WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Кавказа - Курсова робота

Історія Кавказа - Курсова робота

Надір не зважився продовжувати похід. Не встиг Надір піти із Закавказзі, як в Азербайджані і Дагестані почалися антиіранські виступи.

Проти азербайджанських і дагестанських повстанців була направлена 20-тисячна армія на чолі з братом Надіра Ібрагім-ханом. Але він багато чого не добився.

На чолі об'єднаних сил горців Дагестану стали досвідчені керівники джаробелоканці Ібрагім-диван і Халіл. Перший час іранцям вдалося потіснити горців. Проте у середині 1738 р. поблизу Джаника горці наголову розбили іранців.У бою був убитий сам Ібрагім-хан і інші воєначальники Ірану. За наявними даними, з 32-тисячної армії врятувалися 8 тис. Вслід за цим антиіранський рух охопив багато районів Північного Азербайджану.

Тому влітку 1739 р. уряд Ірану направив на Кавказ велике військо під командуванням Сифі-хан-султана. Не дивлячись на деякі успіхи, і йому не вдалося підпорядкувати шаху волелюбних горців. Незадоволений цим, Надір знову направив на Кавказ численні війська під командуванням Гані-хана Абдальського, Фаталі-хана і Мухаммед-Алі-хана.

3.2 Кабарда в російсько-турецько-кримських відносинах.

У 30-х роках XVIII в. перед Росією стояли успадковані від попереднього сторіччя три великі регіональні зовнішньополітичні проблеми — балтійська, польська і чорноморська. Особлива зацікавленість ряду європейських і азіатських держав у цих питаннях перетворювала всі ці проблеми в один заплутаний клубок, заважаючи розвязку кожної з них. Так, через різку розбіжність з Росією по польському питанню Франція підігрівала антиросійські настрої, підбурювала султана на збройний конфлікт, одночасно підштовхуючи Швецію і Польщу на війну проти Росії. В роки "війни за польську спадщину" (1733— 1735 р.) Османська імперія була ворожа Росії. Двоїстою була політика Швеції, тому що визначена частина виношувала плани реваншу і перегляду підсумків Північної війни. Натягнутими були відносини з Данією через Шлезвіг. Англійська дипломатія, зацікавлена в загостренні російсько-шведських і російсько-турецьких відносин, заважала, зближенню Росії з Австрією проти Османської імперії.

Англії і Франції вигідна була ізоляція Росії від ринків на Близькому Сході, і вони всіляко перешкоджали врегулюванню російсько-турецьких протиріч. Тим часом Порта на шкоду життєво важливим економічним і політичним інтересам Росії продовжувала безроздільно панувати на Чорному й Азовському морях і робити грабіжницькі набіги на її землі. Чорне море як і раніше залишалося закритим для Росії.

Унаслідок такого положення в 30-х роках XVIII в. чорноморська проблема, з яким також перепліталася і каспійська, придбала гострий характер, але Росія не була підготовлена до війни з османами.

Передбачаючи в найближчому майбутньому зіткнення з Портою, російська дипломатія розвила енергійну діяльність і протягом першої половини 30-х років домоглася зближення Росії з Англією і Данією, поновлення союзу зі Швецією, обрання доброзичливого кандидата на польський престол і висновки Рештського (1732 р.) і Гянджипського (1735 р.) договорів з Іраном, згідно яким Росія повертала всі прикаспійські провінції Ірану, а він зобов'язувався виступити проти Порти у випадку її нападу на Росію. У підсумку політико-дипломатична ситуація була значно зм'якшена на користь Росії [23,с.68].

Зате звістка про Рештський договір насторожила Порту, і вона вирішила форсувати здійснення давно задуманого плану: прогнати шаха з Закавказзя, обігнути начебто кліщами з заходу і сходу Головний Кавказький хребет і зімкнути них на кабардинській рівнині. Почалися відкриті османно-кримскі провокації проти Кабарди і Дагестану.

Улітку 1731 р. 7-тисячне кримське військо підступило до границі Кабарди і зажадало вислати султана Салих-Гірея і видати убивць племінників хана Бахти-Гірея — Делі-Салтана і Гірея-Салтана

Однак кабардинці не здригнулися перед грізним ворогом, організували оборону й одночасно звернулися по допомогу до російського уряду.

Російський уряд знову підтвердив Кабарді своє заступництво і завірив, що військова допомога проти загального ворога буде організована.

До цього часу ірано-турецька війна вступила у нову фазу. Османи понесли величезні втрати. Був укладений і Рештський договір. Перелякана цими обставинами Порта вирішила відправити Фети-Гірей-Салтана з військом у тил шахських військ через Північний Кавказ.

Османський загін, однак, нічого не досяг. 11 липня 1734 р. у районі сучасного м. Грозного османо-кримські війська були атаковані російськими військами. У ході бою татари були розбиті і звернені у втечу, залишивши на полі бою 12 бойових прапорів. Однак командуючий російськими військами князь Гессен-Гамбурзький не тільки не закріпив здобуту на полі бою перемогу, але зненацька повернувся в фортецю Святого Хреста і тим самим дозволив переможеним ограбувати гребінські містечка і забрати в полон сотні людей, після чого частина татар рушила назад у Крим, а інші пішли до Шемахи. Однак полонені і донський козачий загін у 2 тис. чоловік, оточений татарами і калмиками, були звільнені кабардинцями на чолі з Магометом Кургокіним [17,с.97].

У цих умовах Османська імперія поспішила покінчити з іранською війною і зміцнитися на Північному Кавказу. Це створило нову напруженість на Північному Кавказу. Уже з 1734 р. Порта і Росія знаходилися на грані війни, а в наступному, 1735 р. султан розпорядився рушити кримським військам в Кабарду. Саме вторгнення кримських військ у Кабарду поклало початок російсько-турецькій війні 1736-1739 р.

У середині серпня 1735 р. Каплан-Гірей, збільшивши свої сили до 80 тис. чоловік, перейшов р. Лабу і в результаті місяця окупував Кабарду.

6 жовтня 1735 р. 40-тисячне російське військо під командуванням В. Леонтьева рушило в Крим, тримаючи курс на Перекоп. Хоча в погодних умовах експедиція і не досягла цілі, але наслідком її стало поспішне повернення Каплан-Гірея з Ірану.

13 квітня 1736 р. імператриця Анна Іоаннівна призвала кабардинців піднятися на боротьбу з загальним ворогом. Кабардинці виявили повну готовність вступити у війну на стороні Росії.

Майже одночасно з грамотою російської імператриці в Кабарду; прибув посланець Криму Айдемир-мурза з листом від Каплан-Гірея в якому хан виражав повну надію, що кабардинці, згідно даної йому в 1735 р. присязі, піднімуться на боротьбу проти Росії,

Хоча події в Криму в 1735 р. і було фактич початком російсько-турецької війни, але формально вона була оголошена в 1736 р. У цій війні Росія домагалася скасування Прутського договору 1711 р., виходу в Чорне море і забезпечення безпеки своїх південних рубежів.

Перша зустріч із супротивником на Кубані відбулася 3 травня 1736 р. Ногаї Салтан-Улу перекрили шлях наступаючим військам. Ногайці прикинулися нейтральними і почали переговори про умови переходу в підданство Росії. Раніше вони були русько-підданними, але безпосередньо підкорялися калмикам, яким платили данину а, потім пішли на Кубань під заступництво Криму. На цій підставі Дондук Омба вимагав, щоб ногаї перекочували до Волги і відновили виплату данини.

Поки велися переговори, до Салтан-Улу приспів на допомогу загін Навруз-Улу. Вони зміцнилися у важкодоступних місцях і перервали переговори. Рушити далі, маючи в тилу таку кількість ворога, було небезпечно. Кинуті на приступ проти ногайців терські козаки з утратою відступили [12,с.114].

Тим часом на основних ділянках війни росіяни завдали могутнього удару по Криму. До кінця травня 1736 р. армія Б.-Х. Миниха приступом опанувала Перекопом. Слідом за ним упали Бахчисарай і Кинбурн. 20 червня П. П. Лассі осадив османську цитадель на Азові ці події мали великий міжнародний резонанс [15,с.257].

Під впливом здобутих Росією перемог Австрія стала поступливішою. 5 січня 1737 р. була підписала Віденська конвенція, що оформила союз Австрії, Росії, Польщі і Венеції проти Порти. Порта і Росія не хотіла продовжувати війну через серйозний внутрішні ускладнення. Уряд Анни Іоанновни, відмовившись від план Б.-Х. Миниха щодо широких територіальних придбань бажало на досить помірних умовах укласти мир. І Порта була, виснажена іранською війною і внутрішніми безладдями, але підбурюєма Францією, відмовилася від переговорів, тому, незважаючи на погане постачання армії і розтягнутість її комунікацій, Росія була вимушена продовжувати війну.

2 червня 1737 р. російські війська опанували фортецею Очаків і відрізали повідомлення Порти з Кримом по суші. Інша російська армія вступила в Крим через Перекоп і завдала поразки ханові.

Незабаром Австрія вступила у війну і захопила приналежним османам фортецю Нісса. Ці події стривожили Оттоманську імперію Султан зважився почати переговори. 5 серпня 1737 р. у Немирові відкрився мирний конгрес. Російська делегація зажадала Крим, Кубань прибережні землі до Дунаю, а для Молдавії і Валахії — незалежність під заступництвом Росії. Австрійська сторона зненацька усупереч Віденській конвенції висунула претензії на Дунайські князівства, на що Росія не погодилася. Порта, бачачи протиріччя між союзниками, відмовилася уступити Очаків Росії. Таким чином,були зірвані переговори про мир.

Loading...

 
 

Цікаве