WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Кавказа - Курсова робота

Історія Кавказа - Курсова робота

Обстановка сприяла продовженню походу. Проте через раптово виниклі труднощі у зв'язку з крахом у Аграханському заливі двох ескадр, а також із зростанням захворювань серед солдатів 29 серпня 1722 р. було ухвалено рішення припинити похід. І залишивши гарнізон в Дербенті, Петро I з основними силами повернувся в Аграхан. І в тому місці, де р. Кайсу ділиться на два рукави Сулак і Аграхан, велів закласти фортецю Святого Хреста. Після цього, доручивши командування генералу Матюшкіну, відбув до Астрахані [11,с.390].

Тим часом Порта наказала Хаджі-Дауду, "щоб він всіма заходами прагнув вигнати російський гарнізон з Дербента і з інших тамтешніх країв" [24,с.45]. А незабаром і війська османів вторгнулися на Кавказ.У зв'язку з цим генералу Матюшкіну був даний наказ вжити належні заходи для захисту Дербента і Баку.

У вересні 1723 р. наляканий вторгненням військ османів на Кавказ,Іран підписав з Росією договір. За умов Петербурзького договору шах визнавав за Росією прикаспійські області Кавказу. Це ще більше загострило російсько-турецькі відносини. Султан оголосив про приналежність Порті всього Ірану і про свій намір приєднати Дербентське ханство, як нібито давно йому приналежне, а також розпорядився, щоб прикордонні паші і кримський хан були готові до війни з Росією. Ворожість Порти до Росії як і раніше підтримували Англія, Австрія і інші західні держави. Над Кавказом нависла загроза агресії османів.

Війну,що здавалася неминучою, все ж таки вдалося відвести завдяки укладеному в Константинополі в липні 1724 р. договору про розділення кавказької території на сфери впливу. За умов цього договору за Росією закріплювалися прикаспійські провінції Дагестану і Азербайджану. Решта території Дагестану, Азербайджану, а також Грузія і Вірменія відходили до Туреччини Ширван був оголошений особливим Шемахинським ханством під протекторатом Туреччини [11,с.418].

Народи Грузії, Вірменії, Азербайджану і Дагестану відмовлялися визнати владу Порти. Усюди завойовники османи зустрічали наполігливий опір широких народних мас. Не підкорявся владі султана Сурхай-хан Казікумухській і інші володарі Дагестану. Взимку 1725 р. він учинив напад на Мюшкюр. Серйозну утрату нанесли горці османам і в битві при Джиніхі. Враховуючи,що Сурхая не вдається підпорядкувати силою, султанський уряд вирішив схилити його на свою сторону ласкою, відправивши йому щедрі подарунки,та пославши багатообіцяючі листи. У свою чергу, Росія також прагнула привернути на свій бік Сурхая. "Трудилися як росіяни, так і турки, щоб його кожен в свою сторону привести" - свідчить І. Р. Гербер [6,с.83]. Але Сурхай, вміло використовуючи обстановку, що склалася, вичікував. Хвилювання в Ширвані в цей час не припинялися, а османи пред'являли Хаджі-Дауду всі великі вимоги, які він не в змозі був виконати. Не бачивши іншого виходу, Хаджі-Дауд звернувся до Росії з проханням прийняти його в підданство. Проте Росія відхилила прохання Хаджі-Дауда, оскільки не хотіла порушувати умови Константинопольського договору.

Побоюючись нападу османів, російський уряд з часу Петра I прагнув зміцнити свої позиції в Прикаспії в1724 р. в основному було завершено будівництво фортеці Святого Хреста.

У 1727 р. нарешті було завершене розмежування володінь між Росією і Портой на Кавказі. Народи Дагестану, Азербайджану, Грузії і Вірменії, що підпали під владу османів, опинилися в дуже важкому положенні.Про це свідчать численні факти виступів народних мас проти окупантів. Багато хто, не витримавши репресій іноземних загарбників, переходив під владу Росії.

У 1726 р. підданство Росії прийняв кубанський хан Хусейн-Алі-хан. У 1727р. володар Аварії дав у фортеці Св. Хрест присягу на підданство Росії. Тоді ж року на вірність Росії присягали кюрінські старшини, але в підданство вони не були прийняті, оскільки Кюра знаходилася під владою Сурхай-хана.

Велися також переговори про вступ до підданства Росії і інших володінь і союзів сільських громад Дагестану.

В кінці 1722 р. наїб Дербента у зв'язку з продовольчими затрудненнями звернувся до Росії по допомогу. У відповідь на це з Астрахані відправлено було 5 тис. чвертей хліба, а також масло, сіль і інші продукти.

Намагаючись розширити волжсько-каспійську торгівлю, Росія заохочувала до неї дербентців і інших жителів. З цією метою в 1723-1724 рр. проводилися роботи по будівництву гавані в Дербенті. Тоді ж на р. Сулак була побудована дамба, що дозволяла проводити середні судна по Аграхану майже до самої фортеці Святого Хреста. Все це дозволило встановити регулярніше повідомлення з Астраханню, що,у свою чергу, сприяло розвитку торгівлі краю. До розвитку торгівлі в Прікаспії Росія стала привертати вірмен. Їх поселили в Дербенті, у фортеці Святого Хреста і в інших місцях.

Певну роль в розвитку російсько-кавказької торгівлі зіграла встановлена в 1723р. в Астрахані компанія по торгівлі з Персією. Згідно наявними даними, ця компанія вела торг із народами Північно-східного Кавказу [26,с.43].

Велике значення мало і почате ще до походу російських військ вивчення природних ресурсів, історії і етнографії народів Північно-східного Кавказу. Описи краю, складені А. П. Волинським,А.І.Попухіним,А. Бекович-черкаським, І. Р. Гербером, Л. Ф. Еропкіним, Д. Д.Кантеміром, Ф. І. Соймоновим і багатьма іншими, є цінним джерелом для вивчення його історії і етнографії.

Проте народи Дагестану і Азербайджану недовго залишалися у складі Росії. Після 13-річного володіння, за умов Рештського (1732) і Гянджінського (1735) договорів, Росія вимушена поступитися ними Ірану. Російська межа була визначена по р. Терек, па лівий берег якої були переведені війська, а фортеця Святого Хреста зрита (її населення перевели в Кизляр).

Розділ 3.

Північний Кавказ в російсько-ірано-турецьких відносинах в

період з 1725 до 1762 р.р.

3.1 Перший похід Надіра на Дагестан.

У 30-х роках XVIII в. Надір, став після тривалих усобиць фактичним правителем Ірану, і почав боротьбу з Оттоманською Портой за повернення території, що раніше належить Ірану. Населення, що знаходилося під ярмом імперії османів, знемагало і готово було на боротьбу з своїми поневолювачами. До того ж в 1730 р. в Константинополі був повалений султан Ахмед III, після чого почалися звичні феодальні усобиці. Все це сприяло діям Надіра. До вересня 1730 р. він оволодів Таврізом, а потім без особливої праці зайняв Ардебіл.

Тоді як Надір вів підготовку до походу на Ерівань (Єреван), стало відомо, що повсталі жителі Хорасана убили його брата. Надір попрямував для придушення повстання. У відсутність Надіра шах Ірану вирішив почати військові дії, розраховувавши військовими успіхами відновити свій підірваний авторитет. У 1731 р. він почав військові дії проти султана.

Але безуспішними виявилися військові дії шаху. У квітні 1731 р. він зазнав поразки під Еріванью, після чого війська султана рушили до Південного Азербайджану. В цей час від турецького Алі-паші Сурхай одержав наказ, щоб він з своїм військом з'єднався з військами османів в Гянджі і йшов на Тебріз.

Тим часом шах, потерпівши ряд поразок, вимушений відмовитись від продовження війни і в січні 1732 р. в Керманшахі підписав невигідний для Ірану мирний договір. Але цей договір виявився недовговічним. Повернувшися з Хамадана, Надір скинув Тахмосиба II, і проголосив володарем його 8-місячного сина під ім'ям Аббаса III, себе ж при ньому регентом; анулював тільки що підписаний з султаном договір, відновив проти Порти військові дії. За наказом султана для боротьби з Іраном в Закавказзі були направлені 20-25-тисяч кримсько-татарського війська під командуванням Фати-Гірея. Проте Росія, зацікавлена в мирі з Іраном, надавала йому підтримку в боротьбі з Портой. Російські війська, зосереджені у фортеці Св. Хрест нанесли серйозних утрат кримським військам [18,с.124].

Тим часом Надір отримав рішучу перемогу над османами, яка вимусила султана просити мир. У лютому 1733 р. в Багдаді між Іраном і Туреччиною був укладений мирний договір. Межі між ними визначались в рамках ірано-турецького договору 1639 р.

Після цього Надір ухвалив рішення покарати Сурхая. Влітку 1734 р. на чолі величезної армії він вторгся на Кавказ, а в кінці серпня зайняв Шемі велів поруйнувати її вщент, а населення перевести в Агсу. Незабаром відбулася битва між шахськими військами і горцями. Сурхай-хан зазнав поразки і відступив в гори. Війська іранського шаху, переслідуючи Сурхая, досягли Казікуг,але Сурхай втік до Аварії.

Loading...

 
 

Цікаве