WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Походження українського народу - Курсова робота

Походження українського народу - Курсова робота

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ"

ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

"ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ"

Виконав:

Студент групи Е-21

Зеленчук Володимир Вікторович

ОСТРОГ 2007

План.

1. Проблеми походження українського народу.

2. Трипільська культура.

3. Праслов'яни.

4. Кіммерійці.

5. Скіфи.

6. Зарубинецька культура.

7. Анти і склавини.

Складні і багатогранні процеси походження народів і їх культур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у світову культуру.

Питання про те, хто таку українці, звідки ішов український народ, питання його прабатьківщини та часу його виникнення хвилюють багатьох людей. Витоки українського народу сягають первісного суспільства. На нинішній українській землі люди з'явилися близько 300 тис років тому. Вся територія України вже була заселена в пізньому палеоліті (40-35 тис. років тому). 8 тисяч років тому почався неоліт, який тривав до ІІІ тисячол. до н.е.

Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури. Трипільська культура склалася на Правобережжі, а розвивалася протягом ІV-ІІІ тисячоліть до н.е. Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Трипільську культуру ще називають культурою мальованої кераміки. На території України виявлено понад 1000 поселень трипільської культури. Пам'ятки трипільської культури виявлені в трьох районах: найбільше – на Середній Наддністрянщині, Надпрутті, Надбужжі. Меншою мірою трипільці були зосереджені в Наддніпрянщині.

Досить цікавими були трипільські селища. Вони розташовувалися поблизу рік на рівних місцях. Селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька споруд-святилищ. Від майдану радіально розходилися вулиці. Житла трипільців були наземними і різними за площею. Часто житла мали піддашшя. Вінка були невеликими та округлими. В кожній хаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд великого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки. Зовні стіни розмальовувалися вертикальними смугами червоного, жовтого, білого кольорів. Розмальовувалися карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Таким чином, житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату минулого століття. В такому житлі мешкала одна сім'я. Виявлені також і величезні поселення, в яких налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були найбільші на той час міста в Європі, а, можливо, у світі. Це – перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тисяч людей. Археологи також виявили унікальний в історії культури звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через 50 років, коли виснажувалися навколишні поля.

Про те, що носіїв трипільської культури зараховують до праукраїнців, говорять залишки матеріальної культури. Трипільці займалися основними видами господарської діяльності, що ними зараз займаються українці. Провідними були землеробство, садівництво, виноградарство. Дуже високого технічного та художнього рівня розвитку досягло гончарство. До того ж гончарі володіли досконалою технологією виготовлення керамічного посуду. Трипільських малярів, а це були, очевидно, окремі майстри, можна вважати основоположниками українського народного мистецтва. Багато провідних мотивів трипільського орнаменту, зокрема, подвійні спіралі, що нагадують латинську літеру S, спіральний меандр довкола посудин, схематичні зображення рослин і тварин, різноманітні хрести в колі – збереглися в українських народних вишивках, килимах, писанках, народній кераміці. Орієнтація трипільського посуду є ілюстрацією фольклору, космогонії та міфології перших землеробів та скотарів. Наприклад, спіральний меандр – "безконечник" є символом безупинного руху, самого життя, стилізовані зображення змія-дракона символізували чоловіче начало. Орнаментальні сюжети та композиції мають магічний зміст і пов'язані з культом родючості. Так само з культом богині родючості, Великою Матір'ю всього сущого пов'язані знахідки жіночих глиняних фігурок. Серед сотень скульптурних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки-матері, яка нахилила голову над грудною дитиною на руках. Ця трипільська мадонна є найкращим зображенням материнства з європейського правіку.

За підрахунками вчених, мінімальна кількість жителів, які відносилися до трипільської культури, нараховувала не менше одного мільйона. Археологи та палеоантропологи встановили, що носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі люди з гарно профільованими рисами обличчя. Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські на той час міста – їхніми столицями. В основі суспільного устрою трипільців лежали матріархальні племена, а згодом – і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів становило плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості. Найбільш високого культурного рівня розвитку досягли трипільські племена, котрі жили на Покутті, Наддністрянщині, Буковині.

Якою ж є роль трипільської протоцивілізації в походженні української нації? Зокрема, дослідник П. Штепа у своїй праці "Московство", досліджуючи походження українського народу, також говорив, що "...5 тисяч років тому в Праукраїні існувала якась величезна – від Волги до Дунай – держава. Проте в цій державі було перенаселення. Тоді в Європі жило багато людей, серед них було багато нащадків тих українців, які переселились туди за попередні століття. Відтак трипільці заселили значну частину Східної Європи, Подунав'я, Балкани, Грецію. Історичні джерела вказують, що трипільці далі Волги не йшли. До далеких країв переселялися лише ті племена, чиїм заняттям було скотарство". Очевидно, що прямими предками українського народу трипільські племена не були – багато ще племен і союзів портиком тисячоліть прилучилися до етногенезу. Але основи українського родоводу вони заклали вже в той час. Імовірно також, що вже з 4 тисячоліття до н.е. можна говорити про автохтонність частини населення на території України. Незважаючи на численні етнічні вторгнення, культурні та етнічні зміни, зберегло основні особливості українського народу – любов до рідної землі, психологію творця і працівника, а не руйнача.

Як би там не було, доля трипільських племен остаточно не з'ясована. Феномен зникнення трипільської культури ще і сьогодні залишається нерозгаданим. Є припущення, що трипільська культура поступово під ударами кочівників трансформувалася. Коли вона зникла (в к. ІІІ – на початку ІІ тис до н.е.) в межах цієї території ще довго не було такого самобутнього населення. Також остаточно не з'ясовано проблему походження трипільської культури. Одні вчені вважають що вона замінила неолітичні племена буго-дністровської археологічної культури. Нині ж доводять, що культура прийшла разом з її творцями з балканського регіону.

Автохтонним населенням України можна вважати трипільську культуру 4 – з тисячоліття до н.е., а також кіммерійсько-скіфо-сарматський симбіоз ІІ-І тисячол. до н.е. Автохтонні чинники української культури збереглися навіть до ХХ століття, особливо у способі життя, ментальності, зокрема, сільського українця.

Землі, відмежовані Сяном на Заході та Дніпром на Сході, Прип'яттю на півночі та Карпатами на півдні, мають виняткове значення у давній історії України. Археологічні та інші дослідження стверджують, що якраз тут знаходилася прабатьківщина слов'ян. Приблизно із ХVІ століття до н.е. землі, розташовані на північ від Карпат, були заселені спорідненими між собою племенами, яких уже можна назвати праслов'янами – предками східних та західних слов'ян. Праслов'яни розмовляли однією або кількома спорідненими мовами. Якраз протягом періоду, коли праслов'яни об'єднувалися між собою, не було великих воєн. Тоді територію України населяли племена тшинецької, комарівської та білогрудівської археологічних культур. Жителі цих культур займалися землеробством і скотарством. До речі, ці заняття були збалансованими, що характерно і для пізнішого періоду. Велике значення мали культи та вірування праслов'ян. Вони, на думку дослідників, вже почали формувати дуже складну світоглядну систему – язичництво. Існували, зокрема виразні культи сонця та вогню, предків, землі, домашніх тварин, священного вогнища.

Знаходячись на західному кінці Великого Степу, Україна часто ставала жертвою войовничих кочівників. Найдавнішим народом на українській території, ім'я якого зберегла історія – були кіммерійці. Межі життя кіммерійців – між Дністром і Бугом. Остаточно ж походження кіммерійців досі не з'ясовано. Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але вже в Х ст. вони стають кочовим народом. Всі згадки у письмових джерелах про кіммерійців пов'язані з їхньою військовою діяльністю. Пам'ять про кіммерійців – загадковий народ давньоукраїнської історії – збереглася. Греки-переселенці, котрі з'явилися в 6 столітті, виявили багато місць "кіммерійськими"

Loading...

 
 

Цікаве