WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії - Курсова робота

Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії - Курсова робота

Бісмарк підписав в 1879 році союзний договір з Австро-Угорщиною, який гарантував військову допомогу на випадок війни з Росією. Зі свого боку Австро-Угорщина, надавала Німеччині допомогу на випадок війни з Росією, зобов'язувалась зберігати нейтралітет в разі війни із Францією [29, 208].

Отже, підводячи риску під вище сказаним, варто відмітити, що Бісмарк вперто прагнув відвернути загрозу війни з Росією, яка неминуче для Німеччини перетворилася б у війну на два фронти.

Послаблений "Союз трьох імператорів" в 1881 році був закріплений австро-російсько-німецьким договором про взаємний нейтралітет цих держав, якщо одна з них зазнає нападу четвертої, зокрема в разі нападу Англії на Росію чи Франції на Німеччину. Але сподівання на цей договір були занадто мізерними.

Домагаючись ізоляції Франції, Бісмарк заохочував Італію в конкуренції із Францією, її претензії на захоплений Францією Туніс і допомагав приглушити її претензії на Трієст і Трентіно, які належали Австро-Угорщині. Своїм основним супротивником Австро-Угорщина вважала не Італію, а Росію. Це дозволило Німеччині, Італії та Авсро-Угорщині в 1882 році підписати "Троїстий союз" терміном на п'ять років. Бісмарк знову отримав те, що йому було потрібно: зобов'язанність Італії підтримати Німеччину в разі нападу на неї Франції (на Австро-Угорщину схоже зобов'язання не поширювалось). Якщо б Франція напала на Італію, то їй повинні надати допомогу обидва союзника. Якби хтось із учасників договору став об'єктом агресії відразу двох великих держав, йому надавалась би військова допомога. Якби один із учасників договору сам напав на кого-небудь, йому забезпечувався б вигідний нейтралітет з боку обох партнерів. В особливих заявах підкреслювалось, що умови договору не повинні бути спрямованими проти Англії. В своїх мемуарах Бісмарк говорить, що "Троїстий союз – це стратегічна позиція, яка через небезпеку, яка загрожувала нам в момент його укладення, була розумною і при тодішніх обставинах такою, котру можливо досягти" [4, 230].

Бісмарк міг бути задоволений: він по можливості застрахував себе від загрози зі сторони Франції і перетворив Німеччину в центр системи союзів, яку потрібно підтримувати і, по можливості, у іншому випадку навіть розширити.

На початку 80-х років Бісмарк став на шлях активної політики колоніальних завоювань. На цьому шляху його очікували серйозні політичні та дипломатичні ускладнення. Англія старанно слідкувала за колоніальною політикою молодої Німецької імперії і, як тільки могла, перешкоджала їй. Так проявилась перша іскорка англо-німецького протиріччя на колоніальній арені. Бісмарк своєю твердою політикою по відношенню до Англії досяг порівняно багато. Якщо в 1885-86 рр. він змушений був звернути свою політику колоніальних завоювань, то в значній мірі тому, що в Європі розгорнулись події, які могли втягнути Німеччину у війну на два фронти [30, 83].

Суперництво на Балканах між Росією та Австро-Угорщиною, яке особливо загострилося в цей час у зв'язку з їх боротьбою за вплив на Болгарію, остаточно зруйнувало союз трьох імператорів. На південному сході Європи, таким чином, знову виникла загроза війни між Австро-Угорщиною та Росією. З іншого боку, зростання реваншистських настроїв у Франції викликало небезпеку війни-реваншу. Але якщо на Балканах Бісмарк усе робив щоб ліквідувати конфлікт між своєю австро-угорською союзницею і Росією, то на Заході він в той же час готовий був розпалювати ризик війни. Незважаючи на загострення відносин, справа до війни не дійшла. У Франції реваншистські настрої незабаром стали затихати. З іншого боку, Німеччина була впевнена, що у випадку свого нападу на Францію вона навряд чи зможе надіятися на нейтралітет Росії.

Як і в 1875 р., воєнна небезпека, на цей раз більш гостра та затяжна почала спадати.

Останні п'ять років перебування Бісмарка при владі були періодом його найбільшої дипломатичної активності. Наростання імперіалістичних інтересів в ряді найбільших європейських країн, погоня за новими колоніальними завоюваннями – все це ускладнювало старі та породжувало нові антагонізми.

Згорнувши колоніальну політику Німеччини і врегулювавши деякі посталі на цьому ґрунті спірні питання, Бісмарк очистив шлях до покращення відносин із Англією. Разом з тим потрібно було продовжувати боротьбу за відвернення союзу між Росією та Францією, за покращення відносин з східною сусідкою. Але це було не так просто. Суперництво між Росією та Англією на Близькому Сході і, особливо в Середній Азії, поставило ці держави перед загрозою виникнення війни. Суперництво між Австро-Угорщиною і Росією на Балканах не зменшилось. Бісмаркова Німеччина підштовхувала царську Росію в обох напрямках, вважаючи, що це відволікатиме останню від європейських справ. В цій складній ситуації нагромаджених протиріч Бісмарк створив навколо Німеччини нову систему дипломатичних відносин. Її постійно підточували внутрішні антагонізми і вона почала розпадатися ще в період відставки Бісмарка [31, 17].

В 1887 р. закінчився термін дії Троїстого союзу. Поновивши договір на новий термін, Бісмарк тим самим укріпив свої відносини з Австро-Угорщиною та Італією. Як і раніше, одне вістря цього союзу було направлене проти Росії, інше – проти Франції.

В 1887 р. розпався, не видержавши напору закріплених в ньому протиріч між Росією і Австро-Угорщиною, союз трьох імператорів. Царський уряд не захотів знову поновлювати термін договору, і Бісмарк, за спиною своєї союзниці, запропонував Росії підписати новий договір – двосторонній. Договір передбачав взаємний нейтралітет Росії і Німеччини, в разі якщо одна із держав буде втягнута у війну. Передбачено було, що договір втратить силу, у випадку якщо Росія нападе на Австро-Угорщину або якщо Німеччина нападе на Францію. В результаті положення було таке: союз з Італією застраховував Німеччину на випадок війни із Францією, союз з Австро-Угорщиною застраховував її на випадок війни з Росією. Тепер договором з Росією Бісмарк перестрахувався і з цього боку ("договір про перестраховку"). Але забігаючи наперед, варто відзначити, що баланс інтересів був настільки нестійким, що договір проіснував всього три роки.

В розрахунках Бісмарка важливе місце постійно займала Англія. Вище було сказано про невдалі спроби зв'язати її домовленостями в 70-х роках. В 1886 р. з аналогічною пропозицією до Бісмарка звернувся англійський міністр іноземних справ Розбері. Відхиляючись від такого союзу, сенс якого зводився лише до використання Німеччини проти Росії, Бісмарк, особливо в останні роки свого канцлерства, все ж таки шукав шляхи зближення з нею. До такого зближення з Англією його підштовхували не лише вимоги деяких впливових кіл великої німецької буржуазії, які вважали, що це полегшить доступ німецькій продукції на світові ринки. До зближення із Англією його підштовхували не лише неприязні стосунки із Францією, – до цього його підштовхувало загострення протиріч між Німеччиною і царською Росією. В інтересах прусського юнкерства Бісмарк продовжував підвищувати тарифи на хліб і тим самим встановив високий митний бар'єр для російського експорту. Зі свого боку, російський уряд вів гостру економічну боротьбу проти Німеччини в інтересах не лише російських поміщиків, але і російських фабрикантів, які вимагали відгородити внутрішній ринок від конкуренції німецьких товарів. З цією метою він безперестанно вводив високі забороняючи тарифи на товари німецького походження і розпочав бойкотувати німецькі порти. По суті між Росією та Німеччиною розгорталась безкомпромісна економічна війна. Це суперечило зовнішній політиці Бісмарка, який ставив за мету – відвернути справжню війну Німеччини з Росією. За словами Єрусалимського А. С. – бісмаркова система "перестраховки" була, таким чином, лише "складною дипломатичною конструкцією, побудованою на вибухонебезпечному ґрунті економічних конфліктів" [5, 44].

В руках Бісмарка одним із знарядь покращення відносин з царською Росією виявились фінансові позики, які надавались німецькою біржею. Відкриваючи царському уряду доступ на німецький грошовий ринок, Бісмарк, тим самим, в деякій мірі затримував погіршення російсько-німецьких відносин. Позики, надані в середині вісімдесятих років, відіграли в цьому розумінні не останню роль. Одначе в 1887 р. Бісмарк вирішив закрити царському уряду подальший доступ на німецький грошовий ринок, сподіваючись, що такого роду тиск зробить тодішню Росію більш поступливою по відношенню до економічних вимог Німеччини. Але він прорахувався. Потребуючи грошей і дізнавшись, що двері берлінських банків перед ним закриті, царський уряд звернувся до французького грошового ринку. Це прискорило зближення між російським царизмом і французькою біржею. На горизонті європейської політики вимальовувались перші контури майбутнього франко-російського союзу.

Loading...

 
 

Цікаве