WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

Він віддав наказ сховати непотрібні поки що речі і приготуватись до вимаршу. Як тільки впали сутінки, відділ тихенько подався за командиром, обережно підкрався до річки Полтви. Стрільці увійшли у пронизливо холодну воду і річкою, часом по шию у воді, вийшли з ворожого кільця. Після короткого відпочинку, відділ вирушив далі у рейд до Унівського лісу. Там до "Сіромах" приєдналися ще два відділи на чолі з командирами Вороном і Чорним.

30 вересня 1944 року розвідка донесла, що довкола підходять великі сили ворога. Повстанці зайняли бойові позиції. На лівому крилі озвались автомати, заклекотів кулемет. "Починається війна, – спокійно сказав Яструб і всміхнувся. – Що ж, будемо воювати. Ох, і сверблять же у мене долоні. Хочу воювати. Я тим шміракам ніколи не забуду Полтви". Перед боєм він завжди говорив: "Хлопці, триматись,і метко стріляти!" І вояцтво розуміло командира.

Над лісом просичала міна, за нею друга, третя... Ліс стрепенувся, загув божевільним тріскотом і стріляниною. Ворог пішов у рішучий наступ. Але стрільці чинили відчайдушний опір.

Кільканадцять разів червоні кидалися в атаку і відступали, залишивши десятки трупів. Десь серед дня ворог отримав нове підкріплення. Ліве крило повстанців було загрожене. В цей час з'являється там Яструб. Бійці кинулись вперед, за своїм командиром, і ворог був відбитий. Тут всередину лісу вривається танк. Яструб бере фауст-патрон, і підірваний танк закам'янів на місці.

Підбігає до командира зв'язковий: "Гранатометники поранені!" Яструб сам стає біля гранатомету, влучно б'є по ворожих танках.

Бій не вгавав увесь день. Двадцять два рази йшов ворог у наступ і відступив. Понад 370 вбитих і багато поранених залишив ворог на полі бою. Серед повстанців було 19 убитих і кілька поранених.

Ворог стягував нові сили і почав оточувати ліс. Але до ранку Яструб вже вивів повстанців з Унівського лісу і розташувався в лісі біля села П'ятин. Та над вечір ворог знову почав їх оточувати. Командир Яструб на ту звістку лише посміхнувся: "Треба якусь штуку викусить!" Вночі він тихенько вивів своїх бійців з лісу. А над ранок ворог пішов у наступ з усіх боків на те місце, де були "Сіроманці". Лише після кількох годинної стрілянини ворог зрозумів, що вони билися між собою. А тим часом "Сіроманці" були уже далеко. ("На чатах", ч. І., 1947).

Учасник Унівського бою житель села Стриганецький Рудольф згадував про той бій: "Наші командири вміло розставляли пастки ворогу. Коли ворог відступав, вони швидко переносили лінію оборони на декілька десятків метрів назад. Не відчувши спротиву на попередній лінії, червоні її минали і йшли далі на повний зріст. Але наразилися на щільний вогонь і відступили. Перед наступною атакою отримуємо команду переміститися вперед. І знову для ворога несподіванка... З настанням темряви сотням, сформованим з місцевих хлопців, наказано вийти з лісу і йти додому. А відділ з пораненими переходить у Пнятинські ліси".

З розповідей учасників Унівського бою УПАз енкаведистами у вересні 1945 року

Нам пощастило поговорити з нашими односельчанами, які були учасниками цього бою і воювали у сотні Чорного – Очкусем Степаном з Кутерногів і Кіндратом Романом Степановичем з Провалу. Вони розповіли, що багато молодих хлопців (яким було 17–24 роки) за вказівкою керівників ОУН-УПА були скликані у відділи, а потім формувалися великі з'єднання армії. Так, на зборі у лісі під Уневом уже нараховувалось близько 3 тисяч вояків.

Повідомлення кожному передавалось через добре налагоджену мережу зв'язкових. Збір хлопців з Чемеринець проводив відділ, який знаходився на Кутерногах. З кожним проводив розмову станичний Шеремета Михайло, проводилась велика роз'яснювальна робота. Перед збором в Уневі здійснювались рейди у ряд сіл, де сотні поповнювались новими вояками.

Кіндрат Р.С. розповідає, що дуже багато вступило хлопців з с. Подусів. Бо перед тим на виїзді із села наші партизани вступили в бій з енкаведистами, які на машинах везли з села награбоване. Машини було спалено. Але енкаведисти викликали з Перемишлян допомогу. Спалили майже все село, в тих, хто втікав – стріляли.

В унівському лісі з села були ще Курило Степан з Кутерногів, Стриганецький Рудольф (псевдо "Сорока"), Завальницький Андрій, Кулеба Степан, Винярський Володимир з Провалу, Брошко з Кузбатиці,Кіндрат Роман (псевдо " Левко")

Керівництву, напевно, важко було забезпечувати таку кількість людей продуктами, і, очевидно, з цих міркувань, провівши відповідну роботу, почали щоденно відпускати хлопців по 2–3 сотні, закликаючи їх з'являтись при відповідному наказі.

Напередодні бою були відправлені Кулеба С., Винярський В., Завальницький А.

А через день чи два (після Чесного Хреста) енкаведисти почали атаки на УПА. Особливо жорстокі бої відбувалися на узліссі біля церкви с. Унів, де стояла сотня Чорного. Мужньо воювали наші хлопці, добре керували боєм командири. У бій були введені артилерія і міномети з обох боків. Був момент, коли противники наближались один до одного так близько, що, як розповідає Очкусь Степан, лежав з енкаведистом за одним пнем, тільки по різні боки. Той кричить йому: "Бандеро, здавайся!" А Очкусь: "А тобі того треба?" На що обмінялись чергами з автоматів. Так, пролежавши до настання темряви, розійшлися.

Вночі керівництво УПА дало команду всім хлопцям з навколишніх сіл виходити з бою і добиратися додому. А основні сили, зброя, поранені на приблизно 70 підводах вночі відступили в Пнятинський ліс, де знову відбувся жорстокий бій, в якому енкаведисти використали навіть літаки. У цьому бою загинули наші односельчани Брошко Степан, Курило Степан (скошений кулеметною чергою з танка, помер по дорозі до с. Пнятин).

Ховали вбитих (і наших хлопців) там же в Унівському лісі. Могили маскували, щоб ворог не вчинив наруги над мертвими.

Наймолодший політв'язень

Наймолодший політв'язень с. Чемеринці Боршовський Омелян Дмитрович був засуджений на 25 років за допомогу воякам УПА. Його арештували за звинуваченням у спаленні молотарки. Йому тоді не виповнилося ще й 17 років.

Арештовували його кілька разів для того, щоб встановити, де перебуває його двоюрідний брат Матяк Петро, який воював в УПА. Батько П.Матяка перевозив підводою зброю в сусіднє село і загинув за невідомих обставин.

П.Матяк, при спробі захопити оперуповноваженого КДБ Бостона, був важко поранений автоматною чергою. Чотири кулі пройшли через нього з правої сторони і вийшли біля хребта. Перші дні його переховували в криївці між Кутерногами і Пнятином, а потім підводою перевезли у надійне місце, де його за 6 місяців вилікували. При сутичці Бостонова з Матяком був ще один вояк з кулеметом, який повинен був його прикривати. Але кулемет з невідомих причин мовчав (кажуть "заїв"). Петро, уже поранений, падаючи, вистрелив і вбив Бостонова(Бостона).

Пізніше виявилось, що Бостон був кабардинцем. Його донька у роки імперії проживала у Львові.

НКВД кинуло великі сили на пошуки свого співробітника. Влаштовували чисельні облави, прочісували територію с. Чемеринці і сусідніх сіл. Але його тіло так і не знайшли. Всі розуміли, що чекає того, хто був причетний до цієї події.

За розповіддю Боршовського Омеляна, він не був причетний до спалення молотарки, бо в той вечір був з хлопцями з Гуральні у дівчат на Кутерногах. В цьому його вина і не була доведена. А засудили його за активну співпрацю з партизанами, в чому він не признавався, але йому влаштували очні ставки з уже заарештованими. Багато хто не міг витримати тих страшних тортур, що влаштовували у застінках КДБ. Пізніше їх стратили у таборах самі в'язні, про них передавали з табора в табір.

Розповідає Боршовський Омелян про те, як йому влаштовували "захоплення конвою і заарештованого вояками УПА". Його зв'язаного кинули на машину, і з 4 конвоїрами вирушили з Поморян до Золочева. Раптом машина зупинилася і її довго "ремонтували". Коли машина "поламалася" вдруге, конвоїри пішли за підводою, сказавши, що до Золочева вже недалеко. В цей час влаштували "захоплення бандерівцями" в'язня, обстрілявши конвой. Зав'язавши в'язню очі, завели в ліс у криївку, де довго розпитували, кого він знає з партизан, хто станичний, хто зв'язковий, де є криївки. Про такі провокації Боршовський Омелян знав і нічого важливого не сказав. Тоді один з чоловіків дав йому фуфайку (досі не розуміє для чого) і вивів з криївки, щоб той йшов додому. Тут знову на них нападають і Омеляна арештовують. Везуть в Поморяни і там допитують, де він був. Не витримавши тортур, Боршовський каже: "Ви ж самі знаєте, де був". За це, як каже, добре дістав.

Далі Платов і два бійці супроводжують у Львів в тюрму на Лонського. Там Боршовському і винесли вирок – 25 років.

В тюрмі зустрів односельчанина Очкуся Максима, бійця сотні "Сіроманці".

При спробі передати дані в'язням сусідньої камери, його помітили охоронці, і на добу помістили у "блок", де можна було лише стояти. Як додаткове покарання на нього хотіли одягти сорочку, яка так здавлювала тіло, що кров текла з носа і вух, але лікар сказав: "Нє видєржит". Бачив, як у такий спосіб мордували сина священика зі Стрия, що був заарештований за спробу замінувати колію.

Loading...

 
 

Цікаве