WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Золота доба Римської імперії - Курсова робота

Золота доба Римської імперії - Курсова робота

Якщо виходити з того, що Адріан свідомо відмовився від подальших настань у стилі Траяна, те не можна заперечувати послідовність цієї оборонної концепції. Його утвір — це систематизація нагляду за границями і їхнім захистом. Дерев'яні палісади, які тепер тяглися уздовж всіх границь, спочатку мали на меті перешкодити безконтрольному переходу через границю, спостерігати за ним на контрольних пунктах. У регіоні укріплені прикордонні лінії не можна розглядати, як передній план оборони в сучасному змісті, а скоріше як лінію охорони границі. Тільки пізніше разом з подальшим укоріненням цієї концепції змінилися й функції. З військової точки зору зовсім безглузде проведення у Верхній Німеччині так званих зовнішніх укріплених границь через густі хвойні ліси було справою Антонина Пія, а не Адріана.

На двох відрізках границі будівництво прикордонних зміцнень в епоху Адріана проводилося недовго. Близько 122 або 123 р. н.е. у Британії почалося спорудження вала Адріана. На відстані приблизно 117 км вал проходила від Солвей-Фирт до Тайму в Ньюкастле. Після його завершення вал представляв по обидва боки захищену військову зону або військовий коридор. Природно, що властиво оборонна сторона була звернена на північ, за кам'яним валом і ровами побудували 16 гарнізонних фортець. Через кожні 1,5 км у стіну були убудовані вежі. З боку вхідних воріт гарнізон міг відтіснити атакуючі стіни й знищити. На півдні земляний вал і рови мали яскраво виражений оборонний характер.

У Верхній Німеччині укріплена система границь була не такий зімкнутої й сильної. У Таунусе й Веттерау лінія фортець випливала по старій осьовій лінії великого передмостового зміцнення, що оточували міцності Заальбург — Фридбург — Бутцбах — Эксцель — Гросс — Кротценбург. Ця лінія випливала до Верта уздовж Майна, перетинала й досягала ріки Неккар у Вимпфена. Уздовж неї йшов ряд фортець до Коннштатта й Кёнгена на півдні. Остаточне зміцнення лінії в східному напрямку було здійснено тільки при Антонине Піє. Природно, що розташованим тут військовим підрозділам надавалася функція прикордонної поліції, але серйозної погрози ззовні на цій ділянці не було.

Нечисленні війни, які провів Адріан, служили єдиної мети — зміцнити влада усередині вже наявних границь. Про придушення повстань на Близькому Сході на початку правління й війни проти племен долини Тиси вже було сказано. До початку правління Адріана стабілізувалася обстановка й у Британії, хіба що в Йоркском таборі повсталі знищили римський легіон. Великий напад аланів на Каппадокию було відбито намісником Флавієм Адріаном, відомим істориком і автором "Походу Олександра" (в 134 р. н.е.). Самою запеклою війною, що провів Адріан, була нова іудейська війна. В 130 р. н.е. у Єрусалимі поруч із табором легіонерів заснували колонію Елія Капітоліна для еллинизированних поселенців. На місці древнього храму Яхве побудували храм Юпітера Капітолійського. Ці міри й строга заборона на обрізання викликав нову хвилю ненависті з боку єврейського населення. На відміну від майже стихійного повстання наприкінці правління Траяна цим повстанням керував умілий проводир Симон Бар Кохба, "син зірки", що видавав себе за месію.

Велике значення для розвитку повстання мав той факт, що його підтримав повсюдно визнаний духовний вождь єврейства Рабби Акиба. Із цієї причини повстання перетворилося у фанатичну релігійну війну. Вона велася євреями як партизанська війна й, як уже часто бувало, хвилювання поширилися на Єгипет. Після важких втрат з римської сторони придушення повстання було доручено намісникові Британії Юлію Півночі. У битвах зі змінним успіхом увели заходи щодо очищення, однак римляни терпіли важкі поразки. Так, був повністю знищений підтягнутий з Єгипту легіон. Нарешті, Адріан в 135 р. н.е. відправився в Палестину. У тому ж році закінчилися бої, що не припиняються з 132 р. н.е. Це була одна з деяких воєн на знищення, що Рим коли-або вів, війна, у якій Римські війська помстилися за єврейські повстання під час Парфянській війни Траяна. Було захоплено близько 1000 сіл і гірських зміцнень, загинуло понад 1/2 мільйон євреїв. За залишилися безлюдна й зруйнована країна. Іудея стала тепер провінцією Сирія Палестина. У грудні 135 р. н.е. Адріан прийняв другу імператорську аккламацію, так високо він сам оцінював ці події, однак від тріумфу відмовився. Ізраїльські вчені останнього десятиліття в печерах Нахабал Хебер недалеко від Мертвого моря, де ховалися втікачі після повстання Бар Кохби, виявили листи великого проводиря до своїх воєначальників Еонатану й Масабалі, у яких утримується опис останньої фази повстання. Як би короткі не були ці листи, вони підтверджують той образ Бар Кохби, що представлений у Талмуді, образ незвичайно суворого, авторитарного й нерідко запальної людини. Вони свідчать також про побожність останніх інсургентів, які святкували суботу й піклувалися про відповідне проведення свята кущей, що треба також із зображень на монетах, випущених Бар Кохбой. Сучасна картина єврейського опору проти Рима збільшується не тільки в обложеному Єрусалимі, що так фанатично оборонявся проти легіонів Тита, не тільки в наскальному зміцненні Массада, захисники якого закінчили життя самогубством, але й у вибуху печер Нахаль Гебер, у яких велика пожежа повстання Бар Кохби був загашений набагато пізніше. Як би безперечним не був успіх Адріана в Іудеї, після його повернення в Рим почалася похмура заключна фаза цього принципату, що багато в чому можна зрівняти з кінцем Тиберія. Так як принц незабаром важко занедужав і жив на своїй віллі в Тиволі, почалися спекуляції із приводу спадкоємця принца. Як би він не був слабкий, він ще раз виявив свою рішучість. При цьому рішення Адріана були досить несподіваними. У середині 136 р. н.е. він усиновив маловідомого молодого сенатора Луция Цейонія Коммода, що після цього став Луцієм Елієм Цезарем. Одночасно були прибрані зі шляхи кандидати з родичів Адріана трикратний консул Луций Юлій Урс Сервиан і його онук Гней Педаний Фуск Салинатор. [3]

Висновок.

Рим - столиця імперії. Розширювалися границі імперії, поступово в неї включалися нові й нові народи. В 212 році всім жителям імперії по едикті імператора Каракалли було даровано римське громадянство. Центром багатомовної держави був Рим. Його називали "Вічне місто" або просто "Місто".

Рим був величезним містом із просторими площами, чудовими храмами й суспільними будинками в центрі й з вузькими, брудними вулицями на окраїнах. При Антонинах населення міста наближалося до мільйона.

Були розширені й заново прикрашені форуми - чотирикутні площі в центрі Рима. Тут кипіло суспільне й культурне життя. У центрі Рима був споруджений просторий форум Траяна, із двох сторін оточений величними будинками. У центрі його височіла колона Траяна.

У Римі зводилися тріумфальні арки, храми. Чудовий храм Венери й Роми, богині Рима, піднімався між Палатином і Капитолієм.

"Золотим століттям" імперії називають час правління династії Антонинів ( 96-192 року). "Наступили роки рідкого щастя, коли кожний міг думати, що хоче, і говорити, що думає" - так писав історик Тацит.

Відповідно до сталого в Римі порядку спадкування вищої влади, що передує імператор усиновляв свого спадкоємця. Коли імператор-усиновитель умирав, на трон вступав усиновлений. Так, імператором Рима в 98 році став полководець Марко Ульпий Траян. Народившись в Іспанії в родині знатних римських колоністів, він пройшов шлях від простого офіцера до командуючого римськими легіонами в Німеччині.

У західних берегів Греції при мисі Акції в 31 році до н.е. відбувся морський бій, що вирішив долю Рима і Єгипту. Клеопатра з незрозумілої причини наказала своєму кораблю покинути місце бою. Антоній кинувся за нею. Обезголовлений єгипетський флот здався римлянам. Війська Октавіана вступили в Єгипет.

Список використаної літератури.

  1. Сучасний словник-довідник: Античний мир. Cост. М.И.Умнов. М.: Олімп, АСТ, 2000. Винничук Л. Люди, вдачі й звичаї Древньої Греції й Рима.-М.-1988.-206 с.

  2. Древній Рим. Під ред. А.Мясникова.-спб: (Автограф)-1996.- 378с.

  1. Іллінська Л.С. Древній Рим.-М.-1997.-432 с.

  2. Сергеенко М.Э. Прості люди древньої Італії.-М.-Л.-1964.-183 с.

Loading...

 
 

Цікаве