WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

На дзвонах церкви є вилиті прізвища. Дзвін "Володимир Великий", який закупили односельчани з американської діаспори, має перелік людей, що вклали кошти на його придбання. Дзвін "Василь Великий" купили канадські емігранти.

На основі "Парафіяльної книги" та записів, зроблених мною від старожилів у Канаду, в 1900–1930 роках виїхали Шеремета Іван та Степан, Дацко Семен, Завальницькі Дмитро та Василь, Курило Степан, Курило Іван Павлович (1957 р. був у Києві), Кулеба Ольга, Мерза Андрій (в 1970 р. приїздив у Чемеринці погостювати), Джаламбій Станіслав, Волошин Дмитро (у Вінніпегу), Проць Іван (у Торонто), а також родичі Винярського Франека Івановича; Свистун Марії і ін...

В кінці 20-х років минулого століття виїхав у Канаду на заробітки разом з жінкою Курило Мирослав Федорович 1910 року народження. Приїхавши у штат Мічіган, поселився тут. Важко працював на корчовці лісу. Жінка також робила на різних роботах. Дітей в сім'ї не було. В 1992–1993 роках Мирослав приїздив у Чемеринці і гостював в родині Кулеби Миколи. Мирослав сказав, що овдовів і живе сам. Просив Миколу, щоб поїхав з ним і віддає все, що нажив за півжиття. Але час минув, і він змушений був повертатися до Канади. В аеропорту повідомили, що Канада через непогоду не приймає літаки. Він там просидів декілька днів, за які встиг познайомитися з медсестрою з Тернопільщини. Вони домовилися про шлюб. Наречена з племінником виїхали в Канаду. Якийсь час жили разом, а потім наречена з племінником поселили Кулебу М.Ф. в пансіонат для престарілих.1

Виїхали в США: Кутернога Іван григорович (помер в 1911 р. в США), Проць Степан (помер в 1927 р. в США), Шеремета Дмитро, Корнат Микола, Грендиш Ганна, Мерза Микола, Герасим Петро, Гунц Микола, Рома Петро, Кукуй Петро, Грендиш Катерина, Яцишин Іван, Кіндрат Катерина, Проць Ярослав, Жох Петро, Боршовський Степан, Кіндрат Петро, Завальницький Степан (повернувся з США в 1923 р.), Завальницький Іван, Тістик Іван, Стопкевич Катерина, Цимбала Дмитро, Корнат Федір, Кулеба Харитон, Кулеба Федір, Кулеба Іван, Курило Варвара, Цимбала Федір, Жох Петро, Очкусь Іван, Курило Зигмунд

В Німеччині: Роса Софія, Корнат Петро, Кутернога Петро, Очкусь Антон, Очкусь Степан (помер 1911 р. в Німеччині), Кулеба Микола, Курило Василь Петрович, Корнат Степан, Кіндрат Текля, Курило Василь, Гунц Микола, Курило Матвій.

У Франції: Курило Петро Миколайович, Краєвський Степан, родина Бураків.

В Чехословаччині Яцишин Дмитро.

В Польщі Кіндрат Катерина.

Більшість селян, що мали змішані шлюби, мають родини в Польщі (Винярські, Проць, Росіцькі, Сипко та інші).

В час тоталітарного режиму в СРСР багато селян та їх діти виїхали за направленням на працю в Росію, Білорусію та Крим. Яцишин Ганна Дмитрівна живе з сім'єю в Білорусії, а Яцишин Марія – в Смоленській області,Вербіцька Степанія Антонівна – в Оренбурзі...

Після розпаду СРСР з села в Італію на заробітки виїхали: Роса Марія Степанівна, Щільник Михайло Васильович та його сестра Текля, Федько Леся, Курило Галина та інші.

Про життя в Італії Роса Марія розповіла таке: "Спочатку в Італію поїхав мій чоловік, а потім я. Чоловік працював у полі, а я у власника бакалії. Дуже важко було спочатку. Я не знала жодного італійського слова, не розуміла, що господарі від мене хочуть. Чоловік допомагав мені вивчити мову. Поступово я оволоділа італійською. Італійський роботодавець вважає найманку рабинею. Зустрічала я вихідців з України, які також жалілись на принизливе ставлення до них італійців".1

Очкусь Василь Дмитрович працював на будівництві у Великобританії. "Доля занесла мене у країну туманів, в столицю Лондон. Це величезне село. Тут можна побачити старі вуличні квартали, є і висотні будівлі. Працював на будівництві, англійські інженери та будівельники дуже вимогливі. Часу, як у нас, на перекур не виділено. Робота, якщо не виконана по оцінці інженера, переробляється наново. Заробітки добрі, але на них треба добре працювати".1

Виїхали до Канади брати Володимир та Степан Сельвестри. Про них розповіла їх сестра Марія: "Брати виїхали в Кнаду в кінці 90-х років до родичів. Там влаштувались на роботу. Влітку 2003 року в Чемеринці приїздив Степан. Розповідав, що в Канаді заробітки добрі. Щоб добре заробити, треба важко працювати".2

Багато односельчан їздять на заробітки в Москву: Лис Ігор, Клочаний Богдан, Мартиняк Михайло, Яців Дмитро, брати Шпетко Степан, Мирослав і Андрій. Поїхав в Москву в кінці 80-х років Дикунський Михайло, там і "слід" його пропав. Багато листів, посланих у розшук до Москви, нічого не дали.

Як розповідають ті, хто був у Москві, щоб заробити, треба працювати від ночі до ночі. Така доля наших земляків, які в пошуках заробітків тяжко працювали на чужині, продавали свою працю роботодавцям.

Українці, що жили в США, в Канаді не тільки працювали, щоб заробити гроші, побудувати будинки, добре прожити. Вже з 1900-х років будують церкви, створюють політичні об'єднання, організовують осередки "Просвіти", Товариство ім. Т.Г.Шевченка. Вже після І Світової війни в ці краї приїхало багато учасників змагань за вільну і незалежну Україну. Вони включаються в активне політичне життя. В книзі "ЗаУкраїну!" зустрічаємо прізвища Курило, Шеремета, Роса, Козоріз та інші, які були в 1920-х роках домінуючими в с. Чемеринцях.3

В книзі "Пам'ятальна книга. Поселення українського народу в Канаді (1891–1941 роки)" яскраво висвітлена багатогранна діяльність українців в політичному, духовному житті українського народу на канадській землі.1

Українська діаспора в Канаді побудувала в різних провінціях понад 450 церков, створювала нацональні українські школи, народні доми "Просвіти". Цікаво, що прізвища Курило, Яцишин, Кіндрат, Герасим, Проць, Роса, Шеремета знаходяться в списках тих людей, які давали гроші на будівництво церков, шкіл, народних домів.2

В США в 1927 році в Чикаго за кошти української діаспори було побудовано літаки "Україна", "Київ", "Львів".

Розділ XVII.

КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК СЕЛА

Село пройшло великий шлях культурного розвитку, який був пов'язаний із суспільними відносинами, внутрішніми та зовнішніми факторами.

Культура проявляє себе в матеріальному та духовному розвитку. З найдавніших часів перші поселенці села будували глинобитні будівлі – хати та приміщення для худоби. Хати та інші будівлі покривали очеретом та китицями із житньої соломи. Будинки для житла будували одно- та двокімнатні. В найдавніші часи хати були курними, без димоходів. В хаті мурували велику піч з припічком, на якому спали. У великих сім'ях були широкі лавиці, на яких челядь спала.

У кожній сім'ї була скриня для одягу.Сільські столяри згодом навчилися робити дерев'яні ліжка та бамбетлі. В ліжках накладали солому і покривали плахтами. Господарі, які мали овець, ткали коци, якими накривалися, а коли було холодно – накривалися кожухами або верхнім одягом.

З раннього дитинства батьки навчали дітей домашніх, хатніх робіт, вчили їх бути господарями. Хлопчиків змалечку навчали верхової їзди на коні, а дівчат – навиків вміння місити тісто, готувати страви, ткати, вишивати.

З найдавніших часів в селі жителі спеціалізувалися на певних ремісничих справах. Були такі, що славилися будівельною справою, інші – ковальським ремеслом. Ковалі виготовляли знаряддя праці, зброю та інші предмети господарського призначення.

В селі здавна розвивалося бджолярство. Вмілі бортники спочатку брали мед з колод диких бджіл, а потім навчилися робити вулики.

Увійшло в традицію, що ремісничі справи передавалися з покоління в покоління. Тобто батько навчав своїх синів того ремесла чи промислу, яким володів сам. Ще сьогодні люди згадують, що добрими ковалями були родина Краєвських, а шевцями – родина Жохів, бондарями – родина Мички. Батьки дбали про виховання в дітей навиків до праці. Юнак повинен навчитися косити, молотити, орати, рубати дрова, ходити за домашніми тваринами, володіти зброєю для самозахисту, їздити верхом на коні. Дівчину з ранніх років навчали шити, прати, ткати, прясти, вишивати, володіти навиками хатньої роботи. Вміти замісити хліб, спекти його. Знати, як жати пшеницю, жито, вибирати та обробляти льон, коноплі, виготовляти волокно, ткати полотно. Дівчат привчали в'язати з ниток одяг (светри, панчохи) та інше. Ще до появи в XVI ст. спідниць, вчили дівчат виготовляти верети, кольорові поясини для обв'язки плахти.

Дбали жителі села і про духовний розвиток молоді. Навчали молитов, церковного співу, колядок, щедрівок, знайомили молодь з обрядами та традиціями. З покоління в покоління передавалися шана і повага до батьків, дідусів, бабусь. Батьки навчали дітей ввічливо ставитися до старших, звертаючись на "Ви".

В кожній сім'ї з великою пошаною ставилися до померлих. На похоронах оплакували померлого, згадували про його діла. На могилах ставили хрести, спочатку дерев'яні а потім кам'яні та цементні фігури, садили дерева. Під час святкування великих свят засвічують свічки на добре впорядкованих могилах.

Loading...

 
 

Цікаве