WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

На весіллі молоду прикрашали вінком, а в кінці весілля обрізали коси та на голову молодої клали чіпець. Такий обряд існував майже в кожному селі.

Шлюб узаконювався церковним вінчанням. Про це стверджують архівні церковні документи.

Весілля проводили в родині молодого та молодої.На них запрошували близьких сусідів та родичів. В найдавніші часи запрошували також дворецького та власника фільварку, в якому селяни відробляли панщину.

На весілля співали пісні, які збереглися по сьогодні.

Вже би-м була їхала,

Вже би-м була йшла...1

Зміст пісні прощання з родиною, ...

Зберігся звичай дарування. Молодим дарують подарунки та гроші.

З найдавніших часів батьки молодих дбали про житло для молодої пари. Заможніші намагалися допомогти молодій парі побудувати будівлю, давали частину поля, коня, корову, птицю. Весною давали частину зерна пшениці ярої, ячменю, вівса, щоб молоді могли засіяти поле, посадити городину.

Хати, переважно, будували глинобитні. З дерева робили дерев'яні конструкції, які заповнювали солом'яно-глиняними валками. Заклавши стіни ззовні і зсередини, змащували глиною, просушували, а потім білили вапном. Заможніші купували цеглу, камінь.

В селі були люди, які знали, як випалювати цеглу. Цеглу випалювали лише для своїх потреб.

У кожному домі був ткацький верстат або прості кросна, на яких ткали полотно. З тонкого полотна шили святковий одяг, спідню одежу. З грубого полотна шили полотнянки та робочу одежу, мішки. Жінки володіли мистецтвом в'язання, вишивання, навиками шиття одягу. Вечорами дівчата збиралися на випрядки, чищення капусти, в'язання теплих светрів з ниток овечої вовни, яку вміли прясти веретеном жінки та привчали до цього ремесла дівчат.

На такі вечорниці приходили хлопці і спільно з дівчатами співали пісні. Серед хлопців були вмільці робити при допомозі спеціального різака дерев'яні ложки. В господарстві хлопці за допомогою крутиля виготовляли мотузки для потреб у господарстві. Кожен господар вчив своїх дітей того ремесла, яким володів сам. У селі були династії шевців, кравців, кожухарів, ковалів і людей інших ремісничих професій.

У свята та неділі молодь збиралася на забави. В селі, династійно були музиканти, які добре грали на скрипках, басі, цимбалах, бубоні. Забави організовували парубки в господаря, який мав велику хату, а в літню пору – в стодолах. Танцювали і в корчмі. На забави багаті парубки збиралися окремо, приносили оковитої і пригощали один одного. В селі до самого ранку лунали музика й пісні.

Весною під час святкування великодніх свят вся молодь села збиралася на гагілки біля церкви, співаючи гагілкові пісні. Популярною піснею була "Ой, дай, Боже, дай", яка збереглася до наших днів.

Різдвяні свята в селі відзначали весело. На Святий вечір батько, погодувавши худобу, старанно готував дідуха, жінки з дочками готували святовечірню вечерю. В кожній хаті готували 12 страв. Страви були пісними, на олії. Готували кутю. На столи викладали по черзі страву за стравою. Господар, занісши в хату сніп та дідуха, вітався з усією родиною, після чого вся родина сідала до святовечірньої вечері.

Батько просив усю родину стати на коліна і помолитися Господу Богу, щоб у новому році був добрий урожай та в господарстві щоб все велося, щоб родина не зазнала біди та горя, щоб всі були здоровими, а хвороби щоб йшли на пустелі.

Після молитви вся родина сідала за стіл. Пили чарки та споживали невеликими порціями всі дванадцять страв. Після вечері колядували у кожній родині. В святовечірній час у гості не ходили. До родичів ходили у другій половині дня на Різдво Христове. В грудні місяці хлопці готували одяг ангела, пастухів, Ірода, царів, чорта та жида-лихваря, солдата. За спеціальним ритуальним сценарієм готували вертеп. Ввечері на Різдво колядники йшли, колядуючи, від хати до хати. Кожен господар запрошував колядників до хати, давав гроші й гостинці. Гроші, зібрані колядниками, передавались до церковної каси.

На другий Святий вечір ходили щедрівники, які виспівували щедрівки.

На храмові свята Святої Тройці та Чесного Хреста в село приїздили гості з навколишніх сіл та міст. Богослужіння проводилося декількома священиками. Після літургії селяни запрошували в гості людей, які прибули з Дунаєва, Вишнівчика, Виписок, Білого, Смереківки та інших населених пунктів. А ввечері в громадських будівлях молодь веселилася.

На Пасху дівчата фарбували писанки, які дарували своїм кавалерам. Хлопці пригощали дівчат цукерками.

Звичаї, обряди та народні традтції передавались із покоління у покоління.

Під час Другої світової війни в селі німці залишили "найдухів", а по закінченні війни велика кількість юнаків виїхала примусово в райони Донбасу, Дніпропетровська, Луганська та інші східні регіони, де вони створили сім'ї.

До колишніх етнічних груп додалися білоруси (вийшла заміж за білоруса Яцишин), росіяни, казахи та інші.

Багато родин, які виїхали в США, Канаду, Аргентину, Бразилію ще у першій половині ХХ ст. залишилися там. Багато на чужині вже померли, а їх потомки забули, а деякі і не знали і не знають свого етнічного походження.

В селі понад 50 родин мають родичів у Польщі, Німеччині, Франції, Англії, Італії, Португалії та інших країнах світу. До родини Сипко, Проць, Винярських та інших часто приїздили поляки. Побували в селі гості з Канади. Дай їм Боже міцного здоров'я за те, що вони шанують українські народні звичаї, традиції. Приємно було подивитися, коли Гоменюк, який давно виїхав із села Вишнівчик, на свято покрови одягнув вишиту сорочку і виголосив промову, що більше залягла в душу селян Вишнівчика, ніж спеціально привезеного зі Львова промовця. простий селянин, що поїхав на заробітки, привіз і подарував учням школи понад 20 книжок "Ілюстрована історія" М.Грушевського.

В селі щороку відзначають державні свята. Залишилися в пам'яті односельчан відзначення 600-річчя заснування та першої згадки про село.

На святкування Дня незалежності (24 серпня) завжди збирається багато молоді і дорослих. Старанно готуються виступаючі, учасники художньої самодіяльності Будинку "Просвіта", школи церковного хору і вокально-інструментального ансамблю "Барви". І що важливо – ніхто нікого не зобов'язує, як це було раніше. Сільська громада бере участь у заходах за покликанням душі і серця.

Боляче за те, що в будинку "Просвіти" зараз часто почуєш з програвача російських "звезд", а українські пісні – лише від випивших юнаків.

Збереглися в людській пам'яті колядки, щедрівки, весільні пісні, приказки, розповіді про часи першої та другої світових воєн.

Етнічні групи зберегли частково мовні жаргони. Лемки, що приїхали в село, мають мовні відтінки. Один із старожилів скаржився іншому: "Більшовікі наробили техніки, а ти, лемку, дуйсі". В мовних групах є вирази: кузє, пацє. Перемишляне Бойки: Яким ішов, Трохим не впав, молом я ся не забив".

Говорили своєю мовою іудейські родини. Зараз у селі євреїв немає.

В селі родини польського походження святкують свята за римокатолицьким та православним календарями.

"Треба всюди пане-брате

Приятеля мати".1

Такий шлях формування етнографічного складу населення, його звичаїв, обрядів і, взагалі, культура є великим доробком минулих поколінь, а його розвиток, процвітання залежить від наступних поколінь, які пронесуть національне відродження до утвердження українців як європейської нації.

Із записів Ляховича В.В.

Прізвища і прізвиська

У архівних документах за 1789 рік у "Зведеному переліку доходів від двору в селі Чемеринцях" вказані прізвища селян: Іван Мичка, Петро Тістик, Петро Мерза, Федір Жох, Михайло Курило, Петро Кулеба та інші. Ці прізвища збереглися у селі дотепер.

Протягом років відбувалася значна міграція жителів. У село прибули польські колоністи, українці – жертви операції "Вісла", переселенці з території Яворівського району, на якій було створено військовий полігон. Багато родин виїхали на заробітки. Все це можна частково простежити у церковних книгах, що акуратно велися священниками. Зараз у селі з'явилось багато нових прізвищ. Наприклад: Спалило (вихідець зі Сколівського району), Сітніченко (вихідець із Черкаської області), Грицаки із с. Вишнівчика і села Липівці, Монич із с. Свірж, Дмитрик із с.Виписки Перемишлянського району та багато інших.

Проте в селі переважають прізвища Кіндрат, Кулеба, Роса, Жох, Тістик, Курило, Очкусь, Мерза, корені яких, як бачимо із "Зведеного переліку" за 1789 рік, сягають у XVIII ст.

Є багато однофамільців з однаковими іменами, які не мають родинних зв'язків. І для кращого розуміння у спілкуванні, ведучи мову про ту чи іншу людину, селяни надають перевагу прізвиськам односельчан. Так на хуторі Юрки проживали два Івани Кіндрати. У селі їх прозивали Великий Іван і Малий Іван з Юрків. На Кутерногах – два Грендиші Яськи. Одного прозивають Ясько з Горів, а іншого – Малий Ясько. Два Кулеби Степани Миколайовичі: одного прозивають Партач Степан, а другого Лось Степан з Городисок.

Loading...

 
 

Цікаве