WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Курсова робота

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Курсова робота

Одним із провідних напрямків політики Ярослава на Русі було поширення книжності й ученості. У Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії- книжкові майстерні, в яких переписувалися книжки84. Саме за Ярослава у Києві 1037-1037 рр. було створено перший літописний звід. На Руських землях виникло багато шкіл при церквах і монастирях, які були осередками освіти. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, а також було створене спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися і творилися оригінальні твори давньоруської літератури.

Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. У 1051 р. собор єпископів Київської держави обрав митрополитом Іларіона85. Під тим самим роком літопис оповів про започаткування головного монастиря на Русі – Печерського, який уже від кінця ХІ ст. став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської Русі. За Ярослава було засновано й інші монастирі, наприклад, монастирі св. Георгія і св. Ірини86.

Налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. Слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові, адже він першим уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають "Правдою Ярослава", або "Найдавнішою правдою"87. Він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів "Руській правді", що складався впродовж багатьох поколінь.

Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, вважаються надзвичайно вдалими, оскільки вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави і посилили її міжнародний авторитет88.

Не менш вдалою була й зовнішня політика Ярослава Мудрого. Князь уникав воєн, загалом підтримуючи з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоча йому довелося вести окремі збройні сутички, проте з жодною Європейською країною Київська Русь часів за його князювання не мала тривалого протистояння89. Перевага у вирішенні міжнародних питань надавалася не зброї, а силі розуму. У зовнішній політиці Ярослав використовував усі можливі дипломатичні ходи, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби.

Що стосується господарства Русі, то провідне місце в ньому протягом всього існування держави займав "аграрний сектор", а найбільше – землеробство. Селяни використовували різноманітні (досконалі на той час, як каже П. Толочко) знаряддя праці та застосовували кілька агротехнічних систем – парову, підсічну й перелогову. За ствердженням вченого, продуктивність праці була настільки високою, що валовий збір зерна набагато перевищував потреби населення90. Тваринництву також приділялася постійна увага; крім того, важливою допоміжною галуззю господарства були промисли: полювання, рибальство, бджільництво. Мед і віск становили не останню статтю в зовнішній торгівлі.

Ремісниче виробництво зосереджувало ся переважно у містах. Провідними видами ремесла були чорна металургія і металообробка91. До числа масової продукції відносяться також вироби з глини, кістки, дерева, каменю. У ХІІ-ХІІІ ст. посадські ремісники почали об'єднуватися в корпорації, свідченням чого є назви міських "кінців" (Гончарний Злотницький, Кожум'яцький), а також згадки писемних джерел про артілі "городників" і "мостників"92.

Важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Основною тенденцією економічних зв'язків був обмін у межах невеликих районів у радіусі 10-30 км: саме на такій території розходилися вироби сільських ковалів, гончарів, ювелірів, шевців93. Активно розвивалася також торгівля в межах усієї країни. Жвава торгівля сполучала різні за природними умовами частини Русі. На Русі існували купецькі об'єднання, спеціалізовані на торгівлі певними видами товарів або з певними країнами. У багатьох великих містах розташовувалися торговельні двори іноземних купців. Торгівля покликала до життя інтенсивний грошовий обіг. За Володимира та Ярослава Русь карбувала власну монету – срібники і злотники94.

Державний лад Русі в цей період характеризувався типовими рисами феодалізму. На чолі держави стояв великий князь, який на удільні землі держави призначав удільних князів (зазвичай когось зі своїх родичів). Влада на Русі повністю зовереджувалася в руках феодалів, насамперед князівсько-боярської верхівки95. Володарю-князю підлягали дружина і люди96. Окремим класом було духівництво, яке поділялося на біле і чорне. Найчисленніший клас серед мешканців Русі складали "люди праці" - селяни, ремісники, купці. Руські селяни поділялися на два підкласи: вільних (смердів) та рабів (холопи, челядь, закупи)97. На Русі існував спеціальний суспільний інститут – віче, загальне зібрання міської маси вільних городян98. Аналіз діяльності віча свідчить про значне посилення великого боярства. За висловом П. Толочка, віче як суспільний інститут ніколи не був органом справжнього народовладдя, оскільки керівну роль і право представництва в ньому утримували за собою верхи99.

Розвиток феодальних відносин супроводжувався соціальною диференціацію поселень. Більшість із них являли собою села, які були безпосередньо пов'язані з сільським господарством. Міста Київської русі структурно поділялися на дитинець і посад. Основний контингент городян становили князі, великі землевласники, дружинники, ремісники, торговці, челядники, служителі культу.

4.Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах

Ярославові Мудрому довелося здобувати київський престол у драматичній боротьбі з братами, однак в цілому його княжіння проминуло без внутрішніх конфліктів. Помираючи (1054 р.) він розподілив заповітом гради між своїми п'ятьма синами: віддав Київ Ізяславу, Чернігівщину – Святославу, Переяславщину – Всеволоду, Володимир-Волинський – Ігорю, а Смоленськ – В'ячеславу, заповівши їм не переступати братнього уділу100. Проте братерство і любов, що мали єднати членів княжого дому, автоматично переносячись на єдність території як спільного об'єкта владарювання, не витримали перевірки часом. Уже наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст. сформувалося нове сприйняття князями підвладних територій, що спиралося на відчуття індивідуальної власності101. Множення родових гілок, кожна з яких поступово почала усвідомлювати себе окремим родом, ввело у між князівські відносини поняття отчини, тобто землі, на якій утвердилося те чи інше відгалуження роду.

В історичній науці немає одностайної оцінки заповіту Ярослава. Одні дослідники вважають його рішення далекоглядним і розважливим, що в разі дотримання забезпечило б територіальну єдність Київської держави. Інші вбачають у заповіті князя захід, що підштовхнув до роздробленості єдиної держави на окремі удільні князівства102.

Володіючи найважливішими територіями, старші Ярославичі спочатку правили державою досить злагоджено (молодші – Ігор і В'ячеслав – померли невдовзі після розподілу)103. Найбільшим клопотом Ярославичів були кочовики, особливо половці, які вперше підійшли до кордонів Київської держави в 1055 р. У 1062 р. половецька орда напала на Переяслав, і переяславський князь Всеволод не зміг своїми силами дати їй відсіч. Тоді він призвав на допомогу братів, у 1068 р. на р. Альті відбулася битва, в якій об'єднане військо трьох Ярославичів зазнало поразки104. Князі рятувалися втечею. Всеволод побоявся залишатися в Переяславі і подався до Ізяслава в Київ.

Перед загрозою нападу половців на місто кияни зібралися на віче, де вони вирішили боротися самотужки. З вимогою видати їм коней та зброю, сповіщає літописець, вони рушили до князівського палацу. Ізяслав відмовився виконувати волю повстанців і змушений був тікати. Тоді кияни звільнили ув'язненого Ярославичами князя Всеволода Полоцького й оголосили його київським володарем105. Всеславові княжіння тривало трохи більше семи місяців, і про нього достовірно нічого не відомо.

Loading...

 
 

Цікаве