WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова - Курсова робота

Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова - Курсова робота

Кілька разів у "Законі Божому" наголошується біблійне: "Вся власть од Бога". Однак вчений підкреслює, що влада повинна підлягати закону і "сонмищу", тобто народному зібранню. А представники законної влади мають бути слугами народу, працювати для громадських потреб.

Програмні положення "Закону Божого" знайшли своє практичне втіления у відозві "Брати українці!", написаній М.І.Костомаровим і вилученій у М.Гулака під час обшуку в Олексіївському равеліні 2 квітня 1847 р.

На думку автора, в союзі слов'ян кожний народ повинен побудувати свою державність - і управлятися "несмыслимо з другими". У кожній державі повинен бути свій "правитель", в них має панувати рівність і свобода. Об'єднавшись у Союзі олов'янському, народи мають створити раду слов'янську, де б сходились, депутати від усіх "Речей Посполитих" (держав) для вирішення справ, "котрі належали до цілого Союза слов'янського".

Ідеї федеративного начала у розв'язанні проблем національної державності розвиває Костомаров і в статті-листі "Украйна", яка була надрукована в "Колоколе" 15 січня 1860 року. Стаття стверджує, що всі тяжкі проблеми національного буття українців у царській Росії викликані пагубною централізацією, викладанням не рідною мовою, а офіційно-російською, цензурою, фальсифікацією всієї історії України.

Ідея панславізму трансформується автором у світлу, форму Хедера - союзу слов'ян, в якому кожний народ зберігав би свої особливості при загальній особистій і громадській свободі.

Україна в цьому союзі повинна складати окреме, суверенне ціле на всьому просторі, де народ розмовляє українською мовою, із збереженням єдності, що ґрунтується не на згубній централізації, а на ясному усвідомленні рівноправності і власних інтересів.

Трактуючи минулі історичні події, М. Костомаров відстоює політичні та особисті права і свободи кожного громадянина, незалежно від веры, породы, народности, убеждений. Він пишається тим, що на Україні в часи козацтва глибоко поважали права людини.

Деякі міркування автора, можливо виглядають не так, як ми бачимо сьогодні, але загалом його розуміння державно-правових і національно-правових проблем чітке і ясне. У працях М. Костомарова були закладені наукові наукові обгрунтування національного відродження українського народу, які розбудовувались наступними поколіннями.

Отже, в творчості М.Костомарова відчутна протилежність наукової об'єктивної та політичної тенденційності. Як науковець він збагатив українську думку, намагався обгрунтувати генезу українців, хоча нечіткість понятійно-категоріального апарату ускладнює аналіз його досліджень. Водночас треба зважити, що вчений працював у жорстоких умовах царського режиму, тому його висновки випливали зі суспільних процесів, особливо з історії взаємин українців з росіянами і поляками [1;67-68].

Висновок.

Микола Костомаров - основоположник народницького напряму в українській історіографії. Виходячи з того, що метою історичної науки є дослідження минулого, він у своїх працях відстоював самостійність української нації, самобутність українського історичного процесу, який, на його думку, був втіленням волелюбного демократичного руху українського народу.

Особливе місце у великій спадщині Костомарова посідають наукові праці, що побачили світ у 1861-1862 рр - "Черты южнорусской истории", "О федеративном начале древней Руси", "Две русские народности". В них він стає на захист національних прав українського народу, його культурно-історичних традицій, духовних цінностей. Зокрема, в статті "Две русские народности" на підставі історичних, етнографічних, психологічних, релігійних даних визначає типологічні риси українського і російського народів, розкриває історично сформовані відмінності між національними характерами представників цих народів. Порівнюючи та аналізуючи ці дані, М.І. Костомаров намагався виявити національно самобутнє, притаманне тільки тому чи іншому народові в системі історично зумовлених поглядів, ідеалів, побуту та звичаїв.

Виходячи з того, що характер людей визначає суспільний і державний лад, він писав: українці завжди схильні до особистої свободи. Це спонукало їх утворювати "добровільні товариства", які не порушували права особистої свободи. Зрештою, все це вело до федерації, а росіяни "прагнули утворити міцне общинне тіло на віковічних началах, що призвело до єдиновладдя і міцної держави". Проте не можна погодитись з думкою Костомарова, що "південноросійське плем'я у минулій історії довело нездатність свою до державного життя", бо в історії України маємо приклад козацької державності - гетьманщини - яка проіснувала понад 130 років.

М.І. Костомаров у своїх працях, зокрема "Історичне значення пів-денноруської народної пісенної творчості", висловив ідею про винятковість і самобутність українського народу поміж інших народів, що визначається його "демократичною однорідністю". Звеличував козацтво як виразників "національного духу" народу, що пов'язано все з тією ж ідеєю його винятковості, безкласовості. Ця своєрідна роль козацтва зумовлює і провідне становите української нації в майбутній федерації слов'янських народів.

Активну роботу проводив Костомаров як член Археографічної комісії. Він знайшов і опрацював велику кількість документів, що увійшли до багатотомного видання "Акты относяшиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией". Микола Костомаров був редактором трьох випусків "Памятников старинной руской литературы", "Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Русским географическим обществом", брав участь у публікації "Русской исторической библиотеки".

Значення праць М.І. Костомарова як вченого-історика полягає в тому, що він не тільки збагатив нашу історіографію фактологічно та концептуально, але значною мірою демократизував історичне висвітлення минулого, бо "основне начало форм суспільного та політичного життя, вивченням яких займається історія, є народ..."

Література

  1. Гринів О. Українська націологія: ХІХ – початок ХХ століття. Історичні нариси. – Львів: Світ, 2005. – С. 63-68.

  2. Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. Зал. / В.І. Астахова, К.В. Астахова, Є.О. Бахдарєв та ін.: За заг. ред. М.І. Панова. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2002. – С. 185-189.

  3. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. Ред.) та ін. – К.: Довіра: Ґенеза, 1996. – С. 848-849.

  4. Молода нація: Альманах / Редкол. О. Бабкіна, Т. Батенко, О. Білий та ін. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 38-44, 56-80.

  5. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография / Сост. и ист.-биогр. Очерк В.А. Замлинского, Примеч. И.А. Бутича. – К.: Изд-во при Киев. Ун-те, 1989. – 739 с.

  6. "Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації". Тези доповідей науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю від дня народження М.І. Костомарова / Рівне, 1992. – 242 с.

  7. Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. – К.: Наук. думка, 1992ю – С. 232.

  8. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. – К.: Дніпро; 2001. Т. 5, кн. 1. – ХІХ ст. / Передм., упор., прим. О. Сліпушко. – С. 236-251.

Loading...

 
 

Цікаве