венеди" стосується слов'ян. Вони були в той час великим народом. Вони мали великі оселі, воювали з балтами і венами на півночі, германцями і сарматами на заході та півдні.

В ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. праслов'янам була характерна зарубинецька культура. Носії зарубинецької культури були осілими землеробськими племенами. Деякі дослідники вважали, що племена черняхівської культури мали назву "анти". Про них говорять твори візантійських письменників 6 – 7 століття – Прокопія Кесарійського, Агафія, Феофілакта, Псевдо-Маврикія, готського історика Йордана. Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньослов'янського масиву в Наддніпрянщині та Волинському Поліссі. У другій половині І ст. зарубинецькі племена потерпали від нападів сарматів. Вони відходять у лісові масиви Верхньої Наддніпрянщини, Подесення та Поділля. Відбувається поступове змішування слов'янських племен. Саме між Віслою і Дніпром в І-ІІ ст. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов'ян. Міцнішали стосунки між окремими племенами, формувався проукраїнський етнос. Для розвитку слов'янської культури велике значення мали контакти з сусідніми римськими провінціями. Почався час культурного і політичного піднесення давніх слов'ян. Ранні слов'яни жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний суспільний організм. Слов'яни вели спільне господарство. Великим сім'ям належали окремі групи жител і господарських споруд. У перших століттях нової ери в ранніх слов'ян уже почали створюватися спілки племен.

На початку раннього середньовіччя в історії європейських народі почався новий період. Почався процес формування сучасних європейських народів. На території ж України вирізнялися три великі слов'янські культури: празько-корчацька, пеньківська і колочицька. Пеньківську і празько-корчацьку культуру археологи пов'язують із антами на сході та склавинами на заході – двома великими слов'янськими об'єднаннями. Походження слова "анти" точно не з'ясоване. Найбільш вірогідною є гіпотеза про іранське походження цього слова. Воно походить від давньоіндійського слова і означає "кінець, край". В такому випадку значення слова "анти" - ті, що живуть на окраїні.

Найвища активність антського об'єднання зафіксована у письмових джерелах VI – початку VII століття. Готський історик Йордан свідчить, що в VI ст. анти розповсюдились "від Данастра (Дніпра) до Данапра (Дніпра), там де Понтійське (Чорне) море утворює вигин". Поява антів на берегах Чорного та Азовського морів, а також на берегах Дунаю, про що згадує візантійський автор Прокопій Кесарійський, пов'язана з їх розселенням з основного Дністровсько-Дніпровського регіону. Анти і склавини були окремими слов'янськими племінними об'єднаннями, що мали своїх вождів, і проводили самостійну політику.

Після розгрому готів, що були сусідами антів у степовому Надчорномор'ї, гунською навалою і наступного просування гунів слідом за готами на захід наприкінці IV – на початку V століття антське об'єднання залишилося єдиною важливою соціально-політичною організацію в Східній Європі, здатною протистояти Візантії. Протягом VI століття анти та склавини повністю слов'янізували північ Балканського півострова. За даними Йордана, географічними координатами розселення склавинів служать р. Сава і Балатонське озеро на південному заході, Вісла на півночі і Дністер на сході.

Анти і склавини були окремими слов'янськими племінними об'єднаннями, що мали своїх вождів, своє військо, проводили самостійну політику. Антських царів Божа, Ардагастра, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста згадують письмові джерела.

Ще наприкінці ХІХ століття видатний український історик М. Грушевський дійшов висновку, що антське племінне об'єднання в основі становило генетичне коріння українського народу. З цього процесу також не можна виключати об'єднання склавинів, репрезентованих пам'ятками празько-корчацької культури. На основі цієї культури між Дніпром, Дністром, Західним Бугом нова культура – Луки-Райковецької. Згодом починають формуватися племінні об'єднання, що створили основу першої української держави – Київської Русі.

Таким чином, походження українського народу, на нашу думку, слід виводити з часів Трипільської протоцивілізації. Саме ця цивілізація залишила дуже багато пам'яток, за якими можна стверджувати, що частина населення, що проживала на території сучасної України, є автохтонною. Та й багато елементів народного орнаменту є дуже подібними до трипільських. Основою українського народу також становили племена численних археологічних культур, які проживали на території нашої держави протягом ІІ-І ст. до н.е. з цих племен потім розвинувся праслов'янський етнос, що послужив основою для формування східнослов'янських племінних об'єднань. З їх об'єднанням у виникла Київська Русь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1991.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

4. Зайцев Ю. Історія України. – Львів, 1996.

5. Крип'якевич І. П. Історія України. – Львів, 1992.

6. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

7. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1992.

8. Сергієнко В. Історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття. – К., 1995.

9. Штепа П. Московство. – К., 2000.

3


 
 

Цікаве

Загрузка...