WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-250рр.). - Курсова робота

Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-250рр.). - Курсова робота

Суттєвою складовою іранської зовнішньої політики у 80-х pp. стала спроба експорту ісламської революції до інших мусульманських країн. Іранський уряд надавав фінансову та військово-технічну підтримку багатьом терористичним угрупованням, а також національно-визвольному рухові в Афганістані. Іран довгий час підтримував тісні стосунки з радикальними палестинськими організаціями.

Винесений у лютому 1989 р. іранським духовним судом смертний вирок британському письменнику індійського походження Салману Рушді (1947 р.н.) викликав міжнародний скандал. Приводом до вироку стала книга "Сатанинські вірші", в якій, на думку іранських богословів, у образливий для мусульман спосіб автор змалював постать пророка Мухаммеда. Іран встановив високу грошову винагороду за голову С. Рушді, причому приватні жертводавці подвоїли суму, початково запропоновану за вбивство письменника. Уряд Великобританії оголосив, що захистить свого громадянина, однак йому довелося переховуватися на конспіративних квартирах.

3. Війна 1980—1988 pp. з Іраком.

Найбільшим зовнішньополітичним конфліктом в історії Ісламської Рестбліки Іран стала війна 1980—1988 pp. з Іраком. Прикордонні ускладнення між двома країнами почалися ще в грудні 1971 p., коли Іран, за підтримки США, зайняв три острови в гирлі прикордонної річки Шатт-ель-Араб: Абу-Муса, Томб-ель-Бозорг і Томб-е-Кучек. Острівці належали Об'єднаним Арабським Еміратам, але на них претендував також й Ірак. Після вибуху ісламської революції в Ірані та розвалу його старого державного апарату, президент, прем'єр та головнокомандувач збройних сил Іраку Саддам Хусейн вирішив повернути втрачені арабські території. Водночас багдадський лідер бажав виступити в ролі захисника загальноарабських інтересів.

Намагаючись використати політичний хаос в сусідній державі, 22 вересня 1980 р. війська Іраку вторглися на іранську територію. Приводом до війни стала відмова Ірану повернути захоплені 1971 р. острови та надати автономію арабам в іранському Хузистані. Крім цього, Ірак вимагав змінити на свою користь лінію іраксько-іранського кордону, що пролягала по тальвегу (найглибшій частині русла) річки Шатт-ель-Араб.

Війна, в якій ініціатива почергово переходила від однієї сторони до іншої, швидко набрала рис затяжного довготривалого конфлікту. У перші дні бойових дій іракська авіація знищила нафтові термінали в Абадані, Хорремшехрі та на о. Харк, а наземні війська на 50 кілометрів вклинилися на іранську територію. Однак уже восени 1981 р. іранці повернули втрачені на першому етапі боїв землі й навіть захопили плацдарм по той бік іраксього кордону. У липні 1982 р. розпочалися важкі бої навколо Басри, що тривали до самого кінця війни.

Не маючи змоги змінити перебіг наземних операцій, з 1984 р. Іран та Ірак розпочали "танкерну війну", що полягала у взаємних атаках на нафтоналивні судна у Перській затоці. Оскільки жертвами таких нападів часто ставали судна нейтральних країн, до регіону було стягнуто великі з'єднання бойових кораблів США та СРСР, які зобов'язалися гарантувати режим вільного судноплавства в Перській затоці. У відповідь на обстріли танкерів у кувейтських територіальних водах у жовтні 1987 р. США знищили дві іранські нафтовидобувні платформи.

Навесні 1985 p., у відповідь на масований іранський наступ на центральній ділянці фронту, Ірак почав завдавати бомбові удари по цивільних об'єктах у містах Ірану. Іран вдався до аналогічних бомбардувань, тому 1985-й рік отримав згодом назву періоду "війни міст". Упродовж 1986—1988 pp. запеклі бої відбувалися на півострові Фао, який іракці втратили в лютому 1986 р. Лише повернувши в квітні 1988 р. цей півострів, С Хусейн погодився розпочати мирні переговори. Бойові дії ірано-іракської війни закінчилися 20 серпня 1988 р. підписанням перемир'я. Остаточну мирну угоду Іран та Ірак уклали в серпні 1990 р.

Восьмилітня війна, що стала найкривавішим конфліктом другої половини XX ст., обійшлася Ірану у 500 тис. людських жертв. Ірак втратив вбитими 250 тис. осіб. Унаслідок війни Ірану довелося переселити із району бойових дій 1,5 млн. осіб. Жодних територіальних надбань чи важливих стратегічних переваг жодна зі сторін конфлікту не отримала. Не справдилися ані плани Іраку приєднати заселений переважно арабами Хузистан, ані розрахунки Ірану поширити ісламську революцію на територію свого західного сусіда.

У цьому конфлікті більшість арабських країн підтримали Ірак, і лише Сирія, Лівія, Алжир, Південний Ємен та ОВП — Іран. Скандального міжнародного розголосу конфлікт набрав у 1985—1986 pp., коли було оприлюднено матеріали афери "Іран-контрас", що полягаяа в таємному продажі Сполученими Штатами зброї Іранові в обмін за допомогу в звільненні американських заручників, яких утримували в Лівані бойовики проіранського терористичного угруповання "Хезболлах". Гроші, отримані американцями в результаті продажу зброї, пізніше передано нікарагуанським партизанам "контрас".

4. Суспільно-політичний розвиток держави в кінці 80-х рр. ХХ ст.

У кінці 80-х pp. серед політичної еліти Ірану йшлося до розколу. Частина керівників країни виступала за лібералізацію політичного режиму, пом'якшення ригористичних норм, накинутих країні ісламістською моделлю державного устрою, та нормалізацію стосунків із країнами Заходу. Прихильники фадиційних ісламських цінностей рішуче заперечували проти таких пропозицій. На проведених у квітні — травні 1988 р. виборах до парламенту реформатори отримали більшість депутатських мандатів.

Після того, як з червня 1989 р. аятола Хомейні помер, його спадкоємцем - "факіхом" рада мусульманських старійшин обрала А. Хаменеї, що раніше виконував президентські функції. Водночас А. Хаменеї отримав духовний сан аятоли. На проведених місяцем пізніше виборах новим президентом країни обрано голову парламенту Алі Акбара Хашемі Рафсанджані (1934 р.н.). А.Х. Рафсанджані походив із селянської родини, отримав добру теологічну освіту в Кумах, належав до найблігжчого оточення аятоли Хомейні й брав активну участь в поваленні шахського режиму, однак належав до політиків порівняно поміркованого крила ісламістського режиму.

Зайнявши президентський пост, А.Х. Рафсанджані розпочав обережні економічні реформи та оголосив про наміри дещо лібералізувати суспільне життя країни. Президент пообіцяв, що за 10 років економіка Ірану відбудує руйнування, завдані війною, буде приватизовано великі підприємства й ліквідовано неефективні механізми управління господарством. Водночас Іран почав відходити від попередньої політики ортодоксальної конфронтації із країнами Заходу. Після того, як у серпні 1990 р. Тегеран підписав остаточну мирну угоду з Іраком, зміцнилося регіональне становище країни. Під час кувейтської кризи та війни у Перській затоці іранський уряд навіть спробував відіграти роль посередника в мирних, переговорах, але невдало. Попри те, значним успіхом стало відновлення в червні 1991 р. закупівель СІЛА іранської нафти. У 90-х pp. Іран продовжував підтримувати шиїтські рухи в Лівані, Алжирі та Єгипті, а також розпочав налагодження контактів з новими мусульманськими державами, що виникли на території колишнього СРСР.

Вже перші економічні реформи 1990—1991 pp. вилилися в підвищення цін, що, своєю чергою, викликало масові виступи незадоволених. Тим не менше, на парламентських виборах квітня — травня 1992 р. прихильники нового президентського курсу знову перемогли консерваторів. Наступні роки були сповнені економічних та політичних проблем, які виникали внаслідок конфлікту інтересів між традиціоналістами та прихильниками реформ. історична апробація якого відбулася в десятках країн різних регіонів світу, являє собою узурпацію, заміну і спотворення суверенної державної влади, спирається на пряме насильство або загрозу його застосування владними структурами. Він принципово несумісний з теорією і практикою правового державного суверенітету, а тому не може розглядатися як безпосередня реалізація доктрини етатизму. Деякі риси етатизму зберігаються і в демократичному суспільстві, але тут він охоплює, головним чином, сферу економіки і контролюється фомад, силами, керівниками промисловості і відповідно орієнтованими політичними партіями і рухами.

Сучасне суспільство, підґрунтям якого є зріла правова держава, не може повністю уникнути етатичних засобів соціального регулювання. У такому випадку сутність соціальної правової держави виражає пошук оптимального сполучення позитивних рис теорії етатизму і ліберальної ідеї правової держави.

Список використаної літератури:

  1. Агаев С.Л. Иран в прошлом и настоящем (Пути и формы революционного процесса). - М., 1986.

  2. Агаев С.Л. Иран между прошлым и будущим. - М., 1987.

  3. Арабаджян З.А. Иран: власть, реформы, революции(Х1Х - ХХвв.). - М., 1991.

  4. Всемирная история т.VI. - М.: Изд-во соц.- эконом, литературы, 1959.

  5. Козицький A.M. Новітні історія Азії та Африки. Посібник для студентів істор. і гуманіт. факульт. універс. Львів: "Афіша", 2003.

  6. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Ґенеза, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве