WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Російська держава в ХVІ-ХVІІ століттях - Курсова робота

Російська держава в ХVІ-ХVІІ століттях - Курсова робота

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА В ХVІ-ХVІІ СТОЛІТТЯХ.

ПЛАН

1. Іван Грозний на російському престолі.

2. Політика "опричнини".

3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.

4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.

5. Використана література.

1. Іван Грозний на російському престолі.

1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III (1505—1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV(1533—1584), а фактично його матері —

28-річній Олені Глинській і раді бояр. За свою жорстоку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозного.

Глинська викрила кілька боярських змов, що ставили за мету усунення її від влади. За п'ять років регентства Глинської Росія перемогла у війні з польським королем Сигізмундом, уклала договір зі Швецією про вільну торгівлю і нейтралітет, почала будувати на кордоні з Литвою міста, відбудувала Устюг і Ярославль.

Олена Глинська здійснила спробу змінити систему місцевого управління, провела грошову реформу, що сприяла уніфікації грошового обігу в країні і подоланню наслідків роздробленості. У Росії почали карбувати гроші із зображенням вершника зі списом (рос. — "копье"), монети почали називатися "копійками".

1538 р. Олена Глинська раптово померла, є свідчення, що вона була отруєна боярами. Після її смерті фактично правили боярські сім'ї Бєльських і Шуиських, а це означало послаблення централізованої системи управління, свавільство бояр.

154 7 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Влітку того самого року Росія потерпала від чергової засухи, а в червні Москву охопило полум'я величезної пожежі. Народ обвинувачував у цьому "відьму" Ганну Глинську — бабусю Івана IV. Під час сутичок у Москві було вбито сина Ганни, а також багатьох дворян. Наляканий цар пообіцяв розлюченому натовпу вжити необхідних заходів, народ заспокоївся, і незабаром активність низів була придушена.

Знову було змінено склад Боярської думи. Новими радниками царя стали члени Виборної ради — невелике коло наближених до царя осіб. Саме за їхніми порадами Іван IV почав здійснювати свої перші реформи.

У лютому 1549 р. було скликано перший Земський собор із представників бояр, вищого духовенства, землевласників, купців та ін. Земські собори не обмежували владу царя, були опорою у проведенні як внутрішніх, так і зовнішньополітичних заходів. (Як установа Земський собор існував до 80-х рр. XVII ст.)

Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпочати підготовку нового Судебника. Він повинен був затвердити сталий порядок суду й управління в державі. 1650 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обов'язковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги монастирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юр'їв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівняно з попереднім, "пожиле".

Того ж року з метою централізації управління на час військових походів обмежувалося місництво, було створено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю, яке спочатку виконувало функції особистої охорони царя.

1561 р. за ініціативи Івана IV відбувся так званий Стоглавий собор — церковний собор за участю царя і представників Боярської думи, скликаний з метою одержання соборної санкції проведеним у країні фінансовій, судовій і військовій реформам, а також секуляризаторській діяльності царя. У своїй промові на соборі цар Іван IV критикував побут і звичаї духовенства і чернецтва. Собор прийняв ряд рішень, що були оформлені як книга зі ста глав, постанов (рішень): про структуру церкви, побут, заборону єретичних і антифеодальних рухів; роз'яснення про співвідношення норм державного, судового, кримінального, цивільного і сімейного права з церковним правом. "Стоглав" затвердив недоторканність церковного майна, підсудність церковних осіб церковному суду, уніфікував церковні культи і обряди, затвердив раніше прийняті рішення про визнання святих, шанованих у певних місцях, загальноросійськими. Протопопи зобов'язувалися контролювати поведінку нижчих священиків, запроваджувалися правила поведінки ченців, у монастирях заборонялося тримати горілку. Особливі глави встановлювали контроль над переписувачами книг; запроваджувалася регламентація іконописання; заборонялися виступи скоморохів і сміхотворців як "диявольські дійства".

"Стоглав" сприяв зміцненню церковної організації, що стала твердою опорою самодержавства.

З метою підвищення боєздатності армії 1556 р. було прийнято "Уложення про службу". Згідно з ним служба розпочиналася з п'ятнадцяти років і успадковувалася; з кожних 150 десятин землі бояри і дворяни повинні були виставити одного воїна з конем і зброєю.

Іван IV продовжував завойовницьку політику свого І дідаібатька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. — Астраханське ханства.

У Лівонській війні (1558—1583) Іван IV прагнув будь- що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формувалося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану.

Війна розпочалась успішно. Царські війська захопили Нарву, Дерпт, дісталися Балтійського узбережжя. Війська наступали на Ревель і Ригу, дійшли до кордонів Східної Пруссії і Литви. 1560 р. біля міста Валка відбулася остання битва Лівонського ордену з російськими військами. Лівонців було розбито. Успіхи Росії занепокоїли сусідні держави, тому Швеція, Польща, Данія також втягнулися у війну. Становище Росії після поразки в січні 1564 р. під Полоцьком, влітку — під Оршею, а також внаслідок нападів з півдня кримських татар стало нетривким і загрозливим.

2. Політика "опричнини".

За таких умов Іван IV запровадив політику, що пізніше дістала назву опричники (1565—1584).

Завдання опричнини було сконцентрувати матеріальні, людські та військові ресурси для продовження Лівонської війни, перерозподілити землі на користь вірного служилого стану, закріпачити селян, піднести авторитет особи царя, подолати опір свавільних бояр і князів.

Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини: "опричнинський" особливий уділ, у межах якого влада Івана IV була абсолютною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але де також порядкували опричники, виконуючи накази царя. Серед опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін., піддані цареві.

Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, монахи і священики зазнавали знущань. Занепадали господарства і знаті, і малоземельних дворян, яких переселяли в інші місця, "очищаючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позначилося і на селянстві.

Неврожаї та епідемії 60—70-х рр. лише загострили ситуацію. Усе це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. В1572 р. опричнина втратила своє первісне ім'я і почала називатися двором із збереженням терору.

Не сприяла опричнина і перемозі у Лівонській війні. Сили противників переважали. 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в одну державу — Річ Посполиту. До того ж кримський хан 1571р. вторгся з півдня і спалив Москву.

Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемир'я терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фортецею Юр'їв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.

Наступного року, згідно з перемир'ям зі Швецією, шведи одержували всі захоплені ними російські міста — Корелу, Івангород, Ям, Копор'є з повітами. Росія зберігала за собою невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемир'я зі Швецією, 1584 р., Іван IV помер.

Поразка у Лівонській війні, розорення часів опричнини, голод і епідемії другої половини XVIст. спричинили виключно тяжке становище держави.

Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Росію у 80-х рр. XVI ст., писав, що політика Івана IV "так розпалила загальне невдоволення і непримириму ненависть, що це повинно закінчитися не інакше, як громадянською пожежею". Слова Флетчера дійсно були пророчими.

3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.

Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і господарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування.

За царювання Федора Івановича(1584—1598), середнього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов — брат дружини царя Ірини.

Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський собор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598— 1605). Щоб подолати затяжну господарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим часом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдоволений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.

У цей час несподівано з'явився чоловік, який заявив, що він — Дмитрій — син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допомогою польських магнатів хоче відновити справедливість і сісти на престол. Насправді син Івана IV ще 1591 р. загинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його ім'ям назвався дрібний галицький дворянин Григорій От-реп'єв.

1604 р. загін самозванця вступив у межі Московської держави і попрямував до столиці. До нього приєднувався народ. Здавалося, все сприяло здійсненню мети: у Москві раптово помер цар Борис, а його син став царем Федором II. Бояри організували змову проти Годунових. Увірвавшись до царських палат, вони вбили Федора та його рідних.

Самозванець тріумфально вступив у Москву і був проголошений царем, пізніше названим Лжедмитрієм І (1605—1606). Проте грабежі та зневажання національної гідності з боку польських найманців обурили москвичів, які повстали і вбили самозванця. Владу захопили бояри, котрі обрали царем Василя Шуйського (1606—1610).

Влітку 1606 р. у районі Путивля спалахнуло повстання під проводом Івана Болотникова. У ньому брали участь селяни, холопи, козаки, посадські люди, дрібні дворяни. Народна армія оточила Москву. На бік повсталих перейшло багато міст. Облога столиці тривала два місяці. Проте у вирішальну мить зрадили дворянські загони, що призвело до поразки. Болотников змушений був відступити спочатку до Калуги, а потім до Тули.

Чотири місяці царські війська не могли здобути Тули. Тоді за наказом царя річку, що протікала містом, перекрили греблею, і вода затопила місто. Повстанцям обіцяли зберегти життя, якщо вони відчинять браму міста. Проте, коли це сталося, Василь Шуйський наказав перебити бунтівників. Болотникова схопили, осліпили, а потім утопили.

Loading...

 
 

Цікаве