WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Наполеонівські війни - Курсова робота

Наполеонівські війни - Курсова робота

Перший консул. Наполеон був зустрінутий з великим ентузіазмом. Найпроникливіші з членів Директорії - Барас і абат Сієс за участю міністра закордонних справ Талейрана і міністра поліції Фуше вступили в змову з метою заміни уряду.[11,26.]

Плани державного перевороту ретельно продумувались. Під приводом того, що була "розкрита" страхітлива якобінська змова, законодавчі органи (Рада п'ятисот і Рада старійшин) перемістилися в Сен-клу, в 9км. від Парижа, доручивши свою безпеку генералу Бонапарту. Очікувалося, що ці органи погодяться змінити режим по наміченому абатом Сієсом плану. В останню мить, виступаючи перед Радою п'ятисот, Наполеон втратив контроль над собою і виголосив досить незв'язну промову. Це дало шанс опозиції. Пролунали крики: "Геть диктатора! Поза законом!". Тоді молодший брат Наполеона Люсьєн - президент Ради п'ятисот - присік безлад, викликавши гвардію, яка розігнала збори депутатів. Через деякий час почав своє існування новий режим - Консульство.

Згідно планам Сієса, саме він повинен був стати справжнім керівником держави, тоді як Наполеонові відводилася роль заступника. Але втручання гренадерів перетворило солдата-змовника на верховного правителя. Наполеон прийняв на себе титул першого консула, а Сієс і Роже Дюко стали умовними другим і третім консулами. Їх незабаром замінили Ж-.де Камбасерес і Ш.Ф.Лебрен. Вдосконалена конституція Консульства, яке налічувало не менше чотири колегіальні органи, маскувала диктатуру. Як демократичний жест конституція затверджувалася за допомогою плебісциту. Конституція була ратифікована більш ніж 3 млн. голосів, або десятою частиною населення, але число її явних супротивників виявилося нікчемним.

Закінчення революційних воєн. Друге і навіть більш невідкладне завдання, що стояло перед Наполеоном, - закінчення війни, яка тягнулася протягом вже дев'яти років. Він написав великодушні листи Австрійському імператорові і Георгу III Англійському, закликаючи припинити ворожнечу, але ці спроби були проігноровані. Мир слід було завойовувати на полях битв.

Нова італійська кампанія, в ході якої перший консул майже виграв битву при Маренго (14 червня 1800), не зломила наполегливу волю Австрії. Проте блискуча перемога Моро при Гогенліндене (3 грудня) виявилася вирішальною. Стало очевидно, що Європа, яка повною мірою ніколи не приймала підсумків революції, продемонструвала готовність до взаєморозуміння з твердим і консервативним урядом Франції. У Люневіле (9 лютого 1801) був підписаний мир з Австрією, що залишав за Францією право виносити остаточні висновки у німецьких справах.

Втомилася від війни і Англія. Прем'єр-міністр країни Уїльям Піт , що виступав за безкомпромісне продовження війни, вийшов у відставку. Атаки Нельсона на Булонь не увінчалися успіхом. 1 жовтня 1801 в Лондоні було підписано попередню угоду, а 26 березня 1802 в Ам'єне поміщений формальний мирний договір.

Імперія. Для Франції досягнення Наполеона здавалися дивом, і країна йому щедро віддячила. Спочатку він став консулом на десять років, а 1 серпня 1802 - довічним консулом з правом призначити свого наступника.

У лютому 1804 була розкрита англо-роялістська змова проти Наполеона. Усунути першого консула повинні були лідер шуанів Жорж Кадудаль і колишній республіканський генерал Шарль Пішегрю. Генерала заарештували і пізніше знайшли задушеним в камері. Одночасно Наполеон зробив спробу позбавитися від генерала Моро, свого єдиного суперника на військовому терені. Переможця битви при Гогенліндене представили замішаним в змові і заслали до Америки.

Висновки

Отже , наполеонівські війни, які проходили з1796 по 1815 поза сумнівом змінили обличчя Європи, проте їх значення суперечливе. Епоха "наполеонівських воєн" є одною з найбільш приділених увагою дослідників і затребуваних читачем, але автори більше зосереджувались на військовій проблематиці, а по суті конфлікту, його характері, динаміці розвитку і оцінці говорили преамбульно, часто тенденційно і без належної системності (недавно ми спостерігали невдалий досвід антинаукового підходу до теми: Charles J. Esdail. The wars of Napoleon. Longmans, 1995). Наполеон успадкував контрреволюційний імпульс феодальних коаліцій, які спонсорувала Британія, в 1793 році що вступила у війну (спочатку, революційна смута у Франції її більш ніж влаштовувала)[12;436]. Інтервенціоністська суть коаліцій найяскравіше виявилася в період "Ста днів". У цих умовах Наполеон зробив ставку на союз з Росією (пригадаємо, відпуск полонених росіян; те, що він не став добивати залишки російських військ після Аустерліцца; приріст території Росії після її зради в 1809 році і т. ін.). Проте, Олександр I повернув зовнішньополітичний курс свого "гаряче люблячого " батька і довів Наполеона до кордонів Росії, до Тільзітського безвиходдя (враховуючи нерозвиненість російської економіки. "Загарбницька" доктрина Бонапарта (1801 - 1802 рр.) була приречена. Відмінними рисами дипломатії Наполеона були: половинчатість вимог до розбитих країн, небажання шукати "соціальних" союзників усередині країн супротивників (установка на домовленість з правителями монархій і входження Франції в їх ряд відповідно своєму імперському положенню). Відзначимо, що Наполеон, виграючи баталії, одночасно і учив супротивників битися.

Війну 1812 року, на мій погляд, слід розглядати як шосту антифранцузьку коаліцію: наявність союзницьких договорів між декількома країнами - традиційними учасниками конфлікту . Зараз вже доведено, що неможливо говорити про будь-які "загарбницькі" плани з боку Наполеона . Треба додати, що спочатку Наполеон не тільки не хотів йти на Москву, але і переходити кордон в його оперативні плани не входило . Наслідками конфлікту були: створення "нової Європи" (є думка, що: "Сучасний світ був створений не Французькою революцією, а французькими революційними війнами", але реально грань проходить в 1815 році); глобалізація континентальних процесів, нові кордони; тест на міцність традиційним встановленням (удар по позиціях феодалізму, знищення слабкого релікту середньовіччя "Священної Римської імперії німецької нації", яка, по виразу Вольтера, "була не великою, не римською і вже зовсім не імперією".). Настання реакції, і, одночасно, низки революційних рухів.. Відбулася культурна дифузія в рамках старого світла і близькосхідної орбіти. Число людських втрат підрахувати складно. Б. Ц. Урланіс говорить про 680 тис. убитих[27;95], але ця цифра потребує уточнення (мабуть, у бік збільшення).[дод.4] Низку країн понесли великі матеріальні і культурні втрати (особливо постраждали Італія і Росія). Був зроблений важливий крок в розвитку військової справи (стратегії, тактики, організації армії, г.н. штабу, озброєння). Для Франції підсумки воєн мали яскраво дуалістичний характер: з одного боку, вона лягла жертвою європейської інтервенції і реакційної реставрації зі всіма витікаючими наслідками, з іншою, - роки перемог дали можливість закріпити завоювання революції проведенням ефективної внутрішньої політики при режимі генерала номер один . Англія відстояла своє піратське панування над морями .Як Англія змогла, не маючи гідної сухопутної армії, опинившись на порозі краху національної економіки в 1808 році , вийти переможцем? Завдяки Росії, яку британський лев просто використовував (методи: вбивство Павла I, підкуп російських міністрів, постійна загроза життю Олександра I, торгові санкції). Відзначимо, проте, що Олександр I сам підігравав в цьому англійському кабінету; із- за свого величезного бажання стати на місце Наполеона, він не пішов по шляху союзу з Франції (чого послідовно добивався Наполеон [дод.5] і, що було зрозуміле з погляду геополітики), а вибрав війну. Це принесло величезні людські втрати, ганьбу Аустерліцца і Фрідланда, знищення Москви (а з нею і величезної кількості матеріальних і культурних цінностей). Тут беруть початок і два найважливіших longue durйe (довготривалі) наслідки: реакція і пробудження суспільного свідомість (російське офіцерство (майбутні декабристи) - перші масові свідки західної цивілізації, які, у свою чергу, передали імпульс перетворень подальшим поколінням). Те, що Росія билася проти своїх інтересів, говорив в бесіді з Р. Вільсоном ще Кутузов. Отже, в історії не завжди бувають абсолютні переможці, хоча Російська імперія і стала "жандармом Європи". Відзначимо, що США уникнули можливих спроб Британії, яка була відвернута європейськими справами, відновити там status quo. Фінансові наслідки були важкими для всіх країн (інфляція, довгі, друкування фальшивих грошей сусідів, військові витрати і т. д. Причиною поразки Французів стали простір і морози[дод.6], а в Іспанії - другорядною (тут вирішальними чинниками невдачі були ландшафт, англійські інтервенти і постійні чвари наполеонівських маршалів між собою). Отже, невдале закінчення наполеонівських війн призвело до занепаду Франції. За часів Наполеона вона зазнала найбільшої військової могутності. Проте війна з Росією сприяла занепаду імперії.

4

Loading...

 
 

Цікаве