WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Чемеринці - Курсова робота

Історія села Чемеринці - Курсова робота

Події, що відбувалися на території села, щоденно давали про себе знати. З села на Сибір були вивезені декілька родин. Появились перші жертви сталінського терору. Місцева влада поступово почала з органами Поморянського району готуватися до масового залучення селян до колгоспного об'єднання. Йшла кропітка підготовча робота. З села в село передавалися чутки про створення колгоспів у Бродівському, Золочівському, Буському, Рогатинському, Бережанському районах. В селі змінювалися голови сільських рад, як козирі в картах. Підшуковувалися районними органами довірливі особи, які були надійною опорою на місцях. Відомо, що НКВС постійно працювало з населенням, щоб вислідити їх зв'язки з оунівським підпіллям. Було створено густу сітку місцевого сексотського інформаційного кубла, до якого входили місцеві прихильники нової влади. В цей час починаються масові облави, в яких брали участь місцеві винищувальні загони "істребків". Раніше вже згадувалось про те, що велика частина підпілля перейшла на територію Польщі, Чехословакії, Німеччини. Щоб покінчити з оунівським підпіллям за лінією Керзона, було мобілізовано великі сили внутрішніх військ та Польська Армія Крайова, яка підпорядковувалась урядові Миколайчука, що був сформований в Англії. Не стояла осторонь і Армія Людова, яка підпорядковувалась польському урядові. Ці сили були кинуті на здійснення операції "Вісла". Почалися масові облави, які кінчалися кровопролитними боями.

Почалася масова репатріація польського населення з Прикарпаття в райони, що до війни були зайняті німцями. З Краківського, Жешівського воєводств, із Засяння почали прибувати переселенці. В 1945 році в село прибули родини Бриня Андрія, Бриня Івана з батьком Григорієм, Писарчук Петро з сином Іваном, Лепака Федора, Писарчука Степана, Пецеляка, родина Круп'яків із Засяння та інші родини етнічних лемків. При створенні Яворівського полігону в село прибули родини Кушнір та Бас Григорія.

Прибувши в село, змучені дорогою родини почали шукати притулок в місцевих селян. Люди відгукнулися з допомогою новоприбулим. Через деякий час почали будувати хати, господарські будівлі, завели худобу, тяглову силу і увійшли в ритм сільського життя. Писарчук Петро виростив дітей, дочекався онуків. Помер у сім'ї його замінив Іван, син його, що виростив Петра Писарчука – депутата Верховної Ради 3-ох скликань.

Бриня Іван оженився на вчительці з Бродівщини Савич Любі Петрівні.

Лепак Федір приїхав з Горліц, виростив дітей. Працював техпрацівником у школі, а син його Петро оженився у Вишнівчику на вчительці Цястун Н.І.

В селі почала з 1944 року працювати школа. В школі почали приїзджати вчителі зі східних областей Великої України, переважно з освітою педучилищ та курсів скороспечених педагогічних кадрів. Більшість становили дівчата. Вони ,ще під час навчання, примусово поступали в ряди комсомолу. При виїзді в Західну Україну їх ідейно начиняли сталінськими догмами, а НКВС робило їх агентами в "боротьбі з буржуазним націоналізмом". В село з Поморян часто приїзджав Ілля Андрійович Хоменко, який через певний час оженився в селі і відіграв певну роль у створенні колгоспу. Хоменко І.А. родом із Сумської області. Служив в час війни у внутрішніх військах. Розповідав, що він в тюрмі Москви охороняв вихідця з Сумщини І.Ф.Федька – командуючого армією, арештованого в 1939 році і розстріляного в 1943 р. Про те, що він мав стосунки з органами НКВС свідчила його персональна пенсія. Опираючись на органи місцевої влади, агітаторів, які прославляли "батька народів", в 1949 році районне керівництво приступило до створення колгоспів. За розповідями старожилів запис селян в колгосп проходив в примусовому порядку. Пізно ввечері прибули військові та цивільні особи. Селян загнали в школу. Старожили, які пам'ятають 1949 рік, розповідають, що в село прийшов майже батальйон війська з Поморян. Люди після роботи в господарстві, збирались на нічний відпочинок. Однак, спати не довелося. В хати почали заходити військові і вимагати, щоб господар чи господиня, якщо вона була одинока, збиралися і йшли в сільраду. Сільрада знаходилась на місці теперішньої ощадкаси. Люди нашвидку виходили з хат у супроводі військових. Частину людей завели в сільську раду, інших – в будинок школи, колишній будинок Міклушка. Як в сільраді, так і в школі, були військові офіцери та цивільні начальники. Зробили короткі збори.

Виступали начальники, розхвалювали переваги колгоспного ладу. Люди, коли заявили, хто підпишеться першим, всі мовчки стояли. Ніхто заяви не хотів писати першим. Тоді почалися обзивання, погрози висилки на Сибір. Народ мовчав. Після того заявили, що "серед вас є "вороги народу", радянської влади, прихвосні бандерівців", і почали виводити з залу по одному чоловікові для індивідуальної обробки. Така тактика привела до того, що окремі не витримали побоїв, погроз і записалися в колгосп. До речі, багато заяв було написано організаторами акції на російській мові. Підписи на заявах не відповідали підписам селян на інших документах. Були випадки, що з хуторів селяни робили спробу заховатися, їх виловлювали і примушували писати заяви.

Перед селянами виступали районні керівники, які розповіли про переваги колгоспного господарювання над одноосібним. Виступаючий наголошував, що ви станете вільними від куркулів, заможними колгоспниками, що комуністичний рай для вас мішають створювати "бандерівці і оунівці".

Залучити на такі збори всіх людей було важко при наявності хуторів. Дехто з селян тікав у ліс, переховувався.

Збори кишіли обіцянками, але селяни на приманку чиновників не пішли. Після того, як головуючий оголосив: "Хто хоче в колгосп записатися?", в залі запанувала тиша. Почалася індивідуальна обробка селян. Викликали на співрозмову багатих і бідних. Але діло не посувалося. Тоді почалась обробка багатоповерховою матнею, погрозами не лише Сибіром, але і зброєю. Ніч йшла в погрозах для селян. І деякі здалися. При вивченні заяв в колгосп від селян більшість їх написані на російській мові, а замість підпису поставлено тут хрестики. Цікаво, що деякі селяни вміли писати і читати. З причини небажання стати колгоспниками не признавалися, що вміють писати та читати.

На підставі заяв можна визначити таке. На листках записані прізвища одним почерком. Іншим записано, який реманент сільськогосподарських знарядь праці і кількість землі та худоби добровільно віддає він для колгоспу.

У заможних селян забирали стайні для формування ферм. Створення колгоспів проходило декілька місяців. Шантажами і погрозами було створено два колгоспи. Головами колгоспів були Кіндрат Ілько та Баліцький Дмитро. Обидва колгоспи силою районних та місцевих керівників створювались на базі усуспільнення сільськогосподарського реманенту (возів, плугів, саней, молотарок, віялок), тяглової сили (коней, волів), худоби (корів, молодняку, овець, кіз, курей і іншої птиці). Шляхом усуспільнення створювались тваринницькі ферми, вівчарники, птахоферми, свинарники. Всі колгоспники залучалися до праці. Існував принцип: "Хто не робить, той не їсть!" Оплата праці проводилася на підставі кінцевих результатів праці за вироблені трудодні. Колгоспи були зобов'язані щорічно виконувати планові поставки хлібопродуктів та городніх культур державі. Ферми зобов'язані здавати м'ясо, молоко, масло, яйця, вовну, шкіри з убитих або загиблих тварин. В колгоспах був створений обліковий апарат, який вів господарський облік.

Восени 1949 року поля засіяли озимими культурами, насінням, яке було реквізовано у населення. Від заможних селян усуспільнені киратові молотилки. Змолочене зерно, крім витраченого на насіння, здано як обов'язкову здачу державі. Весною 1950 року в колгоспі не всі поля посіяні ярими зерновими, а посадка картоплі велась з реквізованого в селян. Держава виділила за здачу зернових молотарку, трактора, а через деякий час – автомашину. Поля були засіяні льоном, кок-сагизом для виготовлення резини, чумизою.

Осінь 1950 року не принесла того врожаю, на який очікували керівники. Колгоспи довелося об'єднати. Головою новоствореного колгоспу ім. С.М.Кірова на звітно-виборчих зборах було обрано Хоменка Іллю Андрійовича. До нього лояльно відносилися і альтернативні сили. Він нікого не зачіпав, його теж не зачіпали. З державними планами він потужки справлявся, але районне керівництво не було ним задоволене. На його місце прийшов Попіль, а через рік Попеля замінили на Курила Петра Дмитровича, що прийшов з провиною. Бухгалтером почав працювати Любко Петро Максимович. Курило Петро велику увагу звернув на вирощення льону. В колгоспі льон переробляли на льоноволокно спочатку дерев'яними терлицями, а потім були побудовані льоносушарки та закуплені механічні льонопереробні агрегати. Льоноволокно здавали 10–12-м номером і за нього одержували грошову оплату. Якщо в 1950 році на трудодень отримувати по 20 копійок і по 400 грамів зерна, то після переробки і реалізації льоноволокна при запровадженні в 60-х роках гарантованої оплати праці ланкова Мартиняк одержала 360 крб., а бригадири по 350–400 крб. Крім грошової оплати колгоспники одержували аванс зерном, а в кінці року після виконання державних поставок кінцевий розрахунок.

Loading...

 
 

Цікаве