WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи Володимира - Курсова робота

Реформи Володимира - Курсова робота

5. Фінансова реформа.

Володимир розпорядився карбувати золоті та срібні гроші – золоті монети "златники" і срібні монети – "срібники". На аверсі цих монет поміщено зображення Володимира, а також напис: "Володимир на столі, а се його злато (сребро). Ця реформа дозволила значно зміцнити становище Київської Русі.

Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, прийняття християнства.Власне, цією реформою Володимир завершив розбудову держави. Християнська віра вже з'явилась у чорноморських країнах вже в перших століттях нашої ери і також досить швидко вона дійшла до Києва. Є відомості, що князі, що ходили походами на Крим та Малу Азію, на початку ІХ століття, навернулися до християнства; християнином був також Аскольд. Знайомство слов'ян з християнською релігією відбулося, за не зовсім чіткими свідченнями письмових та археологічних джерел, ще в антську епоху. Цьому сприяли економічні та політичні контакти з римським світом та Візантією. Вчені вважають за цілком достовірний факт хрещення слов'янського князя Бравлина наприкінці 8 – на поч.. 9 століття в м. Сурож над Чорним морем.

Розуміючи, що Русь вже пережила свою традиційну анімістичну релігію, Володимир став замислюватися над тим, як віднайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних, політичних прагнень суспільства. Тим більше, що вся Європа була християнською і виявляла явну погорду до язичницьких народів. Християнство могло мати для Київської держави також внутрішньополітичне значення, бо воно, як зазначав І.Крип'якевич, "нівелювало партикулярні вірування і ставало цементом, що в'язав усі племена, а при тому підносило авторитет князя, якого благословила церква.". Володимир також чудово розумів культурне значення запровадження християнства. Якщо провести аналогію із сучасністю, Володимир потрапив у становище однієї із держав так званого "третього світу", що прагне прискорити модернізацію своєї країни і відтак змушені змушений вибирати одну з провідних ідеологій. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до його поля зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала і намагалася утримати якнайтісніші торговельні і політичні стосунки. Існує й інша точка зору на цю проблему. У "Повісті временних літ" вказується, що посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої і начебто спинив свій вибір на християнстві з Візантії. Цей зразок християнства з його розкішними релігійними обрядами викликав захоплення у Володимира. Проте як би не описували ці події літописці, за вибором Володимира стояли конкретні політичні і економічні чинники.

Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило глибокі корені в Києві. Сусідство Київської Русі з християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. Проте прийняття християнства і саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 році за надану візантійцям допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати за нього віддати їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюб із "варваром" похитне престиж Візантійської імперії та імператорської династії, візантійці всіляко намагалися виправити становище, домагаючись від Володимира прийняття християнства. Але навіть після хрещення Володимира у 988 році вони зробили спроби відтягнути шлюб. І все ж після того, як русичі завоювали в Криму візантійське місто Херсонес, шлюб нарешті відбувся.

У 988 році, прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну і там усіх разом вихрестити. Літопис вказує на слова Володимира: "Хто не зайде завтра на ріку, багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом". Пізніший митрополит Іларіон оповідав: "Не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові, - як хто не з любові, то зі страху перед княжим наказом хрестився, бо його благо вірність із владою була з'єднана". Вказується також на тому, що в Києві християнство не зустріло ніякого опору, адже давнє язичництво не мало колишньої сили і мусило відступити перед релігією нового типу. Проте в деяких містах християнство доводилося запроваджувати насильно. Так, у Новгороді залишилася приказка про Володимирових воєвод: "Путята хрестив вогнем, а Добриня – мечем". Християнство не могло одразу всюди вкоренитися, бо й не було достатньої кількості місіонерів, що могли б опанувати простори Східної Європи.

У деяких регіонах ще довгий час залишалося двовірство: люди одночасно шанували і язичницьких богів, і нових святих. Християнські святі набували образу старих божеств. Так, св. Власій став опікуном худоби, яким був язичницький бог Велес; св. Ілля зайняв місце Дажбога та ін.

Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури і служителі якої були цілком запозичені і привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила крім того, десята частина княжих прибутків. Перше духовенство прийшло з Криму під проводом Настаса, корсунянина, що допоміг Володимирові здобути Корсунь і через те дійшов великого значення при київському дворі. Князь наказав будувати церкви, а в Києві поставив церкву Богородиці, на утримання якої призначив десяту частину свої володінь – відтоді стала називатися вона Десятинною.

Внаслідок таких нововведень значно зріс престиж династії Володимира. Вона тепер стала пов'язаною із славетним домом візантійських імператорів.

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до "християнської сім'ї правителів", з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки і для всього внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими методами управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне та культурне єднання, а й забезпечувала величезний вплив на культурне та господарське життя. Завдяки вибору Володимира, Русь стала поєднаною з християнським Заходом, а не з мусульманським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений культурний, історичний, суспільний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до України не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двом а центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між найближчими сусідами католицької віри – поляками.

Яке ж значення цих реформ? Насамперед, в результаті адміністративної, фінансової, оборонної, воєнної реформ значно зміцніла Київська держава. Вона стала нарівні з розвиненими європейськими країнами. Значно знизилася небезпека нападів східних кочових племен. Князь міг впевненіше проводити внутрішню політику, що безперечно позитивно позначилося на добробуті людей. Високого розвитку набула також освіта,культура. За правління Володимира Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного моря.

Проте найбільше значення має все ж таки релігійна реформа Володимира. Запровадження християнства унеможливило племінний сепаратизм. Тепер все населення Русі поклонялося одному богу, а не багатьом язичницьким богам. Це, звичайно, сприяло консолідації всього давньоруського суспільства. Крім того, прийняття християнства вивело Русь в один ряд з європейськими країнами. Тепер Руська держава була в очах європейців високорозвиненою державою з сильним князем. Відтак зв'язки Русі з іншими державами пожвавилися. Важливим було також і те, що зміцніли зв'язки із Візантією. Це сприяло політичному, економічному, культурному розвиткові країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990.

2. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1991.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

4. Зайцев Ю. Історія України. – Львів, 1996.

5. Крип'якевич І. П. Історія України. – Львів, 1992.

6. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

7. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1992.

8. Сергієнко В. Історія України від найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття. – К., 1995.

9. Толочко П. Київська Русь. – К., 1995.

3

Loading...

 
 

Цікаве