WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Кавказа - Курсова робота

Історія Кавказа - Курсова робота

Питання про Моздок прийняв для кабардинських князів особливу гостроту тому, що в Моздок бігли гноблені ними кріпаки і раби, а по-друге, тому, що там знаходили притулок данники кабардинських князів, осетини й інгушів. Їхнє відмовлення виплачувати данину кабардинським князям завдавав великої шкоди економічним інтересам останніх. Російський уряд відмовився задовольнити прохання кабардинців відносно Моздока, але пообіцяв повернути швидких холопів за винятком християн. У відповіді російського уряду кабардинським князям підкреслювалася необхідність підтримувати дружні відносини Кабарди з Росією і зміцнювати вірність і сталість кабардинців у виконанні ними зобов'язань по службі.

Положення Кабарди і суміжних з нею народів Кавказу визначалося статтею 3 договору, що говорила: "До війни дійсної колишні під владою кримського хана всі татарські і черкеські народи, юманці як і раніше мають бути під владою хана кримського. Велика ж і Мала Кабарда складається в підданстві Російської імперії" [12,с.34].

У Туреччині цей договір був зустрінутий вороже. Турки заявили про відмовлення визнати його. Як тільки російські війська залишили Тамань, туди негайно були введені турецькі війська, з намірами приступити до завоювання Північного Кавказу. До кумикських і кабардинських князів були спрямовані турецькі агенти з грішми і листами султана. Султан пропонував князям.укласти військовий союз зі знову оголошеним кримським ханом Девлет-Гиреем, котрий уже був ханом на початку війни і відрізнився своїм ворожим відношенням до Росії. Турки розпустили на Кавказі слух,що нібито розгромили російські війська на Дунаєві і про те, що Росія просить миру.

15 грудня 1773 р. командуючий військами на Кавказу генерал Медем доносив, що їм отримані зведення n прибутті в Суджук-кале (Новоросійськ) і інші чорноморські порти турецьких військ, кількістю до 24 тис. чоловік (у дійсності їх було не більш 8 тис.), що з'єдналися в Тамані з військами Девлет-Гірея| і готувалися до вторгнення в Кабарду. Одночасно стало відомо, що аварский хан, набравши до 30тис. чоловік, має намір вторгнутися в Грузію і далі піти для підтримки турецьких військ на випадок появи там російських загонів.

Щоб розвідати про положення в Кабарді, генерал Медем відправив за ріку Малку загін з 4 знаряддями, у володінні князя Атажуко Хамурзина захопив турецького агента Ширинкая з трьома помічниками і самого цього князя. На зворотному шляху в Моздок цей загін піддався нападам з боку кабардинців,які прагнули відбити захоплених осіб.

Кабардинські князі Джанхот Татарханов і Девлет Касаев просили росіян захистити кабардинський народ від вторгнення турецьких і кримських військ. Генерал Медем направив у Кабарду загін чисельністю в 1356 чоловік, але довідавшись, що більшість кабардинських князів домовилося з кримським ханом, повернув загін у Моздок. У цей час кримський калга (спадкоємець), минувши з військом Моздок, напав на козачу станицю Наур, але був відбитий, утративши до 800 чоловік. У числі убитих зі сторони, що нападала, виявився кабардинський князь Коргока Татархаянов, що їздив делегатом у Петербург і доставив у 1771 р. грамоту Катерини II кабардинському народові [8,с.494].Одночасно з цим кумики й інші горці Північно-Східного Кавказу разом з деякими кабардинськими князями загрожували іншій фортеці — Кизляру.

Рішучі зіткнення російських військ з турецько-кримськими військами Девлет-Гірея відбулися 3 червня 1774 р. при урочищі Бештамак і 29 серпня того ж року в Баксанській ущелині на р. Гунделен. У результаті Девлет-Гірей був розгромлений і вигнаний з Кабарди.

Блискучі перемоги А. В. Суворова на Дунаєві очистили шлях російським військам до турецької головної ставки в Шумле і на Балкани. 10 липня 1774 р. Туреччина була змушена спішно укласти Кючук-Кайнарджийский мирний договір.

На підставі цього договору всі татарські народи: кримські, буджакскі, кубанські, едисейци, жамбуйлуки й едичкули ставали вільними, тобто незалежними від Туреччини.

Однак Туреччина і стоявші за її спиною Англія і Франція використовували деякі його не зовсім ясні положення для перегляду питання про Крим і Кавказ (вимога про повернення Тамані).

Як уже говорилося, Туреччина рішуче відмовилася визнати російсько-кримський договір 1772 р., відповідно до якого Крим визнав Кабарду приналежної Росії. От чому, у той час як Росія тлумачила статтю 21 Кючук-Кайнарджийского договору як закріпляючу Кабарду за Росією [26,с.35]Туреччина, навпаки, вважала кабардинське питання ще не вирішеним. Разом з тим вона поспішала міцно закріпитися не тільки на чорноморському узбережжі Кавказу, де побудувала нові фортеці, але і у всьому Закубанському краї, не зважаючи на порушення договору, що об'явив цей край разом з Таманню і Кримом незалежним.

Росія зобов'язалася повернути татарам усі міста, фортеці, селища, землі і пристані в Криму і на Кубані. По місто Керч і фортецю Еникале переходили до Росії, що забезпечувало їй вільний вихід з Азовського моря. Границя Росії на сході пересувалася на берег р. Кубані. Азов з повітом визнавався переданим до Росії на вічні часи, і Росія одержувала право зміцнювати його.

Нарешті, був вирішенні і питання про російські завоювання в Грузії. По статті 23, завойовані російськими військами грузинські і мегрельські фортеці повинні бути віддані, кому вони належали. Якщо вони з давніх часів були під владою Туреччини, то їй й повинні належати. Але Туреччина була зобов'язана дати амністію тим хто боровся проти неї в цій війні, Туреччина не повинна була ущемляти віру і перешкоджати відновленню старих і будівництву нових монастирів і церков[13,с.84].

4.2 Наслідки російсько-турецької війни 1768-1774

В. Н. Кудашев пише, що саме в діях місцевої російської влади, що не вважалися з освяченими століттями звичаями і способом життя кабардинців, "потрібно шукати головну причину тих загострень, що наступили незабаром після остаточного приєднання Кабарди до Росії, загострень покликавших до ряду кривавих зіткнень між кабардинцями і росіянами, однаково шкідливих і важких для тієї й іншої сторони" [14,с.68].

Події, що розгорнулися на Кавказі після 1774 р., показують, наскільки великі були сили, що протидіяли політиці Росії. Фактично залишився без території, турецький ставленик на ханський престол Девлет-Гірей, що обґрунтувався ще в 1773 р. у Тамані, посилено прагнув за допомогою турків створити на Північному Кавказу нове володіння, що поряд із Закубанською областю включало б черкеські і кабардинські землі. На нього ж Туреччина покладала завдання ліквідувати незалежність Криму і повернути його під владу турецького султана. Через це вона барилася з виводом своїх військ з Тамані. Це змусило головнокомандуючого російськими військами фельдмаршала Румянцев-Задунайського підсунути війська з Полтави до землі ногайців і в самий Крим.

У Криму був проголошений ханом один з відданих Росії нащадків кримських ханів — Шагин-Гірей, обраний перед цим при сприянні Росії ханами ногайських орд (Едисанской, Едичкульской і Джам-буйлукской).

Почате Шагін-Гиреєм енергійне переслідування його супротивників і спроба завести регулярні війська в Криму викликали під впливом турецької пропаганди народне невдоволення. У Криму спалахнув бунт проти хана і російських військ. Туреччина сконцентрувала на Чорному морі флот і десантні війська з наміром висадити їх у Криму. Однак повстання було утихомирено, а турки так і залишилися у Феодосії (Кафі), не ризикнувши вступити в боротьбу з російськими військами. Незабаром турецькі війська були змушені залишити Кафу і Тамань, а слідом за ними виїхав у Туреччину і Девлет-Гірей (1777 р.). У цей же час військові події розігралися в Дагестану, де війська генерала Медема нанесли в 1775 р. чуттєвих втрата Амиру Гамзі Койтагскому і вторглись у володіння тарковского шамчала. Захопившись переслідуванням, російський загін дійшов до Дербента, але тут був оточений і очутився у вкрай скрутному положенні. Треба було вислати з Астрахані підкріплення з артилерією і тримісячним провіантом і фуражем. Дізнавшись з докладу про оточення російських військ Єкатерина ІІ відписала Медему:"Советую возвратить его превосходительства кратчайшее дурачество из дурачеств есть лучшее" [10,с.260].

Хоча російський уряд спочатку й оголосив, що, незважаючи на приєднання Кабарди до Росії кабардинцям даруются колишні їхні вільності і самостійне суспільне керування, засноване на древніх звичаях, але усе-таки від Великої Кабарди як і раніше були аманати.

Успіх російських військ у Криму змусив кабардинських князів бути вкрай обережними. Це дозволило Медему в 1776 р. привести князів Великої і Малої Кабарди до присяги і взяти аманатів з будинку одного з найсильніших князів Великої Кабарди — Мисоста Баматова з роду Атажукиних.

Loading...

 
 

Цікаве