WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Курсова робота

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Курсова робота

Зовнішня політика Святослава хоч і сприяла збільшенню території Київської держави, проте призводила до великих втрат серед русичів, які становили кістяк армії, що негативно позначилося на господарському житті країни62. Розширені кордони держави потребували величезних для їх оборони, а Русь не мала для цього достатніх сил. Тому фактичними господарями на півдні стали печеніги, які контролювали простори від Волги до Дунаю.

Перебуваючи весь час у походах то в Хозарії і Волзькій Булгарії, то в Болгарському царстві у Подунав'ї, Святослав розподілив своє володіння між трьома синами. На київський княжий стіл був посаджений старший – Ярополк, в Деревлянській землі – Олег, а в Новгороді – Володимир63. Однак миру між братами вистачило ненадовго: у 977 р. спалахнув конфлікт між Ярополком та Олегом, і розпочалася війна, під час якої Олег загинув. Володимир, рятуючись від можливої розправи, утік, як каже літописець, за море, тобто в Швецію64. Проте в 980 р. він повернувся із загоном вікінгів і здобув Новгород, Полоцьк, а далі й Київ. Отже, з 980 р. Володимир утвердився на київському престолі.

В часи правління Володимира Русь утвердилася на провідних позиціях серед найрозвинутіших країн середньовічної Європи65. Він провів реформу структури державного правління, в результаті якої чільні посади в керівництві почали обіймати тільки члени великокнязівської родини, а система відносин між сюзеренами і васалами стала чітко зарегламентованою.

Ставши великим князем, Володимир заходився послідовно приєднувати до Києва нові території. Протягом свого правління він встановив кордони Русі вздовж Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході, межиріччя Оки та Волги – на сході, Чудського, Ладозького та Онезького Озер і Фінської затоки – на півночі, Причорномор'я та Приазов'я – на півдні66. За Володимира відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний.

Великі обшири держави Володимира свідчать, що важливу роль з-поміж заходів князя відігравали військові походи. Літопис насправді наводить їх чимало, датуючи переважно першими роками Володимирового князювання67.

Наприкінці Х ст. відбулися корінні зміни ідеологічної системи – вона була приведена у відповідність до соціально-економічної структури феодалізованого суспільства68. Писемні джерела свідчать, що у 80-х роках Х ст. Володимир починає "релігійні експерименти". Спочатку створює в Києві пантеон популярних у різних землях Східної Європи язичницьких богів і ставить на чолі цього пантеону Перуна – головного бога великокнязівської дружини.

Однак специфіка феодалізму (вертикальна стратифікація суспільства) вимагала мати над усім народом тільки одного володаря, а в релігійно-ідеологічній сфері – відповідно тільки одного бога69. До того ж, впровадження однієї релігії для всіх племен Русі сприяло б централізації держави і підтримувала б її територіальну єдність.

Літописи вказують на знайомство Володимира з догмами ісламу, іудаїзму та християнства70. Після детального вивчення всіх релігійних систем, оцінки конкретної політичної ситуації та цілого ряду дипломатичних заходів князь у 988 році прийняв християнство і почав поширювати його на Русі. Цю подію літописець пов'язав із візантійським походом Володимира на Херсонес71. Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру. Шлюбові перешкоджало язичництво князя. Охрестившись, Володимир одружився з візантійською принцесою Анною та повернувся до Києва, де вдався до рішучих заходів щодо хрещення киян.

Навернення до християнства киян започаткувало охрещення всієї держави. Однак не всі давньоруські землі були християнізовані за правління Володимира Святославича. Впровадження нової віри потребувало часу72.

Існує думка, що широкомасштабна християнізація давньоруського суспільства, розпочата Володимиром, була поспішною і поверховою73. Люди не розуміли засад і сенсу нової релігії, тому виконували її приписи і обряди суто формально.

М. Котляр вважає, що християнська віра і православна церква на Русі виконувала насамперед комунікативні функції, передаючи досягнення як візантійської, так і взагалі світової цивілізації74. В галузі соціально-економічних відносин християнська ідеологія та її церковна організація освячували класові антагоністичні відносини і закріплювали владу феодалів. Діяльність православної церкви також сприяла утвердженню провідного для давньоруських часів феодального способу виробництва, зміцненню державності. Вступ Київської Русі до числа країн з християнською ідеологією сприяв зміцненню її міжнародного авторитета і пожвавленню відносин з ними. Досить значними були також наслідки насадження нової релігії також в культурній сфері – воно стимулювало поширення грамотності, книжності, розвиток літератури, мистецтва. Однак М, Котляр зазначає, що не варто перебільшувати роль релігії та церкви в загальному культурному піднесенні суспільства ХІ-ХІІІ ст. На думку вченого, культурний розвиток ярусі спирався насамперед на багаті традиції східнослов'янської цивілізації дохристиянської пори, творче засвоєння досягнень світової культури, зокрема спільної для всього людства спадщини античної цивілізації75.

Зазначені вище наслідки фігурують у творах більшості дослідників. В. Власов додає, що могутня Київська держава, прилучена до християнства, за задумом Володимира мусила мати й відповідну столицю, через що він і розгорнув у Києві небачене будівництво, звівши церкву Пресвятої Богородиці (Десятинну) і розкішні князівські палаци76.

Про далекоглядні державотворчі наміри князя Володимира свідчить також те, що він почав карбувати перші руські монети77.

Внутрішньо- і зовнішньополітичні заходи князя були сплетені між собою. До таких заходів належать і його походи, що мали на меті розширення кордонів держави, і впровадження християнства на Русі. Розвитку взаємин із Заходом сприяли шлюби дітей Володимира з представниками королівських династій окремих європейських країн. Отже, великий князь прилучив Русь до європейського політичного й культурного життя, зробивши її невід'ємною складовою процесу формування європейської цивілізації78.

3. Розквіт Київської держави. Ярослав Мудрий. Державний лад,

господарство, торгівля

Київська Русь розвивалася як могутній державний організм, який активно впливав на всі сфери життя середньовічної Європи. По смерті свого батька Володимира Святославина Ярослав Мудрий розпочав боротьбу зі своїм братом Святополком за київський стіл79.

Після тривалого збройного конфлікту він досяг, нарешті, мети і правив Руссю з 1019 по 1054 р80. Ярослав успішно продовжив політику Володимира. Були налагоджені дипломатичні стосунки з більшістю європейських держав, у тому числі й через династичні шлюби. Зрослий економічний потенціал країни дав змогу ще більше стабілізувати кордони. На міжнародній арені послідовно проводився курс на піднесення пріоритету Русі. Зокрема, це відбилося у спробі вивести руську церкву з-під надмірної залежності від Візантії, коли на її чолі без узгодження з константинопольським патріархом було поставлено не грека, а русина Іларіона81. Ярослав також великою мірою турбувався про продовження справи батька – охрещення Русі.

Ярослав докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим82. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого Володимиром, на південному кордоні країни. Він, як свідчить літописець, "почав ставити городи по Росі" й остаточно здолав печенігів. Звістка про останню битву з печенігами, що відбулася під мурами Києва, вміщена в літописі під 1034 р., однак сучасні дослідники відносять її до 1017-го83. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величний храм – Софію Київську, яка стала символом поєднання божественного начала і державної влади. Тут відбувалися урочисті державні церемонії: сходження на великокнязівський стіл, прийняття іноземних послів тощо.

Loading...

 
 

Цікаве