WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Російська імперія - Курсова робота

Російська імперія - Курсова робота

Суспільно-політичні рухи в Росії після скасування кріпосного права у 1861 р. до середини 90-х рр. були буржуазно-демократичними за змістом, різночинськими за складом, народницькими за світоглядом учасників. Головними ідеологами та теоретиками російського народництва були: Михайло Бакунін (основоположник анархізму), Петро Лавров (ідеолог пропагандистського напрямку), Петро Ткачов (прихильник змовницької тактики боротьби). Народники зорганізували "ходіння в народ". Але їхня пропагандистська діяльність зазнала невдачі.

У 1879 р. народницький рух розколовся на дві течії — помірковану й радикальну. Уособленням поміркованої течі став "Чорний переділ" — народницька організація, яка займалася пропагандистською діяльністю і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу (пізніше ця течія перетворилася на легальне народництво і проіснувала до 1917 р.).

Радикальний напрям представляла в цей час ''Народна воля", яка робила ставку на терор. "Народна воля" тривалий час користувалася авторитетом і виявляла революційну активність (вбивство харківського губернатора князя Куропаткіна, жандармського ад'ютанта Гейкіна та ін.) Після вбивства народовольцями (керованими С. Перовською) 1 березня 1881р. царя Олександра II царизм перейшов у відкритий наступ. Репресії, судові процеси довершили розгром народницьких терористичних організацій. Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. народництво пережило ідейну кризу і практично поступилося місцем новому революційному руху — марксизму.

Поширення марксизму в Росії пов'язане з діяльністю групи "Визволення праці", заснованої Георгієм Плехановим 1883 р., соціал-демократичної групи "Партія російських соціал-демократів", створеної болгарином Димитрієм Благоєвим, та "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", організатором якого був Володимир Ульянов.

Пореформені десятиліття знаменувались швидкими темпами економічного розвитку Росії: у 4,5 раза зросла виплавка чавуну, у ЗО разів — видобуток вугілля, було прокладено 28 тис. км залізничних шляхів, розвинулися нові промислові міста — Юзівка, Орєхово-Зуєво, нові індустріальні райони — вугільно-металургійний — в Донбасі, нафтовий — в Баку, текстильний — в Іванові. Проте і після аграрної реформи 1861 р. сільське господарство переживало глибоку кризу, його модернізацію стримували пережитки феодального способу виробництва.

На початку XXст. дедалі посилювалася суперечність між швидким економічним піднесенням Росії, соціальним розвитком країни і незмінним політичним режимом. Інтелігенція захоплювалась ідеями агресивного революціонізму, назрівав революційний вибух.

3. Скасування кріпосного права в Росії.

Необхідність враховування потреб капіталістичного розвитку Росії зумовила проведення у 60—70-х рр. XIX ст. державних реформ. Найважливішою була селянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне право. Умови звільнення селян від кріпосної залежності були викладені в "Положеннях 19 лютого", що складалися з Маніфесту від 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів, найважливішим з яких було "Загальне положення про селян, які вийшли з кріпосної І залежності", в якому йшлося про загальні умови скасування кріпосного права і правове становище селянства. Складання і впровадження уставних грамот до 19 лютого 1863 р. визначали "Правила про порядок запровадження "Положень про селян, які вийшли із кріпосної залежності". Порядок викупу селянами своїх земельних ділянок регламентувало "Положення про викуп селянами, які вийшли із кріпосної залежності, їхньої садибної осілості та про сприяння уряду придбанню цими селянами у власність польових угідь". Інші законодавчі акти визначали положення різних категорій колишніх кріпосних селян: дворових, селян дрібнопомісних власників, фабричних селян тощо.

Згідно із законоположеннями селянської реформи 22,5млн кріпаків звільнялися від особистої залежності, оголошувалися "вільними сільськими обивателями" і здобували особисті та майнові права: одружуватися без дозволу поміщика, самостійно вирішувати сімейні та господарчі справи, набувати у власність нерухоме майно, торгувати, засновувати промислові та ремісничі підприємства, вступати в купецькі гільдії. Селяни могли поданати позови і відповідати в суді, виступати як представники сторін, створювати власні органи самоврядування — обирати волосні правління та волосні суди (на волосних сходах) і сільських старост (на сільських сходах).

Однак фактично селяни були неспроможні реалізувати всі свої права, обумовлені положеннями 1861 р. Лише після викупу своїх земельних ділянок вони могли стати "селянами-власниками", а до того вважалися "тимчасово зобов'язаними": їхньою власністю вважалося лише рухоме майно (свійська та робоча худоба, землеробське знаряддя та домашнє начиння), а нерухоме майно і земельні присадибні ґрунти, якими вони користувалися, вважалися власністю поміщиків. Права відмовитися від них селяни не мали і впродовж періоду тимчасово зобов'язаного стану мали виконувати панщину та сплачувати оброк.

Норми ділянок встановлювалися різні — залежно від якості ґрунту. 35 губерній Росії, на яку поширювалося положення про поземельний устрій селян, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову, а вони, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких установлювався розмір ділянки на одну ревізьку душу (присадибні ділянки, орні та сінокісні зе лі і пасовиська).

Незважаючи на недосконалість аграрної реформи 1861 р., вона докорінно змінила розподіл земельної власності, стимулювала розвиток капіталістичних відносин.

4. Реформування держави у 60-70-х роках XIXст.

Крім селянської у 60—70-х рр. XIX ст. було здійснено ряд інших реформ: земську, міську, фінансову, судову, шкільну, військову, поліцейську таін.

Згідно з Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р. в Росії було створено органи земського самоврядування. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьому виборці (поміщики, міщани та селяни) мали різні права. Тому у земствах переважали дворяни-поміщики.

Земства повинні були дбати про спорудження і підтримання в належному стані шляхів, медичне обслуговування населення, народну освіту, поштовий зв'язок тощо.

Офіційно земства мали обмежені функції, однак вони були осередками самоврядування, тому царський уряд намагався обмежити їхні фінансові можливості та вніс зміни у виборчу систему земств: обирати і бути обрани- ,і ми до земств могли тільки поміщики-дворяни, селяни ж обирали лише кандидатів у повітові земські збори. Надалі губернатор з обраних кандидатів призначав глас-і них1, затверджував призначення голів повітових та земських управ.

Згідно з міською реформою створювалися виборне міські думи як розпорядчі та міські управи як виконавчій Члени думи обиралися всіма платниками податків міста}! (власниками торговельно-промислових підприємствЯ прибуткових домів) за безстановим принципом. Поря-]! док виборів забезпечував переважання в думах і управвах найзаможніших мешканців міста. Органи міського управління займалися питаннями благоустрою, торгівлі, промисловості, охорони здоров'я та ін.

1 Гласні — обрані члени земських зібрань та міської думи Росії (починаючи з другої половини XIX ст.).

Однією з найпослідовніших із реформ була судова. Уперше було запроваджено інститут присяжних засідателів1, виборність, незалежність та незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність.

У 60—70-х рр. відбулася реформа освітянської справи: запроваджено єдину систему початкової освіти (як державної, так і приватної); засновано класичні та реальні чоловічі й жіночі гімназії; відновлено академічну автономію університетів (рада професорів керувала життям навчального закладу).

Гостра фінансова криза зумовила необхідність перетворень у галузі фінансово-кредитної системи. Почали діяти Державний банк, приватні комерційні акціонерні банки, запроваджено акциз на продаж спиртних напоїв, збільшено податки на товари широкого споживання.

Зміни торкнулися також організації та побудови збройних сил.

Створено військові округи, прийнято новий військовий статут, згідно з яким запроваджувалася загальна військова повинність для осіб чоловічої статі, яким виповнилося 20 років, скорочено термін військової служби, скасовано тілесні покарання.

Реформи 6070-хрр. мали за мету пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій Росії (самодержавство) до потреб капіталістичного господарства. Проте вони були непослідовними (зберігалися основні дореформені центральні та місцеві установи).

1 Засідатель — особа, обрана для участі у роботі місцевих державних і судових органів. Могли обиратися із представників різних станів (дворян, городян, іноді — державних селян).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

  2. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.

  3. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с

  4. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.

  5. Вернадский Георгий Владимирович. Московское царство / Е.П. Беренштейн (пер.). — Тверь : ЛЕАН, 1997. — 512с. — (История России).

Loading...

 
 

Цікаве