WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії - Курсова робота

Отто фон Бісмарк і його роль в утворенні Німецької імперії - Курсова робота

Літом 1866 року розпочалась війна між Австрією та Прусією. Прусські війська, які були краще озброєні та підготовлені до війни, вщент розбили австрійців в битві при Садовій [16, 371].

Найважливішим підсумком австро-прусської війни було цілковите відсторонення Австрії від німецьких справ, забезпечення вирішального впливу Пруссії на північно-німецькі держави шляхом створення Північно- німецького союзу, анексії Шлезвіга – Гольштейну та приєднання до Пруссії трьох держав – Ганноверу, Гессен-Кастель, Нассау, а також вільного міста Франкфурта-на-Майні. Під іменем Північно-німецького союзу в Центральній Європі виникла, по суті, нова держава. З цього приводу Бісмарк писав в своїх мемуарах: "... я виходив з того, що єдина Німеччина – лише питання часу і що Північно-німецький союз лише перший етап на шляху до його вирішення" [4, 51].

Лінія на об'єднання Німеччини згори під верховенством Прусії добилася значного, хоча ще і не кінцевого успіху. На початку 60-х років в Німеччині склалась ситуація, коли вирішення одного із найважливіших завдань буржуазного перевтілення – створення єдиної національної держави – стало невідворотним. І в цей момент консервативний юнкер Бісмарк, уособлюючи в собі і історичну необхідність, і певні соціальні сили, взявся за втілення буржуазного завдання об'єднання держави. Він реалізовував національні сподівання буржуазії і тим самим рятував основи існуючого устрою, перетягував на свою сторону – на сторону монархії, воєнщини, найвищої бюрократії, юнкерства – великі буржуазні кола. Вони змушені були за задоволення своїх національних сподівань заплатити відмовою від ліберальних ілюзій [17, 5].

Австро-прусську війну разом з її підсумками багато істориків називають бісмарковою "революцією зверху". По-перше, об'єднання Німеччини, на наш погляд, було актом прогресивним, метою і завданням буржуазної революції. По-друге, здійснив його Бісмарк за допомогою радикальних і в цьому сенсі революційних по суті методів. Нарочницька Л. І. в своїй книзі "Россия и войны Пруссии в 60-х годах ХІХ вв." відмічає, що "намагання не допустити об'єднання Німеччини "знизу" лежало в основі всієї політики уряду Бісмарка, головним завданням якої було здійснити це об'єднання шляхом війн під владою прусської монархії" [8, 260].

На наш погляд, той факт, що всі історіографи Бісмарка трактують здійснене під його керівництвом об'єднання німецьких земель як жорстке і антидемократичне, є абсолютно справедливим. (Бісмарк діяв за принципом "мета – виправдовує засоби"). При проведенні своєї політики в цьому напрямку Бісмарк спирався не на звичайні інтегративні сили, а на "залізо і кров", а саме на військову могутність Пруссії, навколо якої, власне, і відбулось об'єднання Німеччини.

1.3. Утворення Німецької імперії.

Підписавши мир з Австрією, Пруссія перейшла до підготовки третього, заключного акту на шляху до об'єднання Німеччини під верховенством Пруссії. Бісмарку потрібен був нейтралітет Росії в майбутній війні із Францією, не бажаючою допустити появи на своїх східних кордонах сильної об'єднаної Німеччини. Бісмарк приступив до ретельної дипломатичної підготовки цього удару.

Прагнучи за будь-яку ціну спровокувати війну, Бісмарк підробив важливий дипломатичний документ. 13 липня 1870 року, отримавши із Емса телеграму з викладенням розмови прусського короля з французьким послом, Бісмарк скоротив текст депеші, надавши йому образливого для Франції характеру. Прочитавши телеграму, Мольтке відмітив: "Так-то звучить зовсім інакше; раніше вона звучала як сигнал до відступу, а тепер – фанфарою, яка відповідає на виклик" [4, 84]. Сфальсифіковану таким чином "емську депешу" він наказав опублікувати в засобах масової інформації.

19 липня 1870 року Франція оголосила війну Пруссії. В результаті ряду послідовних поразок основні сили французької армії були розбиті протягом декількох місяців. Прусська армія в серпні відкинула одну частину французьких військ до фортеці Мец і взяла її там в облогу, іншу оточила під Седаном. Тут 82-тисячна французька армія здалась в полон разом з імператором Наполеоном ІІІ. 4 вересня 1870 року в Парижі відбулася революція, збанкрутілий наполеонівський режим впав під натиском народу. Але на території Франції несподівано розгорнулись події, яких не змогли передбачити ні Бісмарк, ні Мольтке. Після падіння наполеонівського режиму в Франції до влади прийшов уряд Ть'єра. Франція стала республікою, очолюваною "урядом національної оборони". Бісмарк та прусський генералітет раптом побачили перед собою нового супротивника. Народна війна принесла чимало труднощів. З другої половини вересня німці, захопивши Версаль, розпочали облогу Парижа. Буржуазний уряд Франції пішов на переговори з прусаками про капітуляцію.

Франко-прусська війна (правильніше її називати франко-німецькою) носила подвійний характер. Якщо швидке об'єднання Німеччини являлось актом історичної необхідності, то війна, яка мала ціль завершити це об'єднання, об'єктивно слугувала прогресу. Але прогресивність її поширювалась лише до певного пункту. Як тільки вирішальна перемога над французами була здобута і перешкоди об'єднанню Німеччини були усунуті, історично прогресивна місія війни закінчилася. Всі наступні дії німців, і перш за все нав'язані Франції умови миру, були вже чистим захопленням та грабунком.

Отже, в цій війні Франція була розгромлена і перед Північно-німецьким союзом, перед Пруссією постало давно заплановане завдання – приєднання південно-німецьких держав.

Після того, як прусська армія розгромила основні сили Франції, 18 січня 1871 року в Версальському палаці, на території переможеної Франції, прусський король Вільгельм І був проголошений імператором Німеччини.

Жорсткі умови перемир'я і мирного договору, нав'язаного Франції, свідчили про те, що Бісмарк зумів задовольнити основні економічні, політичні і військові вимоги юнкерсько-буржуазної та мілітаристської імперії. Віднині Бісмарк став "кумиром пануючих класів – юнкерства і буржуазії, всіх тих кіл, які об'єднались під стягом мілітаризму, націоналізму та імперії" [5, 83]. Він став "залізним канцлером" Німеччини.

Таким чином, "Бісмарк із роздробленої Німеччини "залізом і кров'ю" створив в центрі Європи мілітаристську державу" [7, 174].

В цілому, на наш погляд, можна по-різному оцінювати здійснення процесу об'єднання Німеччини. Безумовно, методи об'єднання були достатньо жорсткими, однак в ситуації, що склалася в 1860-70-ті роки в Німеччині, вони були необхідні. Сам факт об'єднання, незважаючи на антидемократичність його шляху, був прогресивним, так як поклав край багатовіковій роздробленості, знищив перепони на шляху економічного розвитку країни, крім того, створив нові умови та можливості для розгортання соціально-політичної боротьби, для підйому німецького робітничого руху. Також, на наш погляд, не варто применшувати роль Отто фон Бісмарка в процесі утворення Німецької імперії. Звичайно, існували об'єктивні політичні і економічні передумови об'єднання німецьких держав, але без активного впливу суб'єктивного фактору, яким і стала політика Бісмарка, звичайний процес об'єднання німецьких земель міг тривати ще досить довго.

Так чи інакше, на наш погляд, очевидне наступне: поява внаслідок політики Бісмарка, новоствореної Німецької імперії якісним чином змінило політичний баланс сил в Європі і здійснило вагомий вплив на подальший розвиток не лише європейської, але і світової історії.

3 березня 1871 року відбулись вибори до першого німецького рейхстагу, основним завданням являлось прийняття нової редакції імперської конституції, яка була прийнята рейхстагом 14 квітня 1871 року. Відносно цієї дати дуже точно висловився Енгельс: "Конституція... була "скроєна по мірці" Бісмарка. Вона була подальшим кроком на шляху до особистого панування, здійснюваного шляхом балансування між партіями в рейхстазі та між партикуляристськими державами в Союзній раді, – кроком на шляху до бонапартизму" [18, 474].

Дійсно, Бісмарку нелегко було б утриматися на своєму посту і тим більше користуватися тією великою владою, яку він мав, якби не своєрідний державний устрій Німецької імперії. Ніхто, напевно, не визначив сутність політичного режиму імперії найбільш вдало, ніж Маркс: "...обшитий парламентськими формами, змішаний з феодальними пережитками і в той же час такий, що знаходився під впливом буржуазії, бюрократично вибудуваний, поліцейсько-охоронний військовий деспотизм..." [19, 28]. В цьому визначенні сконцентровані основні риси тієї форми бонапартистської диктатури, яка утвердилась в Німеччині, перш за все завдяки старанню Бісмарка. Вона нав'язала авторитарні методи управління державою. Звідси – обмеження прав рейхстагу, відсутність підзвітного парламенту уряду, концентрація важелів влади в вузькому колі – Вільгельм І, Бісмарк, Мольтке. Вона, ця диктатура, означала опору на військову силу та бюрократичний апарат. Вона, на кінець, трималась на постійному лавіруванні між провідними класами, в першу чергу – між великими капіталістами і аграріями, а значить – і між представляючими їх інтереси партіями.

Loading...

 
 

Цікаве