WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Розквіт Македонії та її гегемонія в Греції. Східний похід Олександра Македонського та утворення його імперії - Курсова робота

Розквіт Македонії та її гегемонія в Греції. Східний похід Олександра Македонського та утворення його імперії - Курсова робота

Дальші успіхи армії Александра — захоплення Бібла, Сідона і потім, після шестимісячної облоги, сильно укріпленого Тіра — зробили його володарем Фінікїі.

3. Утворення імперії Олександра Македонського.

Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Александр рушив у Єгипет. Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Александра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммо-на, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Ам-мона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.

Також для політики Александра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Александра (330 до н. є.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Александр поділив між багатьма особами, оскільки вважав небезпечним довірити його одній людині.

Так протягом цих трьох років Александр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я.

Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Александр у 331 р. до н. є. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Александра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Александра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано.

Далі Александр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Наступне зайняття Су з, Персеполя, Екбатан — столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії, як твердять деякі джерела, він наказав спалити царський палац.

Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Александра приводом самому зайняти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами.

Проте обставиною, яка ускладнила дальше просування Александра на схід, був опір місцевого населення. Особливо сильно він виявився у Бактрїі і в Согдіані. Сюди Александр у 329 р. до н. є. рушив під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія. Бактрійці й согдій-ці, очолювані Спітаменом, соратником Бесса, обложили Маракандру (Самарканд) і винищили тут цілий загін македонських солдатів кількістю 2 тис. осіб. До повстанців приєдналися сусідні племена степовиків — ма-сагетів і саків. Проте Александр придушив повстання не стільки силою зброї, скільки спритною дипломатією, зближенням із місцевою знаттю; так, він одружився з дочкою одного з бактрійських володарів Роксаною, перетворивши весілля на справжню політичну демонстрацію. В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; всі вони дістали назви Александрій.

Із Согдіани і Бактрії Александр рушив в Індію. З великим військом македонян, греків і азійських народів, перейшовши через гірські перевали, він спустився в басейн Інду — Пенджаб. Труднощі переходу згубили тисячі людей і в'ючних тварин. На своєму шляху Александр продовжував засновувати поселення, які мали правити за опорні пункти. Завоювання Індії полегшувала безперестанна ворожнеча між індійськими династіями, якою Александр уміло скористався. Перейшовши річки Інд і Гідасп (притока Інду), він розбив могутнього царя Західної Індії Пора (у битві з ним македонські воїни вперше зіткнулися з бойовими індійськими слонами). Тут було засновано дві останні колонії — Нікею і Буцефалію (останню названо за ім'ям улюбленого коня Александра, що загинув у цих місцях). Потім він просунувся до Гіфасісу (східної притоки Інду). Александр думав рушити далі на завоювання долини Гангу, але його армія знемагала від тривалого виснажливого шляху. До того ж давно вже зростало невдоволення Александром у верхівці армії, яка не мирилися зі східною політикою та з його планами "кордонами царства зробити межі всієї землі".

Проти Александра ще з 330 р. до н. є. почали виникати змови, як серед старих ветеранів-командирів, так і серед знатної македонської молоді — "пажів". Александр наисуворішими заходами намагався придушити опозицію в армії. Для цього він не зупинявся перед знищенням найзаслуженіших і найближчих до нього людей.

У таборі на Гіфасісі військо разом з командирами відмовилося продовжувати завойовницький похід. Провівши три дні в цілковитій самотності у своєму наметі, Александр дав, нарешті, наказ будувати кораблі на березі Гідаспу, щоб перевезти свою армію до берега Індійського океану. Повернення почалося в 326 р. до н. є. і відбувалося в дуже важких умовах. Дійшовши до дельти Інду, Александр спорядив одну частину армії на чолі з Неархом ще маловідомим морським шляхом вздовж берега океану в Перську затоку, а з другою сам рушив суходолом через пекучі пустелі Гедрозії. Похід закінчився в 325 р. до н. є. у Вавилоні.

Під час Східного походу (334—325 до н. є.) і після закінчення його у 324 р. до н. є. Александр іноді дуже наївними способами намагався об'єднати греко-македонян з персами. Він заохочував своїх воїнів до шлюбів з персіянками і одного разу влаштував весілля 10 тис. пар відразу. Сам Александр, за звичаєм перських царів, одружився ще з двома перськими царівнами. В державному управлінні, при дворі, в армії посилився вплив східної знаті. Правда, потрібно зазначити також, що одночасно Александр еллінізував персів; ЗО тис. перських хлопчиків навчалися військової техніки македонян, грецької мови і македонських звичаїв.

Проте опозиція східній політиці Александра посилювалась і поширювалась. В Опісі, на річці Тигр, у 324 р. до н. є. спалахнув справжній солдатський бунт. Александр жорстоко придушив його, стративши 13 призвідників, і став формувати армію, яка складалася переважно з персів. Але йому довелося піти й на деякі поступки, пообіцявши, що македоняни матимуть переваги над персами.

Столицею своєї величезної держави Александр зробив Вавилон. Тут він почав розгортати діяльність у справі дальшої організації цієї держави і підготовки нового походу на Захід. Раптова смерть від злоякісної малярії в 323 р. поклала кінець цій діяльності.

Значення завоювання Перської держави було дуже велике.

Воно сприяло зближенню економіки й культури Заходу і Сходу. Для встановлення більш органічного зв'язку між ними велике значення мало заснування кількох десятків міст ("Александрій"), які мали стати центрами об'єднання греків і македонян з місцевим населенням і взаємного обміну культурними досягненнями.

Водночас із зазначеними явищами не можна забувати, що наслідком завоювання Сходу було не тільки знищення Перської держави, а й встановлення нового панування, що ґрунтувалося на жорстокому поневоленні місцевого населення греко-македонянами.

Прогресивні зміни в результаті падіння Персії не означали поліпшення становища народних мас. Колишній гніт Перської держави замінився витонченою, значно тяжчою експлуатацією завойовників.

Проте неміцність і недовговічність держави Александра Македонського не перешкоджали тому, що на її величезній території виникли нові суспільно-політичні відносини, які були дальшим ступенем у розвитку античного рабовласницького суспільства. На руїнах держави Александра виник елліністичний світ.

Використана література

  1. Александр Македонский и Юлий Цезарь ; Кромвель ; Ришелье ; Наполеон І ; Бисмарк: Биогр. повествования / Н.Ф. Болдырев (сост.,общ.ред.и послесловие). — Челябинск : Урал, 1995. — 537с.

  2. Боуз Патра. Стратегическое искусство Александра Македонского: Вне времени:уроки строителя величайшей империи:Пер. с англ.. — М. : Олимп-Бизнес, 2005. — XVIII, 249с.

  3. Співак Ігор Олександрович. Олександр Македонський і зороастризм: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / НАН України; Інститут сходознавства ім. А.Кримського — К., 2007. — 18с.

  4. Ткачов Юрій Геннадійович. Сюжет про Александра Македонського та його модифікації у світовій літературі: Дис... канд. філол. наук: 10.01.05 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 1996. — 186л.

  5. Успенский Федор Иванович. История Византийской империи: Период Македонской династии (867-1057) / Л.В. Литвинова (сост.,подгот.текста). — М. : Мысль, 1997. — 527с.

Loading...

 
 

Цікаве