WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

Повинність підданих була така: з четвертини мають робити по 4 дні на тиждень протягом цілого року, а пів четвертини – два дні.

Крім панщин, селяни змушені були виконувати й інші додаткові роботи. Особливо поширеною була підводна повинність селян, яку виконували всі, хто мав своїх коней. Селянин сплачував державний податок, ніс тяжку багаторічну рекрутчину. Закріпачені селяни були позбавлені будь–яких прав. У погоні за наживою кріпосники заповнювали села корчмами з допомогою яких викачували з селян останні гроші. Шляхта підступно присвоювала собі громадські ліси та пасовиська.

Яків Головацький, один з керівників "Руської трійці", рішуче виступав проти панщини. Аналізуючи грамоту короля Казимира III за 1364 рік, він доводить, що вже тоді поміщик мав право судити, карати і страчувати своїх підданих.

"Пан був для мужика закон. Із всією сім'єю селяни були власністю пана"–писав Головацький у своїй праці "Мандрівка по Галичині", яка вийшла 1841–1847 рр. З обуренням писав: "Поглянь на безмежні лани жита і пшениці, хто засіває, обробляє і жне? подивись на розлогі лани картоплі, з яких шляхта жене горілку, хто їх доглядає, садить, копає? Так не дужі руки шляхти нечисленної східної Галичини. Прислухайсь до голосу людського і почуєш, скільки то коштує плачу, скільки тихих нарікань, скільки невинних сліз, скільки знівечених невільників. За один день панщини селянин мусив викопати п'ять кирців картоплі або вижати і змолотити копук снопів, або 3 копи звязати. Скільки ж при цій праці треба було пролити кривавого поту".

З-під пера І.Вагилевича вийшли рядки, які в альманасі "Русалка Дністрова" найрішучіше засуджевали кріпосне гноблення. "А коли зоря розвінчала день білий,–писав він,– гоняли гайдуки мирян півсонних на лан із народа, побратимого томили гірше татар, кривавий піт обливав, а глумлених заганяли роботами, дротяними нагайками..."

Австрійський уряд з презирством ставився до селян, називаючи їх "хлопством", "черню", зневажливо ставився до української мови, народних звичаїв. Галицьке селянство не хотіло більше по старому гнути спину на панів. Підчас жнив у багатьох маєтках селяни припиняли виконувати панщину. Проти них були кинуті каральні військові загони.

Панщина, за словами І.Франка, для селянина значила "ненастанну кривду, темноту, здичення і втрату людської гідності", відмова відробляти повинності, втеча від пана в чужі краї, збройні виступи – далеко не весь перелік форм протесту селянства проти гноблення.

У 1848 Австрійську монархію сколихнула революція. Правлячі кола, боячись нового спалаху селянських повстань вирішили скасувати крапосне право у Галичині. 22 квітня було оголошено циркуляр губернського управління, про те, що з 16 травня всі панщинні роботи і підданські данини скасовуються за винагороду в майбутньому за рахунок держави.

Документи того часу засвідчують, з якою великою радістю населення краю зустріло скасування панщини. Українська газета "Зоря Галицька", що виходила у Львові 4 липня 1848 опублікувала пісні присвячені скасування кріпацтва, автори невідомі.

Прилетіла зозуленька та й стала кувати:

"Ой, щось, я вам, добрі люди, маю повідати.

Як вже гаєм зеленім я до вас вертала

сіла собі в темнім лісі, трохи-м спочивала.

Аж тут раптом щось здудніло, я-ся споглянула

яке-м диво побачила, яке-м ся забула.

А то панщину свобода перед собов гнала,

Загнала в ліси, в дебрі, щоби там пропала.

А за нею женуть лани, взялися просити

"Вертай назад до нас, нема з одким жити"

Панщина їм одповіла "Що ж я в тому винна?

Самі с-те мя одправили, я вам була вірна"

"Не в той спосіб ми з тобою хтіли ся розстати

Ми судили, що мя колись знов будем вітати

Ми не вмієм молотити, наші жінки–жати,

Ми не знали, що так тяжко на хліб працювати.

До кав'ярні нема з чим іти на чортика грати

Бо в кишені всюди пусто, одки з чого взяти?

З орендаря вже не можна більше витягати

Бо вже на борг хлоп не хоче горілоньки брати."

Пам'ять про кінець кріпацтва селяни намагалися увічнити в пам'ятниках. До кінця XIX в Галичині було споруджено близько 1500 таких пам'ятників. Спорудженні пам'ятники урядові кола Польщі в 20-30-х рр. XX ст. руйнували а та святкуванню річниць скасування кріпацтва перешкоджали.

Розповідь учасниці подій 1930 р. біля пам'ятного хреста,встановленого на честь скасування панщиниЛяхович Г.М. (1922 р.н.)

На горбочку біля церкви до сьогоднішнього дня стоїть металевий хрест, встановлений в селі на честь скасування панщини. Щорічно 16 травня громада відзначала цей день. Хлопці і дівчата прибирали хрест вінками і квітами.

У кінці 30-х років такі заходи демонструють зростання національної свідомості односельчан. На вінках чіпляють синьо-жовті прапорці та квіти з паперу. Співають патріотичні пісні, хлопці й дівчата йдуть до хреста строєм.

Один із таких заходів переріс у сутичку з владою. Поліцай Конський, війт Сипко та Григір Павло в присутності громади намагалися зірвати з хреста вінок і квіти. Але люди не дозволили їм це зробити. Найактивніших хлопців і дівчат було передано до суду в Перемишляни і оштрафовано на 2 злотих.

Розповідає учасниця Ляхович Ганна: "Зустрічає мене Кулеба Іван, що працював у поліції, і каже: "Не плачте, дівчатка, я напишу листа до знайомого адвоката в Бережани і штраф з вас знімуть, а за ці гроші купите собі гарні блузки".

І дійсно, через якийсь час нас викликають у Бережани. Йдемо на залізничну станцію в Дунаїв і їдемо. Там нас кличуть в суд і розпитують, що відбулося. Ми розказали, що нічого не зробили, а так як завжди прибрали хрест і більше нічого не знаємо (так нам казав говорити Кулеба Іван). Нас випровадили за двері, а через деякий час покликали, і сказав суддя: "Ідіть діти додому, штраф з вас знімаємо". Ми так зраділи, і пішли додому пішки, бо було шкода грошей на поїзд. Йдемо, а наші родичі копають картоплю на Середніх дорогах. Побачили нас і так радо: "О, діти йдуть, наші діти йдуть!" Я з сусідкою Жох Степанією пішли до батьків і все їм розповіли.

На Гуральні жителями цього села встановлено хрест в честь проголошення незалежності України. Ініціаторами і організаторами його встановлення були Круп'як Семен Пантелеймонович та Боршовський Омелян Іванович. Молодь села постійно дбає про те, щоб біля хреста були висаджені квіти, прибрана територія, зимою засвічені гарні лампи.

2000-ліття християнства

З великим піднесенням, з глибокою вірою та патріотизмом зустріли жителі села 2000-ліття християнства. В честь цієї знаменної дати для християн у селі були збудовані каплиці на цвинтарі Кузбатиця, Волоському, Гуральні і Кутернога. Першим таку ініціативу виявив виходець з села підприємець Писарчук Петро Іванович. Він виділив кошти на впорядкування цвинтарів. Було збудовано ворота і арку з ліхтарями, впорядковано могили і встановлено хрести на них, бо не було уже родичів, які б впорядкували їх. Потім він побудував каплицю-церкву, залучивши до роботи місцевих майстрів, закупив іконостас та іншу атрибутику. Були прокладені гарні доріжки з плитки. На відкритті були присутні дуже багато людей зі Львова, односельчани, представники влади, священики. У виступах звучали слова вдячності односельчан, слова-роздуми і гордості близьких знайомих і священиків, висловлена віра, що майбутнє України за такими людьми представниками влади.

Петро Іванович з сумом і жалем говорив про свого батька і сестру, що так рано відійшли у вічність, про своїх близьких родичів, що спочивають тут, закликав всіх пам'ятати рідних, близьких і знайомих, дбати, щоб місце їхнього вічного спочинку було затишним і впорядкованим. "Мене це болить, це потрібно живим", – закінчив він.

З великим ентузіазмом взялись за побудову каплички жителі хутора Кузбатиця. Працювали і старші і молоді. Слова вдячності чуємо про молодих хлопців братів Стронського Івана та Олега, Лиса Богдана та Володимира, Сильвестра Гната Михайловича, Проця Павла Петровича, Проця Петра Павловича, Жоха Ігора, Лис Марію і Жоха Василя, Проць Галину і Проць Степана та інших, які виявили велике бажання, вміння і наполегливість, щоб задумане громадою відбулося. Освятили капличку декан Унівський о. Назарій Палірковський і о. Василь Проньків з с. Чемеринці. Були церковні процесії сіл Дунаїв, Чемеринців і Білого.

Віруючі віддаленого хутора дістали можливість відправляти молебні і проводити святу годину, маївки, запрошувати священиків. У них відчувається постійна духовна потреба пожертв на прикрашання цього освяченого місця. За допомогою божою та вихідців з Кузбатиці отців Михайла Левицького та Василя Пелелка (парохи м. Бевз) в річницю відкриття каплички вона поповнилась образом Божої Матері. У записі читаємо: "В честь повернення ікони Гошівської Божої матері на ясну гору в Гошів після 50-літнього "прихованого періоду" Анатолій Покотюк, Україна, місто Сокаль. Інтарсія, різьба по дереву, 2001 р.".

Loading...

 
 

Цікаве