WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Курсова робота

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Курсова робота

На противагу германській (скандинавській) етимології існує припущення про зв'язок слова Русь з іракомовними мешканцями одного з регіонів Середнього Подніпров'я, присутність яких засвідчена у місцевих гідронімах Рось, Роська, Росава тощо, гіпотетично похідних від іранського ruxs/roxs – світлий18. Носієм етноніма рос [рус, русь] могла виступати котрась із сарматсько-аланських, згодом слов'янізованих, племінних груп, що входила до антського союзу племен. З іншого боку, російський мовознавець Олег Труба сов припускає, що слово Русь відображало ще дослав'янську і до тюркську регіональну традицію називати Північне Причорномор'я "білою, світлою стороною", чому відповідав би індоарійський корінь russ.

Врешті, є прибічники слов'янської етимології слова Русь, прив'язаної до праслов'янського кореня rud/rus із значенням світлий, русий19. На можливість творення етноніма від такої основи, як вважають, вказує назва річки Русса, що впадає в озеро Ільмень. За гіпотезою Бориса Рибакова, який археологічні знахідки антських скарбів у Подніпров'ї ідентифікував як "старожитності русів", східнослов'янське плем'я з такою назвою мешкало на цих теренах уже в VI–VIII ст., доказом чого може служити згадка народу Hros сирійським письменником VI ст. Захарією Ритором. Однак більшість вчених вважає, що "народ Hros" був навіяний есхатологічним сюжетом з "Книги пророка Єзекіїля" про народи-чудовиська, які виступлять під берлом антихриста. Крім того, за ще одним варіантом слов'янської версії, носіями назви Русь могли бути ругії (Rugi) – слов'янське населення о. Рюген на Балтиці, чиїх ватажків нібито запрошували для оборони міста мешканці торгового Новгорода.

Важко сказати, яка з теорій походження Київської Русі та її назви є найбільш вірогідною, адже всі вони супроводжуються досить вагомими, на мій погляд, аргументами. Оскільки більшість дослідників спираються на літописи й ономастичний (топонімічний, гідронімічний, антропонімічний тощо) аналіз, вони ризикують хибно інтерпретувати ці джерела, адже, по-перше, кожний сприймає їх по-своєму, а по-друге, документальні джерела далеко не завжди рефлектують дійсність. Складність тлумачення стосується також археологічних джерел, хоча самі вони, на мій погляд, є більш об'єктивними. Однак вивчати будь-яке історичне питання, зокрема питання про походження Руської держави, ватро та основі обох груп джерел. Все одно, навряд чи дослідники коли-небудь дійдуть згоди в цьому питанні, якщо вони настільки по-різному можуть тлумачити одне й те саме джерело.

2. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика

Найпершими князями Київської Русі вважаються Аскольд і Дір. Однак щодо ідентифікації цих персонажів існує величезний різнобій думок. Спираючись на свідчення різноманітних джерел, історики дебатують кілька гіпотез. Перша – що варяги Аскольд і Дір жили в різний час: Дір, котрий власне і був хаканом русів, згаданим у "Бертинських анналах", – умовно між 838-859 роками, а Аскольд – між 860-883 роками. Друга – що "Русь Діра", якого арабський географ Масуді називає "першим серед царів слов'ян", сформувалася у першій третині ІХ ст. на базі полянського союзу племен, а сам Дір, імовірно, був останнім племінним князем з династії Києвичів, що утрималася, аж доки не була витіснена варягом Аскольдом (за іншим варіантом цієї ж гіпотези, Аскольд теж іще не був варягом). Природно, що першої теорії дотримувалися норманісти, а другої – антинорманісти, оскільки питання про походження перших київських князів безпосередньо пов'язане з питанням про походження самої Русі. Врешті, третя – що Аскольд і дір були сучасниками і співправителями, аналогом чого є побутування схожої моделі влади у тодішніх південних сусідів Русі мадяр, а також в Хозарії, де водночас правили два царі – "найбільший", тобто власне цар по крові, та його "заступник". Згідно з цією гіпотезою Дір міг бути "найбільшим царем", а Аскольд – його "заступником"20.

У часи Аскольда (за літописом, між 862-882 роками) Держава Русів охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів та південно-західних сіверян. Решта ж сіверян, як і племена на північ від Києва, платили данину хозарам, а з півдня федератами Хозарії лишалися уличі й тиверці разом зі своїми ще південнішими сусідами – кочовими мешканцями степової смуги між Дніпром і Дністром мадярами, союзом племен угро-фінського походження. Аскольд не вступав в конфлікт з могутньою Хазарією, однак титул хакана [кагана], під яким його згадують тогочасні візантійські та арабські джерела, опосередковано засвідчує претензії першого руського князя в Києві на харизматичну ("царську") владу21. За Аскольда було здійснено кілька досить гучних грабіжницьких походів на Візантію. Особливого розголосу набув похід руських дружин під проводом Аскольда на Константинополь у 860 р. Незважаючи на відносну невдачу цього походу, він відіграв вирішальну роль в утвердженні міжнародних позицій Київської Русі. Облога Царгорода стала своєрідним пунктом відліку руської історії у грецьких творах: із посиланням на "летописанье греческое" "Повість временних літ" відзначає, що від цього часу "начася прозывати Руска земля" 22. Тобто відбулося, по суті, дипломатичне визнання Візантією східнослов'янської держави. Певною мірою русько-візантійський договір зумовлював активність Русі на Сході. Так, похід на Абесгун відповідав практичним інтересам русичів, але разом із тим розглядався і як виконання ними союзницьких зобов'язань щодо Візантії, Яка тоді воювала з Арабським халіфатом. Крім того, із походом на Візантію 860 р. історики пов'язують першу спробу впровадження заходами князівської влади християнства на теренах Руської держави23. Однак Н. Яковенко стверджує, що це хрещення не вплинуло на руський народ, залишившись особистою справою князя та частини його дружини24.

В. Власов припускає, що через спробу поширити християнство в Руській державі, яка наразилася на труднощі, проти князя почала назрівати змова, бо не всі у князівському оточенні зрозуміли далекоглядність зовнішньополітичних заходів Аскольда і не всі наділені владою русини погодилися з ними25. За свідченням літописця, який вважав Діра та Аскольда варязькими воїнами, безпосередню причетність до тієї змови мав рід варязького князя Рюрика, який тим часом сидів у Новгороді. Саме на підтримку Рюрика, як припускають дослідники, сподівалися змовники. Однак він помер у 879 р., тому, щоб завершити наміри, заколотники заручилися підтримкою Рюрикового родича Олега, який був опікуном малолітнього князя Рюрика – Ігоря і, відповідно, мав повноваження правити від імені княжича26.

Всі дослідники погоджуються в тому, що саме Олег убив Аскольда в 882 році (про це свідчить літопис). Погоджуються також у тому, що Олег прибув до Києва із Новгорода. Однак довкола постаті Олега суперечок не менше, ніж довкола постатей його попередників27. Зокрема неясно, чи Олег справді був родичем ладозько-новгородського князя і опікуном малолітнього Рюрикового сина Ігоря, чи самозванцем. За літописною версією, власне він відкрив генеалогічний ланцюг київських князів, осівши в Києві та оголосивши місто столицею своїх володінь: "се буде мати градам руським"28. Ті, хто вважає Аскольда нащадком полянського князя Кия, твердять, що внаслідок змови прибічними Олега поклали край правлінню династії Києвичів29.

За свідченням літописця, Олег княжив у Києві 30 років, виявивши хист мудрого володаря і талановитого полководця. Він прагнув віднайти нових способів посилення влади. Адже, здобувши Київ силою, Олег зіткнувся з непокорою місцевих князівств, які визнавали законною владу Аскольда. На початку свого правління князю довелося воювати з деревлянами і сіверянами30. Підкоривши їх, новий київський князь почав розширювати межі своїх володінь. У 885 р. він приєднав землі радимичів, пішов у похід проти уличів та тиверців. На початку Х ст. Олег домовився про участь у його військових походах князів хорватів, тиверців і волинян. До складу Київської держави увійшли також племінні союзи словенів і кривичів. Крім того, Олег підкорив і північні неслов'янські народи, зокрема мерю, весь, чудь31.

Об'єднуючи землі навколо Києва, Олег діяв доволі розважливо. Так, встановивши зверхність над сіверянами, він наклав на них легку данину32. До того ж приєднані Олегом племінні союзи були здебільшого данниками хозарів, але Олег поклав цьому край, завоювавши ці племена.

Loading...

 
 

Цікаве