WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціалізм в історії України - Курсова робота

Соціалізм в історії України - Курсова робота

"Історія наша,— пише Липинський,— вже сотні разів нас навчила, що наша демократія, всі оці канцеляристи і писарі по фаху, демагоги по тактиці й кар'єристи по духу... на одне були тільки здатні: знищити власну українську державно-творчу аристократію, а з нею й українську державу... Але збудувати щось нового, свого на тім порожнім місці українська демократія ніколи не змогла. Не тому, розуміється, щоб між нею не було людей, які по своїй індивідуальній вартості не змогли б місце старої вирізаної аристократії зайняти, а тому, що дух між ними панував руйнуючий, завидющий, злобний, а разом із тим облесливий, брехливий і рабський. Тому, що всі ці, поодинці іноді й гарні, здібні й чесні люде всі разом творили руйнуюче тіло, якому на ім'я — демократія".

Тут маємо справу з емоціями послідовного державника стосовно руїнницької діяльності доморощених демократів. І Липинський, і його однодумці робили марні спроби співпрацювати з Центральною Радою, допомагати їй будувати нову Україну. Більше того, В.Липинський вважав найліпшим для нашого народу скористатися в цьому будівництві етнополітичним досвідом справді демократичної країни — США. Застерігаючи від культивування соціалістичних та націоналістичних настроїв у суспільстві, в тих же "Листах" він писав: "Цементом політичним, спаюючим місцевих українських людей в боротьбі за власну державу, ми хочемо мати патріотизм — любов до спільної Батьківщини, а не Ваш соціялізм, зненависть місцевих бідних до місцевих багатих, і не Ваш націоналізм — зненависть місцевих "Українців" до місцевих "не-Українців"... Тільки тоді, коли державники українські всіх місцевих класів і всіх місцевих націй переможуть агентів, яких метрополії мають на Україні теж у всіх місцевих класах і всіх місцевих націях (також у "нації українській"!) — зможе повстати Держава Українська. І тільки в Українській Державі — тільки в процесі співжиття мешканців України на одмежованій державно території — може витворитись з них Українська Нація. Так, наприклад, як повстає на наших очах Американська Нація з процесу співжиття різних націй і різних класів на території Сполучених Держав".

Можна сказати, що В.Липинський був демократом настільки, наскільки національна демократія відповідала інтересам побудови незалежної України. Якщо ж взяти до уваги, що гра у демократію призвела до чергового краху державницької ідеї, стане зрозумілим неґативне сприйняття Липинським цієї моделі державного устрою.

Природно тому, що з таких самих позицій оцінював він діяльність соціалістів та націоналістів, нерідко ставлячи між ними знак рівняння. Ані перші, ані другі, вважав Липинський, ніколи не зможуть побудувати суверенну Україну. Обґрунтував він це твердження у такий спосіб: "Ви — соціялісти і націоналісти — творити Україну хочете... поділом горизонтальним. Ви хочете відділити "чужі" верхи від "українських" низів і винищити верхи низами. При чім Ви не ріжнитесь між собою ні психікою, ні методом, ні темпераментом, а тільки чисто словесним, зверхнім гаслом. Соціялісти хочуть знищити на Україні верхи низами під гаслом соціяльним: "бий панів, бо вони буржуї", а Ви — націоналісти — хочете зробити те саме, тільки під гаслом племінно-національним: "бий панів, бо вони не Українці". І ціль та самісенька: владу на Україні при помочі "соціялістичного" чи "націоналістичного" народу захватити в свої, інтеліґентські руки. Тому то так легко з соціялістів Ви станєте націоналістами і з націоналістів "зміновіховцями". І тому то одні і другі Ви засуджені як Українці на загибель. Придумати щось таке, щоб підняти масу і на її спині виплисти наверх — ось на що скеровані всі Ваші умові потуги. І тому Вас б'ють і завжди бити будуть. Тому не бачити Вам незалежної Вашої соціялістичної чи націоналістичної України. Її не здобуде Ваш соціялізм чи націоналізм, а дисципліна, організація і, головне, ублагородження Вас самих і провідників".

У цій перспективі В. Липинський аналізує роль українських зовнішньополітичних орієнтацій та їхнього співвідношення з внутрішньою політикою. "Орієнтацією серед політиків на Україні". — пише він, — (без огляду на їх національну приналежність) називається спосіб знайти собі поза межами України союзника, запевнити його в своїй безмежній відданості і, одержавши в той спосіб його ласкаву допомогу, захопити з цею допомогою владу над своїми земляками".

З'ясувавши таким чином головну помилку зовнішньої стратегії українських політичних партій, В. Липинський окреслює свою точку зору на це питання. "Якби нас було не 40 мільйонів,— читаємо у "Листах",— а 1 міліон, і якби ми жили в якихось пустинних горах, або болотах, а не на найкращій в Європі землі, то, "діставши" відповідну суму франків, марок чи стерлінґів та трохи "вже готової" поліції, можна б було від біди завести у нас свій державний лад і порядок. Але маючи землю, за яку власне б'ються між собою ті зовнішні сили, яких ми для політичного визволення тієї землі хочемо вжити, і маючи замість свідомої, зорганізованої нації сорок міліонів національно неусвідомлених, а політично збаламучених ріжними демагогами, взаємно себе ненавидячих і ненавидячих усяку владу одиниць, розбитих зверху на сотні ворогуючих "партій", а знизу на тисячі воюючих між собою "республік" — трудно допустити, щоб у сучасній виснаженій і хворій Європі знайшлась поза нами сила, яка б, всуперіч нам самим, збудувала для нас на нашій землі державу і зорганізувала нас в модерну європейську націю. Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути".

Отже, цілком виразно пропонувався пріоритет внутрішньої політики над зовнішньою, пріоритет, такий звичайний для Заходу і такий незрозумілий в Україні.

"Від об'єднання та зорганізування українського хліборобського класу, — підкреслює В.Липинський, — залежить об'єднання та зорганізування цілої Української Нації". Ця теза Липинського мала солідне підґрунтя у тогочасній дійсності. Всі інші соціальні верстви населення України в той період не мали достатньо сил, щоб виконати об'єднуючу місію. Автор "Листів" вкрай точно визначив і одну з головних перешкод, які могли затримати подібний хід подій: "Тільки знищення приватної власности на землю може розвалити хліборобський клас,— пише Липинський, — вийнявши з хліборобства його душу, усунувши момент творчости з праці хлібороба, що ціею своєю індивідуальною працею перетворює, культивує свій власний участок землі. Тільки соціялізація землі може знищити нашу теперішню класову свідомість...". Не важко побачити, що більшовики потягли саме за цей кінець мотузи. Проте головними загрозами українській державності В.Липинський вважав такі форми суспільного устрою як охлократія і демократія.

Як вже вказували, вирішальне значення в житті кожної держави В.Липинський надавав діяльності провідної верстви — національній аристократії. Він пояснював, що вживає "слово аристократія для означення фактично правлячої в даний момент і в даній нації верстви, однаково — чи це буде анґлійський лорд, чи російський совнарком, чи якісь "вибрані народом" демократи". З цієї позиції він тлумачить і охлократію, і демократію, спираючись при цьому значною мірою на Платона.

Охлократія, за Липинським, — "це метод організації такої нації, яка в процесі свого примітивного матеріяльного і расового розвитку, або під впливом попереднього матеріяльного і расового розкладу, ще не витворила міцно складених по способу своєї матеріяльної продукції і своєму расовому спорідненню класів, і яка ділиться тільки на політично безформенну, економічно і расово нездиференційовану юрбу (охлос, звідси: охлократія) та тих, що правлять цією безкласовою юрбою при помочі своєї озброєної і міцно внутрі спаяної організації. Набирається оця правляча охлократична аристократія шляхом виучки, або з прийшовших ззовні кочовників, або з місцевих здекласованих і матеріяльно непродукуючих, расово і економічно неоднородних елементів".

Нарешті, демократія для нього "означає метод організації аристократії такої нації, яка під впливом неорганічного та хаотичного матеріяльного розвитку і під впливом своєї чи чужої колоніяльної експанзії, класово і расово настільки вже перемішалась, що природні угруповання працюючих людей, якими являються фізично, духово і матеріяльно споріднені класи, вже серед неї розпались; де вибився на верх расово неусталений і психічно незрівноважений тип мішанця-метиса та, замість поділу на органічно спаяні класи, появився хаотичний конґломерат демократично "рівних" індивідуумів-одиниць, взаємно собі зовсім чужих, взаємно себе ненавидячих і зв'язаних в одне національне ціле тими останками національної і державної організації, що була витворилась під пануванням колишньої, розложеної демократією, класократичної чи охлократичної аристократії".

Loading...

 
 

Цікаве