WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

Велику роль в моральному та духовному розвитку відігравала церква. Церковнослужителі вплинули на втілення в людські душі християнства, яке відіграло важливу роль в розвитку духовності, поширенню письма, навиків хорового співу, морально-етичного та естетичного виховання.

Із записів Ляховича В.В.

"Єдина розкіш – це розкіш

людського спілкування".

Антуан де Сент-Екзюпері

Які і кожна людина, жителі села прагнули до людського спілкування. З давніх-давен у селі була звичка "ходити на хати". Чоловіки у довгі зимові вечори збиралися у якійсь хаті і обговорювали найрізноманітніші проблеми – від щоденних господарських турбот до міжнародних подій. Ділилися досвідом, спогадами про війну, національно-визвольну боротьбу, обговорювали перспективу. "В 1955 году буде булка на меду", "Американці розв'яжуть війну проти СРСР і Україна буде вільною..." , "В Унівському бою загинули наші односельчани..." – таке можна було чути нам, молодим.

Жінки збиралися у сусідів "з кужелем", пряли нитки для ткацьких верстатів, жваво обговорювали свої проблеми, співали, колядували.

Бажаними для молоді були вечори, на які господарі запрошували їх обривати кукурудзу чи скубти пір'я, традиційні толоки по валькуванню глинобитних хат, на яких хлопці кіньми замішували глину, дівчата робили вальки, а потім разом укладали в стіни. Після цього господарі організовували для молоді танці.

Андріївські вечорниці, пов'язані з цим жарти дівчат та хлопців, ворожіння, калатання ложками, гра "Собака з'їсть пампух", з'їдання хлопцями калача і багато інших – надавали таким зустрічам особливого характеру. У таких вечорницях обов'язково брали участь старші (молоді душею), передаючи ці традиції молодим.

Дуже запам'яталися теплі травневі вечори, у які хлопці після маївки у церкві до пізньої ночі співали на Середньому мості на річці і на мості біля Партачів, коли одна група переспівувала іншу. До речі, міст на річці назвали "Середнім", бо він був посеред двох мостів. Один – біля старого млина, а другий – при в'їзді на Провал.

Традиційно у селі проводились весілля. Перед весіллям молодь збиралася у молодої на вінки. Дівчата і хлопці плели вінки з барвінку, співали пісні, танцювали. На випікання короваю запрошували жінок з цєї ж вулиці. Тісто замішували по черзі всі, співаючи ритуальні пісні. Вважалося престижним вміння якнайкраще прикрасити коровай. А гуски (булочки), що випікали разом із короваєм, приносили радість малечі, якими мами їх вгощали. За розповідями старожилів, весілля були дуже веселими. Цінувалось вміння свах, старостів, дружок і дружбів виконувати весільні пісні, традиційні обряди. І до сьогодні традицією стало стрічати молодого "брамою" у молодої. За дозвіл пройти хлопці беруть у молодого викуп. На цьому етапі – вони є повноважними господарями.

В давні часи на весіллі горілки не було багато. "Пили одним стаканом, з однієї пляшки, передаючи їх по черзі один одному", – згадують старожили.

Слід сказати, зо громаду села не оминули події, що відбувалися в краї і були спрямовані на піднесення національної самосвідомості. Значну роль у цьому відіграла "Просвіта", приїзд у село місіонерів, книги і журнали. Молодь читала Т.Г.Шевченка, багато його поезій знала напам'ять, збиралась і готувала вистави. Постановка вистав відбувались у стодолах господарів.

На свято "введення" хлопці водпили білих коней до господарів, заводячи їх обов'язково у хату.

Освячення йорданської води було для дівчат важливою подією ще й тому, що в селі вважалося, що в який бік священник здійснить ритуал кроплення водою, то з цього хутора дівчата в цьому році вийдуть заміж.

З деяким жалем згадуєм святкування Великодніх свят. З жалем за ті незабутні хвилини сільського життя, які довелося пережити й побачити у ці свята. Це були особливо піднесені і хвилюючі моменти спілкування і дітей, і молоді, і старших. Для дітей свято пчиналося з виготовлення калаташок до Великодньої п'ятниці та писанок. Вже у п'ятницю молоді хлопці починають нести варту біля Божого гробу. Запалені вогнища, дзвони, перші гаївки. Ніколи не забути живого кола, яке утворювали хлопці і дівчата виводячи гаївки, присвячені воскресінню Христа, весні, соціальним проблемам. І все це відбувалося весело, з жартами. Не забути гаївки "Котилися огірочки", яку хлопці і дівчата, водили з-під церкви за фігуру і назад. Пригадуються усміхнені обличчя, вітання, постійний рух молоді і старших. "Йти на гагілку", як говорили на селі, було традиційним. Молодь по особливому веселилася у зливний понеділок.

Протягом століть у селі традиційно святкують Різдвяні та Йорданські свята, колядують і щедрують у родині, своїми колядками і щедрівками вітають односельців, не минаючи жодного господаря, бо вважається образливим для родини, яку з якихось причин б оминули.

Щорічно молодь ходить з вертепом, назважаючи на значні заборони, які чинила влада.

У центрі Львова, де тепер пам'ятник Т.Шевченкові, на Новий рік ставили ялинку. І люди по святковій вечері збиралися біля неї і колядували. Це дуже нервувало комуністичну владу, яка вважала релігію шкідливою. Були випадки, коли до ялинки під'їжджали міліцейські авта ("воронки"), вихоплювали колядників з гурту, інших – розганяли. А потім "полонених" карали: виключали з інститутів чи з роботи. Відразу по Різдвяних святах 1972 року багато колядників було арештовано і засуджено. Серед них Стефа Шабатура, Ірина Калинець, Михайло Осадчий, Іван Гель, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус.

У нашому селі представники з району, місцеві активісти також робили все, щоб заборонити традиційні святкування. На Святвечір у 80-х роках у кінці хутора Провал вони наздогнали вертеп, учасників побили, тих учнів, що заховалися у сховках – повитягували. Проте на наступний рік у свята хлопці знову ходили з вертепом.

В роки гонінь люди всіляко намагалися підтримати один одного, вселяли віру і впевненість у майбутнє.

Поряд із давніми колядками з'явилися "Сумний Святий вечір у 47-му році", "Ой, вставай з постелі":

Ой, вставай з постелі, пускай нас до хати,

Бо ми будем українську коляду співати.

Бо ми українці, йдем хата від хати,

Своїм браттям українцям заколядувати.

Ой, засвіти свічку, постав на віконце,

Хай воскресне Україна, як рожа на сонці.

У цій колядці є слова: "...білий кожух, чорна шапка, синьо-жовта фана...". Ці слова, синьо-жовтий прапор, вивішаний на дубі біля церкви на роздоріжжі на Поморяни у 50-х роках минулого століття, синьо-жовтий прапор, намальований на автобусній зупинці біля школи у 1989 році – все це яскраве підтвердження нескореності нашого народу, його постійного бажання жити у своїй вільній і незалежній державі. І як результат здобуття Україною незалежності. Символами стали національний (а тепер і державний) жовто-синій прапор,а герб- тризуб.

Розділ ХІХ.

РОЗВИТОК СПОРТУ

Протягом 60–70 років спортові ігри в селі починають розвиватися. Важливу роль в їх розвитку відігравала школа. Учні брали участь в кущових та районних змаганнях з легкої атлетики, волейболу та баскетболу.Футбольні змагання почались з 70-х років. Розповідають учні, що директор школи Грабар Григорій Федорович на перервах з учнями любив гру, привчав до пасовок учнів школи. Придбав два футбольні м'ячі, але діти грали у футбол на шкільній площадці.

В 1973 році, коли головою колгоспу був Микитюк Степан Михайлович, мені, директору школи вдалося домовитися, щоб зробити шкільний стадіон на площі між магазином та Золочівським шляхом. На той час будувалася асфальтова дорога на Вишнівчик та Дунаїв. В селі були грейдери, бульдозери та інша техніка. Микитюк С.М. допоміг мені домовитися з трактористом, і ми приступили до підготовчих робіт міні-футбольного поля. Тракторист по намічених планах приступив до підготовки бігових доріжок, але на шляху, що пролягав на полі до дороги справа, трактор застряг в болоті так, що силою двох тракторів його витягували з багнюки. Доріжки зробили вручну і таким чином на цілій площі влітку і зимою діти проводили спортивні змагання.

В кінці 70-х було розширено спортивний майданчик і створено два баскетбольні поля, на одному майданчику було поставлено баскетбольні щити так, що на цьому полі можна було грати в баскетбол або вивісити сітку і грати у волейбол. В ці роки змінилося керівництво колгоспу. Колгоспи об'єднали. Господарство розширилося за рахунок села Вишнівчик та Плинників. Головою було обрано Беньковського Михайла Михайловича. На засіданні парткому я підняв питання про виділення площі під сільський стадіон. На засіданні парткому були присутні голова райвиконкому Гудим Леонід Єфремович та редактор районної газети Папу Анатолій. Районне начальство підтримало мене, і вже на другий день разом з Беньковським М.М. ми намітили площу для стадіону.

На засіданні управління колгоспу бригадирові будівельної бригади було доручено зробити дерев'яні лавочки. На їх виготовлення лісник Данилевич Василь виділив кілька осик. Учні школи розмітили поле. Були поставлені дерев'яні ворота. При колгоспі появилася посада спорторганізатора. На цій посаді були Гужельник Михайло, Мерза Зеновій, Федько Леся, Бриня Богдан,Русин Михайло...

Loading...

 
 

Цікаве