WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії - Курсова робота

Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії - Курсова робота

На протязі двох десятиліть, з часу утворення Німецької імперії і до своєї відставки, Бісмарк вів напружену боротьбу в області зовнішньої політики. Він зумів створити навколо Німеччини велику і складну систему союзів і угрупувань, котрі були застраховані іншими комбінаціями, що мали більш важливе значення. Він прагнув застрахуватися і перестрахуватися в різноманітних ситуаціях, які так швидко виникали, як і розпадались. Бісмарк неодноразово стверджував, що після розгрому Франції і завершення об'єднання Німеччини він рахував імперію "перенасиченою" і більш не потребуючої війни. Французька реакція постійно висувала лозунги реваншу, щоб укріпити своє положення в середині країни. Зі свого боку канцлер, міг використати небезпеку реваншу, яка постійно загрожувала західним кордонам Німеччини, для консолідації встановленого режиму і для постійного посилення його основи – армії. В новоствореній імперії юнкерство зберегло своє значення, а буржуазія не претендувала всерйоз на владу. Вона разом з більшою частиною юнкерства підтримувала Бісмарка. З об'єднанням Німеччини вона отримала величезний внутрішній ринок.

Франкфуртський мир, підписаний між Німеччиною та Францією після закінчення війни, став основою зовнішньої політики бісмаркової Німеччини. Канцлер прагнув увіковічнити цей мир, так як він закріплював за Німеччиною значні привілеї відносно Франції. Разом з тим мир, який став підсумком перемоги об'єднаної Німеччини над розгромленою Францією, ще більше загострив протиріччя, які й раніше існували між цими державами. Приєднання Ельзасу та Лотарингії до Німеччини ще більш поглибило прірву між новою імперією і її західною сусідкою [25, 113].

Таким чином, після Франкфуртського миру Бісмарк завжди міг бути впевненим в тому, що в особі Франції будь-який ворог Німеччини має потенційного союзника. Це ставило перед ним нове завдання: послабити внутрішні сили Франції і ізолювати її на міжнародній арені. Звідси його намагання запобігти можливості зближення реваншистських елементів Австрії та Франції. Звідси уже в більшій мірі його боротьба з католицизмом, який не лише приховував партикуляристські елементи в самій Німеччині, але і міг сприяти зближенню між антипрусськими елементами всередині Німеччини, з одного боку, австрійськими та французькими реваншистами – з іншого. Звідси випливають його спроби укріпити відносини з Росією. Прагнення до ізоляції Франції і привело Бісмарка до необхідності підтримувати добрі стосунки з царською Росією і габсбургською монархією. Такі були зовнішньополітичні результати здійсненої Бісмарком "революції згори".

В своїх мемуарах Бісмарк розповідає, що в самий розпал кампанії проти Франції він був зайнятий укріпленням відносин з Росією та Австро-Угорщиною. Таким чином, він прагнув не допустити можливого повторення коаліції трьох держав: Росії, Австрії та Франції. Він розповідає про ще одну потаємну думку, якою був перейнятий уже тоді, – приєднати до майбутнього союзу монархічних держав і Італію.

До цього часу відноситься спроба Бісмарка до більш широкого політичного зближення з Англією, яке, варто відмітити, закінчилась невдачею. Англійський уряд відповів тим, що зайняв досить стриману позицію. Саме тоді ж Бісмарк заявив про те, що до тих пір, доки Англія не усвідомить, що свого єдиного і надійного союзника на континенті вона зможе знайти в особі Німеччини, добрі стосунки з Росією мають для Німеччини найбільшу цінність [26, 95].

Тоді Бісмарк висунув на перший план ідею спільності династичних інтересів трьох східноєвропейських монархій. На цій основі він створив союз трьох імператорів – німецького, російського та австрійського (1873 р.). Це була тимчасова комбінація, яку Бісмарк використовував для укріплення європейських позицій молодої Німецької імперії. В союзі трьох імператорів Бісмарк намагався забезпечити міжнародне становище Німеччини, яке склалося після Франкфуртського миру. Він прагнув використати не лише своє політичне зближення з обома імперіями, але і протиріччя між ними. Не в меншій мірі він намагався використати і більш значні протиріччя між Росією та Англією, які вже тоді проявилися на Близькому Сході і в Середній Азії. Покладаючи значні надії на Англію, він підтримував близькі відносини і з Росією, запевняючи її в відвертій дружбі [27, 13].

В той час дружба Росії потрібна була Бісмарку для того, щоб ізолювати Францію, яка достроково виплатила контрибуцію і приступила до зміцнення власної армії. Реакція, яка утвердилась у Франції після розгрому Паризької комуни, почала готуватися до реваншу. При такому становищі деякі впливові військові та політичні кола Німеччини, перш за все генеральний штаб, почали всерйоз думати про можливість нової, на цей раз превентивної війни проти Франції. До цього спонукало прагнення знайти вихід із економічної кризи, яка охопила Німеччину. Бісмарк не залишився осторонь до подібних планів. Він вважав, що вибір моменту початку війни вкрай важливий для досягнення кінцевої перемоги. "Держава, схожа до Пруссії чи Німеччини, – стверджував Бісмарк, – може зазнати нападу з трьох чи чотирьох сторін, і тому буде закономірно, якщо при певних обставинах ця держава в найбільш вигідний для себе момент, випередивши ворога, сама почне проти нього воєнні дії" [4, 179].

Німецький уряд і генеральний штаб зовсім не збирались очікувати, доки реваншистські сили Франції будуть в змозі взяти ініціативу, військову та політичну, в свої руки. Вони вважали, що варто попередити напад і в відповідний час виступити першими.

Так "залізний канцлер" Німецької імперії вперше – і притому публічно – сформулював мілітаристську концепцію превентивної війни, концепцію, яка в подальшому повністю увійшла до ідеологічного арсеналу німецького імперіалізму.

Таким чином, весною 1875 року над Європою неочікувано, як важка хмара, знову нависла загроза війни.

Дипломатична підготовка превентивної війни проти Франції, проведена на самому початку 1875 року, не дала бажаних результатів. Бісмарк розумів, що, не заручившись нейтральною позицією Росії, генерал Мольтке не зможе здійснити свій другий переможний марш на Париж. Бісмарк зазнав невдачі через втручання Горчакова, він зрозумів, що у випадку війни із Францією Німеччина більше не зможе розраховувати на нейтралітет Росії. Саме неприємне полягало в тому, що майже одночасно з Росією з цього приводу мало місце і дипломатичне втручання Англії. Таким чином, замість бажаної ізоляції Франції виявились симптоми можливої ізоляції Німеччини, у випадку, якщо вона спробує розпочати нову війну. Стало зрозуміло, що союз трьох імператорів – угрупування, на яке Бісмарк спробував спертися, – дало тріщину. "Союз трьох імператорів" проіснував до 1887 року, але початок розпаду союзу був закладений в 1875 році в зв'язку із ускладненнями, які виникли на Балканах через повстання в Боснії та Герцеговині [28, 173].

До кінця 70-х років, в зв'язку з посиленою боротьбою європейських держав за розподіл світу, міжнародна ситуація стала ще більш складною, відносини стали ще більш суперечливими, а політичних "турбот" у Бісмарка стало ще більше. Намагаючись по можливості придушити реваншистські тенденції у Франції, Бісмарк почав підтримувати активну колоніальну експансію французької буржуазії. Він знав, що на цьому шляху Франція зіткнеться з Англією (в Індокитаї, а головне – в Єгипті) і з Італією (в Тунісі). Але, разом з тим, він підтримував і Англію, і Італію як колоніальних супротивників Франції. Ще раніше він підштовхував до конфлікту на Близькому Сході Росію із габсбургською Австрією. Але тут він, не прагнув довести справу до війни. Він вважав, що взаємне суперництво цих держав між собою може нашкодити Німеччині. Він ніколи не сподівався, що Австрія в єдиноборстві з Росією вийде переможницею. Але він побоювався, що в разі перемоги Росії над Австрією Німечинна, в певній мірі, потрапить в залежне становище від своєї східної сусідки. Тому він не бажав допустити поразки Австро-Угорщини. В ній він вбачав противагу Росії. Разом з тим він не відмовлявся у використанні і іншої противаги – Англії. В лавіруванні між усіма цими суперечливими інтересами найвпливовіших європейських держав, але при точному розрахунку своїх власних політичних інтересів, знаходився Бісмарк. Наростання цих антагонізмів не дозволило Бісмарку далі продовжувати свою попередню лінію. Перед Бісмарком постало запитання: з ким йти далі? Його вибір впав на Австро-Угорщину.


 
 

Цікаве

Загрузка...